″Останній клейзмер Галичини″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 15.12.2007
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

"Останній клейзмер Галичини"

"Останній клейзмер Галичини" - так називають Леопольда Козловського, всесвітньовідомого композитора, диригента, аранжувальника, який плекає традиції галицької музичної школи. Наступного року маестро виповниться 90 років.

default

Леопольд Козловський

...Леопольда Козловського називають сьогодні останнім зі справжніх виконавців клейзмерської та старогалицької музики. Його особиста біографія сповнена такого ж драматизму, як і проникливі мелодії, яким Козловський дарував друге життя. Він народився 1918 року на південному Сході Львівщини й отримав консервативне галицьке виховання. А що його дідусь та вуйко були відомими на Західній Україні музикантами, то й маленькому Леопольдові було накреслено музичне майбутнє й студії у Львівській консерваторії по класу фортепіано та у Краківській вищій музичній школі:

„Я народився в Галичині, виховувався в Галичині й граю те, що грали в Галичині. Граю ту ж музику, яку грав мій дідусь і батько. Тому коли я грав концерти в Америці, вони мене назвали "останнім клейзмером Галичини". І я себе, власне, так і відчуваю... Бо музика, яку я граю, є справді такою, яку грали в Галичині. Вона не осучаснена, не фарбована і є такою, якою була тоді.”

У роки Другої світової війни Леопольд Козловський воював у партизанському загоні. По поверненні до рідних Перемишлян він не застав живими нікого зі своїх рідних. Загинули мало не всі, хто знався на галицькій музичній традиції... Козловський вирішив присвятити своє життя відродженню цієї культури. Декілька років він поневірявся Польщею й Україною, сподіваючись віднайти вцілілих народних музикантів та безцінний музичний матеріал. Цьому періодові його життя присвячена документальна стрічка „Останній клейзмер Галичини”, яка 1994 року здобула дві нагороди кінофестивалю “Берлінале” й увійшла до десятки найкращих фільмів року за версією “New-York Post”. Сьогодні ж митець спостерігає певний ренесанс цієї, здавалося б, вже зниклої культури:

„Є дуже велике зацікавлення. Це можна пояснити тим, що в Галичині різну музику - циганську, українську, німецьку, польську, румунську - грали завжди. Коли ж Гітлер запанував у Галичині, ця музика зникла. Її не було. А вона така гарна! Це музика серця. Вперше я заграв її після війни у Польщі. А потім, коли вона почала жити, то помітно розвилася. Я би назвав її не музикою, а історією. Клейзмер ніби не грає музику, а розповідає про свій народ, свої радощі й смуток.”

За довгі роки своєї творчої праці Леопольд Козловський написав чимало музичних супроводів до відомих театральних та фільмових постанов. Серед найвідоміших його робіт - музика до фільму "Аустерія" Єжи Кавалеровича. Крім того, він був консультантом режисера Стівена Спілберга та знявся в епізоді у його культовому фільмі "Список Шиндлера".

Козловський і нині живе музикою. Далі багато гастролює, диригує та співпрацює з багатьма театрами та молодими виконавцями. Сьогодні Козловський живе у краківському середмісті, в знаменитому „Клейзмерському будинку” (“Klezmer-Haus”) на вулиці Широкій, 6. Щовечора тут проходять концерти традиційної етно-музики, на які з'їжджаються шанувальники цього жанру з усього світу. Краківський імпресаріо Януш Макух розповідає, що Леопольд Козловський став справжнім символом Кракова, а діяльність „Клейзмерського будинку” під його творчим керівництвом притягує інтерес туристів до багатогранної галицької музичної спадщини:

„Леопольд Козловський - жива легенда Кракова. Він охоронець клейзмерської традиції. Єдиний клейзмерський музикант у Європі, який народився до Другої світової і який точно знає, що являє собою автентична клейзмерська музика.”

Графік музиканта переповнений виступами та концертами. Як розповів Леопольд Козловський, найближчим часом він прагне потішити своїх шанувальників новими творами й дуже сподівається здійснити спільний проект з українськими виконавцями, насамперед з „Піккардійською Терцією”:

„Дай Бог! З величезною радістю! А плани такі - щоби Господь Бог дав здоровя і далі робити те, що робив до цього часу - пропагувати музику і не дати їй загинути”...

Реклама