Поїхав по стипендії за кордон – залишився без роботи | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 20.04.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Поїхав по стипендії за кордон – залишився без роботи

Українські вчені не мають стимулів отримувати гранти для стажування за кордоном. Адже після повернення на батьківщину вони нерідко залишаються безробітними – на місце стипендіатів працевлаштовують інших.

Дослідницька робота за кордоном на батьківщині часто залишається неоціненою

Дослідницька робота за кордоном на батьківщині часто залишається неоціненою

За п'ятнадцять років кількість українських наукових статей, які публікуються та цитуються у міжнародних виданнях, не змінилася. Щороку вчені з України публікують в середньому п’ять тисяч наукових статей. Це один з найменших показників у світі, констатує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко: «А от у Південній Кореї за цей час кількість публікацій виросла вп’ятеро. Зараз найбільше науковці читають з екрану монітора. Та вклад українських вчених у цей продукт залишився на рівні 90-х років»

Знаменита радянська система

Лещенко пов’язує це з недосконалою системою освіти в Україні. Замість того, щоб більше уваги приділяти практичним науковим розробкам, дослідженням разом зі студентами, викладач концентрується на навчальному процесі – читає лекції, проводить семінарські заняття. У цій системі немає місця для контакту з індустрією та споживачем, на які молодший вчений має у майбутньому орієнтуватися. Саме через це молоді науковці з України змінюють своє «місце прописки» і назавжди їдуть працювати за кордон.

Ті ж науковці, які воліють після стажування за кордоном повернутися на батьківщину, аби продовжити дослідження в Україні часто-густо залишаються ні з чим, оскільки на їхнє місце вже взяли нову людину. «Такі правила гри в Академії наук. Штатний розклад і ставку неможливо тримати у підвішеному стані цілий рік. Такі ж самі проблеми і в структурі міносвіти – в усіх університетах», - наголошує Михайло Лещенко. Саме тому, за його словами, нині різко зменшилася кількість заявок українських науковців на отримання стипендій і грантів в європейських університетах, зокрема німецьких. З кожним роком ця тенденція тільки посилюється. «Багато хто не бере участь у цих конкурсах, бо прекрасно знає, що ректор не відпустить його на такий довгий термін. Бо у цей час науковець має перейматися навчальним процесом – йому потрібно вичитувати свої години, лекції в університеті», - наголошує науковий радник.

На практиці все набагато гірше

Після закінчення Херсонського державного університету Роман Кабачій збираючись на навчання до Польщі знав, що в подальшому більше не займатиметься наукою в Україні. Втім і за кордоном наших молодих вчених працевлаштовують дуже рідко. «Захищаючи докторську у Польщі я знав, що я там не залишуся через величезну конкуренцію. Мені хотілося повернутися в Україну. Але я знав, що у нас в університеті немає умов для роботи науковцем. Тож вибрав інший напрямок популяризації історії - через журналістику», - розповідає Роман. Він каже, що більшість його однокурсників таки залишилися працювати у вищій школі, де він раніше вчився, але наукою ніхто з них так і не займається. «У них немає шансів для творчого розвитку. У них постійно велике навантаження у викладацькій роботі, навішується кураторство групою, різні практики. І фактично для науки людина не має часу», - наголошує Роман Кабачій.

Злощасна «широкопрофільність»

Ще одна проблема українських університетів – це «широкопрофільність», де вчать «всього потроху». Катерина Ковальчук після отримання диплому Львівського університету одинадцять років вчилася і вела дослідження у найкращих університетах Європи, зокрема в Оксфорді та Центральному європейському університеті у Будапешті. Дівчина займається візантиністикою. Вже як рік дівчина повернулася в Україну і до цього часу не може знайти роботу вдома. «В Україні взагалі немає університетів, де цим займаються. Є деякі кафедри, де лише викладають візантиністику. З моїм профілем дуже обмежені можливості. Всі університети мені відмовляють. А на інші роботи не беруть, бо кажуть, що мені буде нецікаво з такою освітою», - констатує Катерина Ковальчук. Натомість два дні тому дівчина отримала запрошення на продовження своїх досліджень в США та Швейцарії. Тож, напевне, знову поїде за кордон продовжувати свою наукову роботу.

«В Україні та інших країнах СНД панує самозапевнення, що у нас найпрогресивніша наука і великий науковий потенціал. Втім, це - міф. Коли в Україні усвідомлять, що це лише міф, то тоді можна рухатися далі», - підсумовує радник з питань науки посольства Німеччини в Україні Михайло Лещенко.

Автор: Лілія Гришко
Редактор: Євген Тейзе

DW.COM

Також за темою