Олександр Ірванець: 27, або Ровесники Незалежності | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 21.08.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Олександр Ірванець: 27, або Ровесники Незалежності

"Вони, 27-літні, мають загострене почуття власної гідності і справедливості, вони розбираються у законодавстві й пам'ятають власні права", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

Олександр Ірванець

Олександр Ірванець

Подумалося вже вкотре, що оті біблійні 40 років, коли Мойсей водив свій народ пустелею, щоб вимерли ті, котрі пам'ятали рабство, - ніяка не метафора. Це реальна цифра, і від цього втіаєшся й сумуєш. Втішаєшся, бо 27 з 40-ка років вже пройдено, лишилося 13 - не так то вже й багато. Сумуєш, бо твоє покоління вже небагато зможе через 13 років. І ти разом з ним. Але 27 років вже позаду. І добре, що вони були. Це дає відчуття історичності.

1991-й - це таки вододіл. Звісно, оперетковий московський путч посприяв, став каталізатором здобуття незалежності. Але й Україна тодішня, 27-літньої давності, вже була готова до власної державності, щоправда з зависокими уявленнями й вимогами. Але добре пам'ятається ейфорія від перших офіційних жовто-синіх прапорів над установами. В очах людей у натовпі тоді читалося: "ми зможемо", "у нас вийде". Хоча той запал потрохи й вивітрився, але ж після того в нас було дві справжні народні революції. Тобто, люди з вогнем у очах таки взяли гору.

І ось 2018-й. Двадцять перше сторіччя, нові технології вже діють, квадрокоптери літають, навігатори підказують дорогу, електромобілі вже їздять трасами України. Мобільний телефон в кишені у кожного, часом і не один. Поїздки за межі країни стали повсякденною реальністю. А люди? Чи змінилися вони?

Безперечно, змінилися. Але не всі. Змінилися ми - ті, з радянської доби, хто слабше, хто сильніше. А вони - не змінилися. Вони від початку народилися вільними. Ті, з 1991-го року. Цим молодим людям вже 27 - вік далеко не підлітковий. Багато хто вже одружений, має сім'ю. Це вже вік першої, ранньої зрілості, не безжурно-юнацький. Є вже досягнення, і повчальні невдачі також.

Подумалося про це якось особливо гостро, коли днями зустрів знайому, Олену М. Олена - журналістка, працювала на радіо й на ТБ у Києві, але рік тому виїхала з родинних обставин до Польщі, і тепер живе з чоловіком у Варшаві. Олена дуже енергійна, й попервах ще робила якісь проекти спільно з українським ТБ, а кілька останніх місяців нидіє-страждає без роботи, бо у Варшаві для українського журналіста пропозицій небагато. Молода, енергійна, красива жінка. Випадково зайшлося про вік - і Олена виявилась ровесницею незалежності, всього лише пару місяців до серпня.

Після цього захотілось зазирнути до глибин Google і Вікіпедії. Вибірково випало два імені. Жан Беленюк і Лесик Панасюк. Перший - відомий усім борець, чемпіон світу і призер Олімпійських ігор. Ось йому стільки ж років, як і незалежній нашій державі. Другий - цікавий молодий поет із Житомира, видав, здається, вже третю збірку, і впевнено входить в непростий світ укрсучліту. 27 років - прекрасний вік! Власне кажучи, початок розквіту. Хотілося б у це вірити.

Двадцятисемилітні чоловіки і жінки, сьогодні вони вже є у всіх сферах життя. Вони лікарі і пілоти, спортсмени і письменники, офіціанти і фізики-ядерники, таксисти і політики. Є серед них вже й ті, чий шлях урвався - на запит "1991 року народження загинув в АТО" всезнаючий Google видав довгий сумний список, першими в якому виявились Володимир Дрозд зі Славути, доброволець з Грузії Георгій Барателі і Павло Ільчук із Закарпаття. Втрати також формують покоління, тих, котрі залишаються. Втрати, на жаль, неминучі в країні, яка веде бойові дії. Але біль від усвідомлення цього слабшим не стає. Вони - 27-літні й молодші стали також поколінням війни. А це додає дорослості, що не кажіть.

Двадцять сім років - це вік прихильників Facebook, а не Instagram. Вік, якому вже є що розповісти про пройдений шлях, є що пред'явити і з чим співставити. Є певні вміння, і бажання, є сила і снага до виконання поставлених завдань. І немає також багато чого. Немає піонерських лінійок і комсомольських зборів з безкінечними барабанними промовами пропагандистів, немає безсонного конспектування праць класиків марксизму-ленінізму під час здобування освіти, немає примусових парадів і суботників з червоними дешевими транспарантами. Немає муштри і принуки. І ніколи не було у їхньому житті. Вони- люди вільної волі.

Вони - 27-літні і молодші - це і є майбутнє. З їхніми нерозумілими тенденціями моди, з фарбованим волоссям і хіпстерськими бородами, з вейпами в роті і з навушниками на голові, з веганством у переконаннях і паперовим стаканчиками смузі в руках. В них висока екологічна свідомість, порівняно із моїм поколінням. Вони мають загострене почуття власної гідності і справедливості, вони розбираються у законодавстві й пам'ятають власні права. В них природня готовність відстоювати, виборювати те, що належить їм по праву. Вони знають іноземні мови, і неоднораз бували за межами України, бачили життя інших народів та суспільств. Вони мають право вибору, і їм є з чого вибирати. 

А за 13 років їм усім буде по сорок, і вони становитимуть оту, головну, відповідальну і свідому силу суспільства. За 13 років керуватимуть вони. Й Україна розвиватиметься згідно з їхньою волею й розумінням ситуації. Як же хочеться, щоб вони були мудрими!

Реклама