Не товариші, а конкуренти... До ювілею великого відкриття | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 14.07.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

Не товариші, а конкуренти... До ювілею великого відкриття

У липні 1858-го Чарльз Роберт Дарвін - богослов за освітою й природознавець за покликанням - наважився нарешті оприлюднити стислий виклад теорії, над якою він працював кілька десятиліть.

default

І хоча в найпершій статті про природний добір та еволюцію видів науковець передбачливо не згадував людину, за нього це зробили критики. Вікторіанське суспільство було шоковане: так образити Боже творіння! „Походження від мавп! Будемо сподіватися, що це не так, - обурювалася жінка вустерського єпископа. – А якщо це все ж таки правда, то треба молитися, щоб про неї не довідався широкий загал.” „Відтоді минуло півтора століття, праці Дарвіна належать до низки епохальних наукових відкриттів, однак і сьогодні багато хто відмовляється визнавати, що людина - такий самий продукт еволюційного процесу, як і рослини, тварини та будь-яка інша істота в природі,” – каже професор філософії та соціальної біології Ґісенського університету Екарт Фоланд:

„Непорозуміння виникають тому, що теорія еволюції безпосередньо стосується нас, нашої уяви про місце людини у Всесвіті. Кожен у глибині душі має щодо цього свою версію, шукає їй підтверджень, і не хоче сприймати те, в що не вірить. Ідеологи різних мастей - від комуністів до релігійних фундаменталістів - перекручують учення Дарвіна таким чином, щоб воно або цілком уписувалося в їхню картину світу, або компрометувало, підривало довіру до цінностей інших.”

Палкі дебати щодо того, чи потрібно в школах і вузах поряд чи замість еволюційної викладати також теорію „розумного задуму”, божественного походження видів, тривають у США, в Німеччині, в Україні. За умов демократії, кожен може вільно відстоювати свою думку. „Але передусім непогано було б знати, в чому полягає суть суперечки”, - зауважує професор біології університету в місті Констанц, Аксель Маєр:

„Проблема, на мою думку, в тому, що багато людей не читали книг Дарвіна, й, на превеликий жаль, серед таких - чимало біологів і навіть фахівців з еволюційної біології. Подолати важкий, старомодний стиль написання справді не просто, однак це не привід обмежуватися шаблонами, поширювати „крилаті вислови”, з якими сам автор ніколи не погодився б. У мене волосся стає дибки, коли з вуст фахівців я чую: „ластівка – неперевершена майстриня польоту”, „гепард – ідеальний мисливець” тощо. За якими параметрами вони визначали досконалість? Так, гепард може наздогнати газель швидше за конкурентів, але коли успіх полювання в савані залежатиме від витривалості, цей спринтер безперечно програє. Говорячи про „ідеально пристосовані види”, науковці розписуються в тому, що вони мало знайомі з працями Дарвіна.”

... У стовбурах дерев дятли видовбують собі гнізда. Під корою шукають їжу - комах та личинок. Тук-тук-тук навесні означає також початок шлюбного сезону: що гучніше, то більше шансів привернути увагу самиці. Стукотом ці птахи позначають свою територію. Усе це можливо, бо дятли мають гострий, міцний дзьоб. Геніальний задум природи? „Ні, - каже Аксель Маєр, - Вона - не інженер, що стоїть перед креслярською дошкою, розмірковуючи: як мені сконструювати нове авто?”:

„Завдання еволюції в тому, щоб у кожному поколінні були організми, спроможні вижити й розмножитися. Це не початок із нуля. Вдосконалюється той матеріал, який уже є. Дятли, як і інші види, з’явилися завдяки випадковим варіаціям генів. Колись у деяких лісових птахів трохи змінився дзьоб, що надало їм певних переваг. Спочатку зовсім незначних, але справа в тому, що еволюція нікуди не квапиться, в неї часу – скільки завгодно. Окремі стійкі комбінації генів сформувалися понад 100 мільйонів років тому. Це одна з причин, чому всі ми генетично дуже схожі, й чому 35 відсотків людських генів наявні й у капусті кольрабі. Те, що в людини, як і в решти хребетних, що мешкають на суходолі, всього п’ять пальців, теж пояснюється просто: 420 мільйонів років тому з води на берег переселилися риби, в яких на передніх та задніх кінцівках випадково виявилося не шість і більше, а саме п’ять пальців. Кажанам, наприклад, для ліпшої стабільності крил, для кращої аеродинаміки не завадило б мати ще кілька пальців, але для цього колесо еволюції мало б обернутися на 450 мільйонів років назад...”

За цей тривалий період деякі види представників флори та фауни майже не змінилися. Більшість хоч і набула нових властивостей, але далеко не всі з них виявилися оптимальними для виживання. Професор Екарт Фоланд:

„У біології відомо чимало прикладів, так би мовити, цілком „нерозумних” конструкцій. Узяти хоча б людське око: фоторецептори на нашій сітківці чомусь відвернуті від світла. Жоден тямущий оптик, розробляючи відповідний прилад, не пішов би таким шляхом. Еволюції не вдалося створити нічого ліпшого. Зрештою, здорова людина добре бачить і такими очима, ось що важливо. Головний критерій природного добору – не досконалість, а функціональність.”

...У вулику кипить робота. Одні бджоли вирушають за нектаром та за пилком. Другі будують стільники, піклуються про розплід, годують матку, чистять комірки. Треті охороняють гніздо. Ворогам, які наблизяться до нього, це так не минеться. Бджоли-вартівники відразу пустять у хід жало, вмираючи заради збереження великої родини...

„Як же в природі все раціонально, лунають зворушливі голоси, - веде далі біолог Аксель Маєр. - Загинути, аби вижили родичі, нащадки, аби вижив вид”:

„У німецькій мові існує навіть таке цікаве слово: Artgenossen – товариші по виду. Наче йдеться про якусь партію чи профспілку, члени якої згуртовані спільною метою. І кожен індивідуум буцімто готовий на самопожертву, бо інтереси колективу понад усе... Де там, нічого схожого! Особини одного виду – найбільші конкуренти. За їжу, за партнерів, за місце для гнізда. Найзапекліші бійки відбуваються саме між „товаришами по виду”.

...Перехитрувати супротивника, випередити його, першим завдати нищівного удару. Чому публіка в захопленні від таких бойових видів спорту, як бокс? „Тому що, - пояснюють прихильники соціал-дарвінізму, - протистояння на рингу - символ нашого життя: у суспільстві теж панує постійна боротьба за існування. У людській спільноті так само, як і в дикій природі, перемагають найсильніші та найпристосованіші.” „Знайомий постулат, який активно пропагували й німецькі націонал-соціалісти, проте з еволюційним світоглядом Дарвіна він має небагато спільного,” - наголошує доцент кафедри філософії та наукових теорій Віденського університету, професор Франц Вукетітс:

„Іноді я не знаходжу собі місця від злості, коли студенти доповідають на іспитах, або пишуть у курсових роботах, що начебто саме Дарвін обґрунтував ідею про виживання найсильніших. Що за нісенітниця! І хто такі „найпристосованіші”?!.. Ті, що мають гострі пазури та зуби? А як, наприклад, ми назвемо тих, що мають швидкі ноги, кидаються навтіки за найменшої небезпеки й тому рятуються? Жалюгідними боягузами?.. Я завжди раджу моїм учням: читайте, читайте твори великого британського натураліста, але, будь-ласка, уважно. Не можна виривати з контексту окремі висловлювання й трактувати їх на свій лад. Під „боротьбою за існування” Дарвін розумів не лише боротьбу в буквальному сенсі цього слова. У праці про походження видів він, зокрема, писав: хіба хтось бачив, як борються дві липи? Хоча дерева теж постійно змагаються між собою. Те, в якого корені довші, забиратиме всю вологу, й через це сусіднє дерево може засохнути. Змагання – всюдисуще, але не обов’язково у формі брутальної боротьби. Той, хто не збагнув цього, ніколи не збагне й теорії еволюції.”

За матеріалами радіостанції Дойчландфунк

Також за темою