Олесь Ульяненко: «чорний» маргінал сучукрліту | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 08.10.2010
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Олесь Ульяненко: «чорний» маргінал сучукрліту

За життя українському письменникові Олесю Ульяненку так і не вдалося здобути великої популярності ані в Україні, ані за кордоном. Чи дійде месидж митця людству після його смерті?

default

Олесь Ульяненко, він же Олександр Ульянов, просто Улян – так його називали друзі, товариші, колеги, всі ті, хто цінував його творчість чи просто любив його як людину. Дехто називає Ульяненка представником «чорної прози», дехто вбачає у чорноті описуваних ним буднів жагу до життя, до світла в кінці тунелю. Та всі, хто хоч трохи знайомий із романами письменника, визнають: він був такий один в українській літературі і, можливо, так і залишиться самотнім на власній сторінці літературної історії.

Літературний спадок – 10 романів і 2 повісті

Таким же самотнім було і реальне життя Уляна. Однокімнатна квартира у віддаленому районі Києва, в якій він помер , недоїдання, недосипання, відсутність родини й дітей – все це до болю нагадує життя героїв десяти його романів і двох повістей. Чималий спадок як для 48-річного письменника.

«У цьому місці, де він писав, він почувався людиною, відчував свою гідність, свій світ. Це був його світ, багатьом незрозумілий», - каже режисер Володимир Тихий. Разом із Ульяненком він написав два сценарії, які, як і багато кінозамальовок в Україні, досі так і не були екранізовані й, можливо, ніколи не будуть.

«Порнографія» без хепі-енду

Ульяненко писав про сірий побут, про маргіналів, жертв – ситуації, нелюбові, насильства, знущання. За свій роман «Сталінка» він отримав малу Шевченківську премію і пошану з боку літературної України. Але видавали Ульяненка небагато. Його останній роман «Жінка його мрії» Національна експертна комісія з питань моралі навіть визнала порнографічним і заборонила. Потім безпідставні звинувачення було знято, книжку повернуто на полиці, але героям його творів досі не судилося стати героями нашого часу.

«Популярними бестселерами вони ніколи не будуть, адже це романи без хепі-енду, без позитивного героя. Це романи, які не дають надію, а відбирають її. Масовий читач боїться таких романів, адже вони не даватимуть йому спати – він буде розплачуватися за їх прочитання двома-трьома безсонними ночами або двома пляшками випитої горілки», - каже відомий український письменник Андрій Курков.

Дорога на захід

Свого часу, каже Курков, він показував «Сталінку» Ульяненка французьким і німецьким видавцям, але ті відмовилися від твору. Мовляв, надто національною здалася їм ця проза життя. «Може, в чомусь вони й праві», - каже письменник.

Для того, аби твори Ульяненка стали цікавими Заходу, їх треба популяризувати в Україні, вважає Курков. Мовляв, якщо він увійде в сучасну класику української літератури й буде присутнім у культурно-інформаційному просторі, тоді на нього можуть звернути увагу і перекласти.

Володимир Тихий вважає навпаки. «Потрібно зараз перекласти його твори англійською, французькою, німецькою мовами. Аби більш вибаглива публіка могла з ними ознайомитися і щоб він повернувся назад уже як людина, яка довела,що вона є талановитим письменником, десь там. Бо по-іншому тут не відбувається», - каже він.

Тихий каже, що близький друг Ульяненка, режисер Мирослав Слабошпицький наразі активно працює над тим, щоби твори письменника були перекладені німецькою. Утім, назавжди відкритим залишається питання, чи хотів сам Ульяненко слави й популярності.

Автор: Данило Білик

Редактор: Леся Юрченко

Реклама