Остап Охрін: «Треба бути у постійному пошуку нових ідей» | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 23.01.2009
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Остап Охрін: «Треба бути у постійному пошуку нових ідей»

Молодий викладач статистики берлінського університету імені Гумбольдта Остап Охрін несподівано для себе потрапив у поле зору преси. Журналісти обривають телефони – усі хочуть інтерв’ю із наймолодшим професором Німеччини.

Остап Охрін працює в Інституті статистики і економетрії при університеті імені Гумбольдта.

Остап Охрін працює в Інституті статистики і економетрії при університеті імені Гумбольдта.

Остапу 24 роки. Він став професором, скориставшись новою пропозицією німецьких університетів – надання кандидатам наук професорського звання «авансом», із випробувальним терміном на три роки. Таких викладачів називають Junior Professor. Університети дають ці звання, сподіваючись залучити на перспективу більше молодих науковців.

Підвищена увага преси, за зізнанням Остапа, йому набридла. Але інтерв’ю «Німецькій хвилі» стало для нього першим українською мовою, то ж він зголосився із задоволенням.

Deutsche Welle : Остапе, Ви приїхали до Німеччини лише три роки тому, отримавши у Львівському університеті ступінь магістра зі статистики. Як Вам вдалося за цей короткий час стати професором? Не важко було зорієнтуватися у новій країні?

Остап Охрін: «Мені було набагато простіше, ніж моєму старшому брату Яремі. Він свого часу поїхав до Франкфурта-на-Одері, щойно там було започатковано стипендійну програму для аспірантів з країн Східної Європи. Закінчивши навчання у Львові, я подався по його слідах. Тобто, коли я сюди їхав, у мене вже була рідна людина у Німеччині. Брат дуже допоміг мені організаційно. Що стосується підготовки до наукової роботи у Німеччині, хочу наголосити – треба вчити мову, ще будучи в Україні. Тоді тут вже набагато легше. Зрозуміло, в якій би ти країні не був, для науковця важливіше знати англійську, ніж мову тієї країни, куди ти їдеш. Тобто, якщо навіть приїхати до Німеччини із досконалими знаннями німецької, без англійської у науці буде тяжко. Бо більшість статей, більшість наукової літератури, необхідної для написання магістерської або дипломної роботи, потрібно опрацьовувати англійською мовою. Тому готуючись їхати до Німеччини, я відвідував курси як німецької, так і англійської».

DW : Наскільки впевнено почуваєтеся, викладаючи іноземною мовою?

«Спочатку було складно. Це півтори години все ж таки говорити іноземною мовою. Та й тепер я до кожної пари один-два дні готуюся. Не тому, що я в матеріалі погано орієнтуюся, а щоби почуватися впевнено. Треба продумати, в якому місці навести який приклад, щоб матеріал подавався плавно, щоб не було перескакувань туди-сюди».

DW : Якою мовою Ви викладаєте?

«У цьому семестрі у мене одна пара німецькою і одна пара англійською».

"У Львові давали більше теорії"

DW : Коли ви приїхали до Німеччини писати дисертацію, чи впевнено почували себе із освітньою базою, отриманою в Україні?

«Звичайно. Я дістав у Львові бакалавра з математики і магістра зі статистики. Ця статистика трохи відрізняється від тієї, яку ми викладаємо тут, на економічному факультеті. Там був математичний факультет – давалося більше теорії, більше математичного підґрунтя і менше практики. Це мені, звичайно, допомогло. Коли я зараз стикаюся з якимись проблемами – скажімо, я не знаю якоїсь там формули, але я знаю, де її шукати. Я знаю, чому воно працює так, а не інакше. А тут викладачі іноді дають формулу і кажуть її використовувати, особливо не задумуючись. Але мені, маючи математичну базу, тепер набагато легше орієнтуватись, в яку сферу я би не подався».

DW: Не важко було оформити працевлаштування у німецькому університеті?

«Для іноземців, які навчаються у німецьких університетах, залишитися працювати на кафедрі – одна із дуже привабливих можливостей. Адже для цього не потрібно отримувати дозвіл на роботу, що при влаштуванні на якусь фірму буває непросто. Якщо залишаєшся працювати в університеті – не треба ніяким чиновникам доводити, що на це робоче місце немає рівноцінних претендентів із німецьким громадянством».

"Більшість наукових співробітників - іноземці"

DW : Тобто, університети із задоволенням залучають на роботу випускників і студентів-іноземців?

«Так, так. Взяти хоча би нашу кафедру: секретар у нас із Великобританії, я – українець, є ще полька і росіянин, мексиканка, чешка і румунка, а також два китайці. В іншому корпусі сидять хорват і ще одна росіянка. На всю кафедру у нас тільки троє німців, в тому числі шеф. Так само було у Франкфурті-на-Одері, де я працював раніше. Більшість наукових співробітників - іноземці».

DW : Що, на Вашу думку, приваблює іноземців у німецькі університети? Умови для дослідницької роботи?

«Умови ідеальні. По-перше, маєш доступ майже до всіх наукових статей. Незалежно, чи йдеться про маленький університет, чи про великий. Будь-який університет у Німеччині знайде кошти на те, щоби дати своїм студентам і співробітникам доступ до статей. По-друге, у моєму випадку, важливий доступ до даних. Без даних у статистиці, в економіці нічого не буде. Ви можете придумати будь-яку теорію, але не підкріплена практикою, вона нежиттєздатна. Тут є доступ до таких величезних баз даних як Bloomberg або Datastream. На основі цих даних ми можемо аналізувати актуальну економічну ситуацію і роботи відповідні висновки».

Зустріти Піфагора на конференції

DW : Наскільки активно Ви берете участь у наукових конференціях?

«Одна-дві конференції на рік вважається нормально. Три - ще краще. Цього року мені пощастило багато подорожувати – я був на трьох конференціях. Здебільшого їздимо по Німеччині, але добре, принаймні, раз на рік вибиратися закордон. Минулого року я був в Австрії, цього року – в Японії, в Йокогамі. Я вважаю, що це потрібно, бо ти бачиш, чим займаються в інших країнах. Якщо ти варишся лише в науковому товаристві у Німеччині, ти вже знаєш хто і чим займається. Цікавіше побачити, чим займаються науковці в інших країнах – скажімо, в Італії, Франції. Чим вони відрізняються, в яких напрямках досліджують. Коли я навчався в Україні, мені здавалося, що ті всі вчені, теорії яких ми вивчали, що вони жили ще за часів Піфагора. А коли приїздиш сюди, ти можеш наочно зустрітися з тою людиною, тест якої чи теорему якої тобі викладали в Україні, навіть не знаючи, що він досі живе, викладає і доповідає на конференціях. Отака є проблема».

DW : Тобто наукова робота є більш динамічною, ніж часто дається зі сторони?

«Не можна займатися вічно одним і тим самим. Скажімо в економіці, через кілька років, якщо не ставити перед собою нових завдань, ти вже будеш нецікавим науковому середовищу. Наприклад, зараз у мене два напрямки. По-перше, це кредитні ризики. Бо саме вони призвели до нинішньої кризи. Тому ми на кафедрі займаємося цими іпотечними кредитами. Вони цікаві для дослідження саме зараз, у розпал цієї кризи. Ми також займаємося копулами. Перша стаття по копулах вийшла ще 1959 року. Потім нею користувалися суто математично. 1999 року вийшла перша стаття про застосування копул в економіці. Зараз ми маємо бум – усі масово намагаються застосовувати копули для економічних розрахунків. Але років через три-чотири воно вже нікому не буде цікаве. То ж треба постійно бути в пошуку нових ідей, нових тематик».

Аудіо й відео до теми

  • Дата 23.01.2009
  • Автор Розмову провів Євген Тейзе.
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання https://p.dw.com/p/GfCE
  • Дата 23.01.2009
  • Автор Розмову провів Євген Тейзе.
  • Роздрукувати Роздрукувати сторінку
  • Постійне посилання https://p.dw.com/p/GfCE