Перекладачі з німецької: Софія Онуфрів | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 06.08.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Перекладачі з німецької: Софія Онуфрів

Софія Онуфрів - перекладачка та менеджерка культури між Львовом та Берліном. У інтерв'ю DW вона розповіла про сприйняття української літератури в Німеччині та покликання до перекладацтва.

Софія Онуфрів

Софія Онуфрів

Колишня львів'янка, а нині мешканка Берліна Софія Онуфрів - одна з небагатьох, хто перекладає не лише з німецької мови на українську, а й навпаки - із української на німецьку. Вона не лише знайомить українських читачів із німецькомовною літературою, а й реалізує культурні проекти. Так, долучившись до спілки перекладачів Translit, котра займається популяризацією української літератури в німецькомовному просторі, Софія Онуфрів стала однією з упорядниць антології "Мама по скайпу". В інтерв'ю DW вона розповіла про те, чому вважає перекладацтво покликанням, а не професією.

DW.COM

Deutsche Welle: Як Ви прийшли до перекладацької діяльності?

Софія Онуфрів: Я навчалася у Львівському державному університеті на германістиці. Після університету я прожила певний час у Німеччині й познайомилася з німецьким журналістом Вальтером Моссманном. Він був захоплений Україною та ініціював цілу низку проектів обміну в галузі культури. Спершу я почала перекладати для нього - під час супроводу різних делегацій. Але також доводилося перекладати різні тексти або робити підрядники. Мені це дуже сподобалося. І я собі подумала, що хотіла би займатися перекладами.

Потім я довший час працювала в часописі "Ї", який виходить у Львові. Кожне число цього часопису є тематичне. Тож треба було перекладати тексти, пов'язані з тією чи іншою тематикою. Таким чином я мала можливість більше зануритися у процес перекладацтва. Але це були тексти переважно культурологічні, політологічні. Це ще не була література. Із часом я почала перекладати з німецької на українську - у Львові сформувалося певне коло перекладачів. Також я маю досвід перекладання з української на німецьку, що є доволі нетипово, тому що це переклад з рідної на нерідну мову.

Софія Онуфрів - одна з упорядниць збірки Мама по скайпу

Софія Онуфрів - одна з упорядниць збірки "Мама по скайпу"

Розкажіть, будь ласка, трохи детальніше про свій досвід перекладання з української на німецьку?

Напевно, я була тоді ще дуже молода. Я не усвідомлювала, наскільки недосконалою ще є моя німецька мова. Знаєте, такі речі інколи стаються майже випадково. На той час ще не було перекладачів української літератури на німецьку. Зараз ми маємо вже і Клаудію Дате, і Сабіне Штьор, і Юрка Дуркота, і Марію Вайссенбек. Видавництво Suhrkamp тоді для себе відкрило Андруховича - передусім через переклади польською. Якимось чином вони тоді вийшли на мене і запропонували перекласти "Мою Європу", книжку Андруховича, яку він написав спільно з Анджеєм Стасюком. І я погодилася.

Тільки у процесі роботи над текстом я зрозуміла, наскільки це складно. Були моменти, коли я, фактично, не знала, як далі. Я, звичайно, заангажувала знайомих, щоб вони вичитували мій переклад. Але коли книжка вийшла, я собі сказала, що напевно більше цього робити не буду. І я дійсно на дуже довгий період часу "зав'язала" з перекладом з української на німецьку, принаймні літературним. І почала перекладати з німецької на українську.

Зараз я вже п'ять років живу в Німеччині. І вже відчуваю, що можливо нині я могла би спробувати знову почати перекладати на німецьку. Тим більше, що саме беру участь у трирічній програмі TransStar - уже як перекладачка з української на німецьку.

Галина Малик (ліворуч), Мар'яна Савка, Софія Онуфрів та Оксана Луцишина під час книжкового ярмарку у Лейпцигу

Галина Малик (ліворуч), Мар'яна Савка, Софія Онуфрів та Оксана Луцишина під час книжкового ярмарку у Лейпцигу

Як Ви оцінюєте присутність української літератури на німецькому книжковому ринку? Як її сприймають читачі?

Зараз ситуація вже є дуже добра. У нас вже є дуже багато перекладів і з'являється щораз більше - це такий ланцюжок. Треба віддати належне, наприклад, Юркові Андруховичу чи Сергієві Жадану, які дуже солідарні. У тому сенсі, що вони постійно пропонують німецьким видавцям тексти інших авторів. Вони не думають тільки про себе, вони думають, щоб ще когось за собою "потягнути". Ми маємо перекладеного всього Андруховича - що стосується прози, поезії, звичайно, ні. Романи Жадана також, здається, вже всі вийшли німецькою. З'явилися чудові переклади "Музею покинутих секретів" Оксани Забужко, "Солодкої Дарусі" Марії Матіос.

Важливо, щоби було більше видавництв, готових видавати українську літературу. Скажімо, австрійське видавництво Haymon, я мала нагоду спілкуватися з його директором у Лейпцигу, має амбітний план: кожні півроку видавати свіжий переклад української літератури. Йому радить Андрій Курков. Це, звичайно, дуже обнадіює.

А що стосується сприйняття публікою, українська література вже має свого читача в Німеччині. Я думаю, це люди, які взагалі цікавляться Східною Європою, які мають якісь пов'язання з цим регіоном, можливо, якісь сімейні історії. Тож читач сприймає добре, він є, його треба просто далі підтримувати і давати свіжу "поживу" для читання.

Софія Онуфрів (у центрі) перекладає Марію Матіос та Сергія Жадана під час Лейпцизького книжкового ярмарку

Софія Онуфрів (у центрі) перекладає Марію Матіос та Сергія Жадана під час Лейпцизького книжкового ярмарку

Чи траплялися Вам під час перекладу складні мовні явища, котрі, власне, до перекладу важко давалися - на кшталт суржику?

В романі Томаса Бруссіґа "Сонячна алея" брат головного героя служить у війську. У нього виробляється специфічний військовий сленг, він уже не говорить нормально. Є один епізод, коли він повертається додому і спілкується з мамою, з братом, із батьком за столом. Це, мабуть, був найскладніший абзац у цілому романі. Було неймовірно складно знайти відповідники в українській мові. Я мусила серед знайомих шукати людей, пов'язаних з армією, щоб вони могли мені підказати, які слова можна було використати. Це було дуже складно, але вийшло, по-моєму, непогано.

Пані Софіє, Ви є не лише перекладачкою, а й менеджеркою культури - розкажіть про цю частину своєї діяльності.

Коли я ще була у Львові, я мала відношення до організації Міжнародного літературного фестивалю, який проходить у межах Форуму видавців. За останні кілька років у мене було кілька цікавих проектів - я працювала як асистентка куратора двох виставок. Одна виставка називалася "Де Львів?" - власне, про Львів. Вона проходила в Берліні у Центрі юдаїки "Нова синагога" у 2007 році. Це був дуже цікавий проект: виставка про місто Львів, але не історична. Це була спроба поєднати історію і сьогодення. Були зроблені дуже цікаві об'єкти. Також до виставки вийшла книжка.

І друга виставка 2012 року - про міжнародну торгівлю жінками між 1860 і 1930 роками, котра також відбулася у "Новій синагозі". Називалася вона "Жовтий білет", тому що так називалося посвідчення проститутки в царській Росії. Це також була неймовірно цікава робота. Усі знають про міграцію робочої сили з теренів Галичини, Буковини, із Польщі в кінці ХІХ - на початку ХХ століття до Латинської Америки, Сполучених Штатів. А супровідним явищем, про яке згадує Мартин Поллак у своїй книжці "Kаiser von Amerika. Die große Flucht aus Galizien" ("Кайзер Америки. Велика втеча з Галичини". - Ред.), була торгівля жінками.

Лейпцизька презентація антології Мама по скайпу за участі Оксани Луцишиної (ліворуч), Софії Онуфрів, Галини Крук та Олександра Гавроша

Лейпцизька презентація антології "Мама по скайпу" за участі Оксани Луцишиної (ліворуч), Софії Онуфрів, Галини Крук та Олександра Гавроша

Як життя у Берліні після Львова впливає на Вашу перекладацьку діяльність? Чи потрібно перекладачеві постійно перебувати у "двох світах", аби не втрачати навички?

Мені добре і тут, і там. Та все ж таки треба постійно працювати над собою. Часом, коли пауза між моїми перебуваннями в Україні занадто довга, у мене з'являються легкі побоювання, що, можливо, я втрачаю мову. Але я думаю, що вони досить надумані. Адже щойно я опиняюся у Львові, це відчуття моментально зникає. Це, можливо, більше підсвідомий страх через те, що я тут переважно спілкуюся німецькою мовою - з дітьми українською, але в середовищі німецькою.

Напевно, перекладати можна всюди. Перекладацтво - це є покликання, не професія. Звичайно, є люди, які на це вчилися і перекладають. Але більшість перекладачів з мого кола - люди, які це роблять, тому що вони це дуже люблять. Це заняття приносить їм якусь насолоду. Адже що в Україні, що в Німеччині перекладачі здебільшого ніколи не можуть жити лише з того, що вони перекладають. Завжди доводиться робити якісь інші речі, і це, напевно, навіть доволі непогано. Я, скажімо, ще працюю в туристичному бюро. Поєднання цих різних професій тільки іде на користь.

Реклама