«Неможливі речі в Європі ХХІ століття» | Новини й аналітика про Німеччину, Україну, Європу та світ | DW | 08.12.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Головна

«Неможливі речі в Європі ХХІ століття»

Інтерв’ю з німецьким документалістом Карстеном Гайном про СНІД в Україні й те, як важко зацікавити цією темою німецького глядача.

default

Карстен Гайн – автор двох документальних фільмів про СНІД в Україні: „ So wollen wir nicht sterben . Aids in Odessa “ («Ми не хочемо так помирати. СНІД в Одесі“) та „ Am Rande sechs Kapitel ü ber Aids in der Ukraine “ („На межі – шість глав про СНІД в Україні».

Пане Гайн, Ви зняли вже два фільми про СНІД в Україні. Чи це тема чи країна, що Вас «не відпускають»?

І так, і так. Перший фільм я знімав 2003 року в Одесі. Ми побачили речі, які не могли собі уявити в Європі в ХХІ столітті. Це був шок. Ми бачили, як люди помирають від СНІДу без знеболюючих препаратів…Тоді ми сподівалися, що покажемо всім, як усе погано і щось зміниться. Але нічого не змінилося. Тоді заснували власні гуманітарні проекти, а я вирішив зробити ще один, більш аналітичний фільм, який би показав людям, які хочуть щось змінити, що таке епідемія СНІДу в Україні. Можу сказати, що тепер ситуація міняється на краще.

Як до Ваших фільмів ставляться в Німеччині?

Публіка приголомшена тим, що вона бачить на екрані. Багатьох це шокує. Це не чисто медична проблема. Потерпає не середній клас, а найбідніші люди, переважно наркомани. З іншого боку, ці фільми, очевидно, мають також продуктивний елемент. Ми сприяємо інтересу громадськості до цієї теми в Німеччині. Відбуваються зміни, не в останню чергу на урядовому рівні. Влітку канцлер Меркель і прем’єр Тимошенко домовилися про співпрацю в боротьбі зі СНІДом. Мої фільми були першими в Німеччині, в яких було показані кадри хворих на СНІД. Якось одна співробітниця міністерства охорони здоров’я ФРН у розмові зі мною процитувала з мого фільму, де жінка каже: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути».

Ви знімали фільм Am Rande ( «На межі» ) 2005 року, він був готовий 2006. Однак лише зараз, 1 грудня, його вперше покажуть по німецькому телебаченню та ще й у дуже пізній час – о пів на дванадцяту вечора. Важко назвати це доступом до широких мас.

Це все відносно. Такі фільми раніше не показують. Це неприємна і тяжка тема для телебачення. З цим треба змиритися.

Німецьке телебачення важко зацікавити СНІДом в Україні?

Так, це потребує часу. Справа в тому, що німецька громадськість дещо втомилася від теми СНІДу. Люди вже перенаситилися цією темою. Коли хтось б’є на сполох і кричить «Пожежа!», ніхто не слухає. Люди не можуть весь час переживати, вони не можуть безперервно слухати про катастрофу, не звикаючи до цього.

Фільм «На межі» Ви знімали в Донецьку. Кадри бідності й умов, у яких там живуть люди – без опалення і гарячої води, шокують західного глядача. Але Донецьк – це також і заможне місто. Там мешкає підприємець Ринат Ахметов, якого називають найбагатшим українцем. Ви не думали, що він міг би робити більше для регіону?

Серед українських олігархів не поширене бажання щось робити для бідних (сміється)… Кажуть, що у Верховній Раді серед 450 депутатів – 400 доларових мільйонерів… Бідніші серед бідних їх не цікавлять.

У кінці фільму «На межі» один герой каже, що епідемію СНІДу в Україні не можна зупинити західними грошима, повинен діяти уряд. Ви слідкуєте за розвитком ситуації – чи щось змінилося?

Головне – відбулася «помаранчева революція». Ми бачимо, що люди перестали боятися висловлювати публічну критику. Від моменту завершення роботи над фільмом (2006), на жаль, про великі зміни сказати не можна. Справа в тому, що за цей час у Києві змінилося чотири уряди.

Тобто Україна залишається на межі прірви. У Вас іще є надія, що СНІД в Україні можна зупинити?

Коли ми ставимо це запитання в Україні, то чуємо типову відповідь: «Надія помирає останньою». Звичайно в мене є надія. Думаю, що Україні можна і треба допомагати. Хоча звичайно, значна частина людей і надалі вмиратиме. Принципова проблема зі СНІДом в Україні полягає в тому, що ліки є лише для третини зареєстрованих хворих. Але це лише частина проблеми. Епідемія СНІДу – це хвороба суспільства. Поки для значної частини молоді не буде перспективи в житті, поки руйнуватимуться родини, поки буде економічна скрута, епідемія наркоманії, а з нею і СНІДу, триватиме. Розірвати це коло можна лише, коли зміниться економічна і суспільна ситуація. Лише боротьбою зі СНІДом цю проблему не вирішити. Проти таких глобальних проблем медицина безсила.

З Карстеном Гайном розмовляв Роман Гончаренко.

Також за темою