Оглядач The Economist: Наступник Путіна може бути ще авторитарнішим | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 26.06.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Оглядач The Economist: Наступник Путіна може бути ще авторитарнішим

В інтерв’ю DW відомий британський оглядач, автор книги "Нова Холодна війна" Едвард Лукас, про особливості поточного протистояння Заходу і Москви та про те, хто може прийти на зміну Путіну.

Едвард Лукас

Едвард Лукас

DW: Пане Лукас, європейські та навіть деякі російські політики останніми місяцями наголошували, що про початок нової "Холодної війни" між Заходом та Росією зараз не йдеться. Чому Ви іншої думки?

Едвард Лукас: Конфронтація часів "Холодної війни" була дуже зрозумілою. СРСР був воєнною супердержавою з чіткою і місіонерською ідеологією, яку він прагнув поширювати. І ми не мали стосовно цього особливих ілюзій. За винятком, можливо, комуністів, ліваків та деяких пацифістів. Зараз все набагато заплутаніше - Росія є капіталістичною країною, інтегрованою у міжнародні економічні структури. Частково вона ще грає за правилами цих організацій. Але з іншого боку ми втягнуті у геополітичне змагання з Росією за майбутнє колишніх поневолених країн Східної Європи. Росія вважає, що їх вирвали у неї в 1991 році і зараз вона прагне їх повернути. Ми протистоїмо дуже енергійному використанню Росією інформації, енергетики та грошей і не особливо звертаємо на це увагу, а тому і майже не помічаємо, що насправді відбувається.

Оглядачі в Україні і на Заході палко сперечаються про те, чим керується президент РФ Путін у своїй політиці: бажанням зберегти клептократично-корупційний режим або ж увійти в історію "збирачем руських земель". Як Ви гадаєте?

Думаю, що він керується і тим і іншим - ці речі цілком сумісні. Путін використовує істерію і шовінізм як потужну політичну зброю. Вдома це допомагає йому утримувати режим і заробляти при цьому величезні гроші. Але він також вірить в те, що те, що сталося в 1991 році було глибоко несправедливим, що Росію обдурили та образили. Він хоче повернення втрачених територій, особливо заселених етнічними росіянами.

На Вашу думку, чи готові сьогодні на Заході до ідеологічного протистояння з Росією?

Варто пам'ятати, що у добу "Холодної війни" Захід не був у найкращій формі. Британія була економічно дуже слабкою, у США президентом був Джиммі Картер. В Європі ж ми мали величезні проблеми з різного роду мирними рухами, які спонсорувала Москва. Вони тягнули Європу у бік нейтралітету. Тому я не думаю, що в минулому ми мали "золоту епоху".
Але згодом президент Рональд Рейган, прем'єр-міністр Маргарет Тетчер і канцлери Гельмут Шмідт і Гельмут Коль мали дуже чітке бачення і розуміння того, що відбувається. Вони прагнули не допустити радянського імперіалізму в Європі і робили, що могли задля звільнення поневолених народів Східної Європи. Перед очима вони тоді бачили комунізм. Складність в тому, що режим Путіна це "блатний капіталізм". Гадаю, що існує, так би мовити, другий фронт, який росіяни відкрили у нашій системі - це не лівиця, як колись, а правиця. Колись ми переживали через власних комуністів, а тепер мусимо турбуватися через капіталістів, яких цікавить тільки те, скільки можна заробити на контрактах з Росією, і які не бачать політичного виміру ситуації.

У часи "Холодної війни" політика Заходу стосовно СРСР мала всі ознаки довгострокової і чіткої стратегії. Чи має сьогодні Захід нову стратегію відносно Росії?

Не думаю, що Захід сьогодні має стратегію, оскільки і самого Заходу у колишньому розумінні більше не існує. Між Європою та США виникли серйозні розбіжності. Це ж спостерігаємо і у самій Європі. З'явились і нові фактори: 20-30 років тому ми не переймалися проблемою ісламського екстремізму або Китаєм. Головним фактором для неспокою був Радянський Союз.
Зараз ми живемо у світі повному загроз. І тому наша здатність сфокусуватися на Росії, яку я зараз вважаю загрозою номер один для Європи, дуже знизилась. Американці, що працюють у НАТО в Європі, чудово розуміють те, що відбувається. Американці ж у Вашингтоні воліли б, аби ця проблема просто зникла. Саме тому так важко сформувати єдину західну політику. Додаються і гроші. Для Австрії, Угорщини, Болгарії та інших країн регіону проект "Південного потоку" є дуже привабливим: Росія збудує їм гарну трубу, а довкола обертатиметься купа грошей, може і корупційних. А ще вони матимуть додаткове газове джерело. З точку ж зору ЄС цей проект дуже поганий. Тому треба сильно боротися за збереження єдиної європейської позиції. А це не завжди вдається.

Чи міг Захід запобігти анексії Криму та "гібридній війні" на Донбасі?

Ми могли цьому запобігти, якби Захід більше звертав уваги на те, що відбувалося в останні кілька років. На момент падіння режиму Януковича вже було, вочевидь, запізно. Росія вже чітко побачила загрозу своїм інтересам і можливість відреагувати. Думаю, що 25 років ми занедбували Україну і не зрозуміли того, що "Східне партнерство" з угодою про асоціацію і ЗВТ Росія сприйматиме як загрозу. Тому ми мали зрозуміти, що це геополітична боротьба і вчасно реагувати. Ми мали б сказати, що хочемо того ж, чого хоче український народ і хочемо, щоби Росія припинила робити те, чого український народ не хоче. А задля цього ми готові робити конкретні кроки. Якби ми від самого початку чітко про це заявляли, думаю, що Росія дала б "задній хід". ЄС у цьому випадку мав демонструвати більше участі та єдності. Навіть більше, ніж НАТО, адже на Україну не поширюється 5 стаття статуту Альянсу.

Зараз багато згадують про вплив, який мала західна культура на розвал радянського режиму. Рок-н-рол, передачі Сєви Новгородцева, кінофільми та інше. Попри глушіння і заборони інтерес був неймовірно високим. А що сьогодні має Захід в культурному арсеналі?

Обкладинка книги Нова холодна війна: Як Кремль загрожує Росії і Заходу

Обкладинка книги "Нова холодна війна: Як Кремль загрожує Росії і Заходу"

І сьогодні західна поп-культура залишається привабливою. Частина російського суспільства захоплюється глобальною поп-культурою і вважає, наприклад, Pussy Riot не "осоружними богохульницями", а сучасним панк-артом. Зростаючий соціальний консерватизм та ізоляціонізм режиму Путіна дає нам фору серед молодих росіян, які мислять глобально. Це люди, яким подобається сучасність і сучасний світ. Загалом західна система надає своїм громадянам кращий рівень життя, ніж російська. І на цьому слід наголошувати. Дні важкої цензури минули. Тож ми не маємо більше переваги у виданні книг, наприклад, Набокова, заборонених в СРСР. Тому з путінською системою "м'якої репресії" важче боротися. Але впевнений, що ми можемо багато чого зробити, діючи як наступально, так і оборонно. Нам треба набагато краще протидіяти "м'якій силі" Москви, що діє у наших суспільствах і активніше демонструвати нашу "м'яку силу" в Росії.

Чимало із сьогоднішніх складних процесів у взаєминах Росії і Заходу Ви описали ще 2008-го року у книзі "Нова холодна війна". Враховуючи драматичні події останніх місяців, який Ваш прогноз на наступні роки?

Він достатньо похмурий. Гадаю, що б не сталося далі в Росії ситуація буде ще гіршою, ніж зараз. Шанси на те, що на зміну Путіну прийде ліберальний, орієнтований на Захід демократичний наступник є дуже низькими. У путінську пропаганду, яка робить з Росії жертву, а Захід змальовує як ворога, починають вірити. Тому наступник Путіна може бути ще авторитарнішим, корумпованішим та більш схильним до насильства, ніж Путін.
Крім того, постійно зростає шанс на розпад Росії. Ця система працює не дуже вдало, а Росія - велика за територією країна і віддалені регіони можуть захотіти вийти з під впливу центру. Але похмурі й перспективи України. Думаю, що Росія не хоче захопити Україну, а прагне не дати їй добитися успіху. Досі Росії це добре вдається. І навіть за позитивним розвитком подій, підуть роки на подолання фінансової, економічної, конституційної, безпекової та геополітичної кризи. Росія продовжуватиме грати на роз'єднання Заходу. Головне питання - що буде з країнами Балтії. Там Путін може спробувати повторити кримський сценарій або ж використати пряму воєнну силу, аби спробувати довести, що НАТО безсилий. Це було б для нього великою стратегічною перемогою. Сподіваюсь, що підсилення оборонноздатності в країнах Балтії переконає його в тому, що це погана ідея. Але не можу сказати, що я в цьому дуже впевнений.

Едвард Лукас - старший редактор міжнародного аналітичного видання ділових кіл The Economist. Його спеціалізація - російська зовнішня політика, енергетика та безпека. У минулому Лукас працював кореспондентом у Берліні, Празі, Відні, Москві та країнах Балтії. 2008-го року вийшла друком його книга "Нова холодна війна", яка була доповнена і перевидана 2014-го року з урахуванням останніх подій.

DW.COM

Аудіо й відео до теми