Наталка Сняданко: Нові обличчя, старі відповіді | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 12.06.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Нові обличчя, старі відповіді

"Унікальні розписи просто збивають і виносять разом із будівельним сміттям, аби потім "намалювати нові, справді гарні", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

Поряд зі мною у берлінському аеропорту очікувала на свій рейс дівчина з яскравим макіяжем і манікюром. Коли у неї задзвенів телефон, з'ясувалося, що вона - іспанка. Дівчина тримала на колінах грубий зошит, з якого старанно зубрила відповіді на питання про те, які політичні партії є у Німеччині, чим вони відрізняються і у чому схожі, окремим розділом ішли питання про конституцію Німеччини, про історію, адміністративний поділ тощо. Із випадково почутої телефонної розмови її з подругою я довідалася, що все це дівчина вчить, бо повинна здати тест на німецьке громадянство. Вона працює медсестрою ось уже кілька років, а тепер вирішила здобути громадянство. Із першої спроби їй це не вдалося, бо питання складні, їх багато і відповідати на них потрібно доброю німецькою.

Схожі сцени можна побачити під парканом львівського консульства, куди з'їжджаються приміськими електричками бажаючі отримати карту поляка. З почервонілими від натуги обличчями сільські і міські претенденти змінити національність старанно зубрять дати польської історії, вірші з програми шкільного курсу літератури, молитви, аби довести, що вони гідні отримати - ні, не громадянство, а лише право користуватися деякими, дуже обмеженими правами на території сусідньої держави.

Дивитись відео 03:03

Чи справді ви німець? Реальний іспит на громадянство ФРН

Громадянство за результатами іспиту

Необхідність запровадження схожого іспиту очевидна і в Україні. Право жити у цій країні давно слід відділити від права на громадянство, виборчого права, а також права на ті чи інші пільги, фінансовані з державного бюджету. Скажімо, бажаючі отримати субсидії повинні були би не лише довести свою неспроможність заробити на сплату повної вартості комунальних послуг, а і мали би здати тест на громадянську зрілість. Тоді вони з не меншою старанністю, ніж їхні колеги під польським консульством, повторювали б у черзі дати боїв під Крутами, Маківкою, обговорювали перспективи української державності у добу визвольних змагань, сперечалися про те, наскільки прогресивною була свого часу конституція Орлика, а потім опитували одне одного на предмет засвоєння найновішого українського правопису.

Зрозуміло ж, що такий тест мав би проводитися і для тих, хто приїздить в Україну працювати, особливо на серйозних посадах і в політиці. А найкраще було би взагалі зробити такий онлайн-тест регулярним для всіх без винятку громадян і проводити його раз на кілька років, як аналізи та медогляд, для постійного повторення і доповнення знань. Чиновників варто би зобов'язати викладати результати цих тестів у публічний доступ разом із декларацією та дипломами про освіту, які пройшли перевірку на автентичність. А громадянам, які регулярно демонструватимуть високі результати у цьому тесті, можна скоротити пенсійний вік і додати кілька років до стажу.

Перед кожними виборами варто було би проводити додатковий загальнонаціональний тест на досягнення політичної зрілості. Це був би тест на засвоєння інформації, зібраної на відповідному державному ресурсі, де викладено основні факти про кожного із українських політиків та політичні партії. З цього ресурсу можна було би довідатися про основні передвиборчі обіцянки попередніх владців, а також те, що саме з цих обіцянок було виконано, а що - ні. Лише після здачі такого тесту бодай на мінімальний бал виборці допускалися би до голосування.

DW.COM

Хто намалює краще: Модест Сосенко чи парох села Славське?

Теза про те, що у мистецтві й політиці розуміються всі, а от щоб кран поміняти, треба вже бути фахівцем, не нова. Але від цього кількість її прихильників не зменшується. Коли про необхідність нових і свіжих облич у владі говорять люди старшого покоління, виховані на класичному радянському твердженні про те, що кожна кухарка може керувати державою, це не дивує. Не дивує уже, і коли чуєш схожі фрази від людей, які народилися в пострадянському суспільстві і суто теоретично мали би бути вільними від цього вірусу. Але країна, у якій освіта так і не стала національним та державним пріоритетом, і далі продукує електорат, переконаний у тому, що керувати країною значно легше, ніж міняти крани. Головне, аби обличчя були "нові", а не те, чи власники цих облич можуть похвалитися необхідною кваліфікацією.

Цей конфлікт між новим і старим зазвичай проявляється у ставленні до культурних пам'яток. Коли під час євроремонтів викидають старі креденси і заміняють їх новенькими розсувними шафами з Ikea, оббивають ліпнину, встановлюють кольорові пластикові дашки над сецесійними балконами і таке інше. Нещодавно схожий євроремонт зробили у церкві карпатського туристичного осередку Славське. Ця церква відома унікальними розписами Модеста Сосенка і Юліана Буцманюка. Але нинішній парох Андрій Петришин не вважає їх цінністю, тому унікальні розписи просто знищили і викинули разом із будівельним сміттям, аби "намалювати нові, справді гарні", як заявив Петришин у коментарі журналістам. Цей акт вандалізму не став несподіванкою. Мистецтвознавці били на сполох, намагалися вести переговори і зі священиком, і з майстром, який збивав розписи. Але це нічого не дало.

Таке щире прагнення "нового і справді гарного" у даному випадку навіть більш небезпечне, ніж старе, радянське намагання знищити якомога більше сакрального мистецтва. Саме з цією метою колись у львівському органному залі розписи Яна Генрика Розена затинькували, і побудували на місці баптистерію смердючий туалет. Зараз шукають кошти на те, аби відреставрувати ці розписи чи бодай їх частину. А після того, як євроремонт у Славському буде завершено, реставраторам там робити буде вже нічого. Мабуть, було би непогано запровадити якісь елементарні курси з історії мистецтва і для парохів, перш ніж висвячувати їх і давати право самостійно вирішувати, що цінне, а що можна відколупати і викинути.

Дивитись відео 01:44

Українські політики перезавантажують свій імідж: м'язи, велосипеди та соцмережі

Нове ще не означає краще

Конфлікт старого і нового в політиці виглядає трохи по-іншому, ніж у сфері захисту історичних пам'яток, але є і певна схожість, коли все нове апріорі вважається кращим, а все старе слід відкинути і забути.

Перед черговими, точніше, позачерговими виборами в Україні можна чітко простежити домінування двох тенденцій: по-перше, кожна політична сила намагається "оновитися", якщо не за рахунок нових облич, то бодай змінити назву, додати кілька модних слоганів про прозорість, боротьбу з корупцією, проєвропейський вектор. По-друге, політичні сили змагаються між собою, хто більше завербує у свої лави співаків, акторів, письменників, істориків, журналістів та інших упізнаваних облич, а також - айтішників, атошників, юних і перспективних, а головне - нікому не відомих експертів з різних сфер.

Здавалося б, це чудово, якнайбільше відповідає очікуванням суспільства, яке втомилося від безальтернативності політичного життя у виконанні "поганих" і "ще гірших" старих і давно відомих політиків. Але результат такого "оновлення" - не за суттю, а лише формально - запросто може бути схожим на те, що трапилося у церкві у Славському - парох старався, замінив старі фрески на нові, а цим мистецтвознавцям вічно не догодиш.

Я далека від думки, що нові обличчя - це гірше, ніж старі. Мені лише видається дивною сама класифікація за таким спрощеним принципом. Коли у політика немає поганої репутації - це однозначно плюс і рідкість в українському випадку. Але коли у політика немає досвіду чи відповідних знань, а він опиняється на відповідальній посаді, то репутація навряд чи допоможе йому ухвалювати правильні та виважені рішення. Ще важче мені уявити, що в команді політиків, яка складається із досвідчених реакціонерів і впізнаваних на телебаченні облич, рішення ухвалюватимуть останні, особливо вдалі рішення, які приведуть до позитивних змін у країні. Можливо, що серед "нових облич" ми справді обиратимемо майбутніх реформаторів та ефективних менеджерів. Але дізнаємося ми про це вже постфактум.

Дивитись відео 00:51

Зеленського спіймали на плагіаті промови Порошенка

Завчені мантри

Нові посадовці дружно повторюють старі мантри. "Що робити з сексизмом у політиці?" - запитали Марину Бардіну, яка займатиметься питаннями гендерної політики. Вона відповіла вичерпно: "Культурно виховувати націю". Ну гаразд, а як саме вона збирається це робити, - поцікавилися далі журналісти. А дуже просто: "Перший час треба працювати над питаннями корупції та правосуддя". Ну і найцікавіша, як на мене, відповідь на питання, чи збирається команда нових прогресивних облич виходити на марш рівності? "Якщо людина з'явиться на марші", - пояснює нам Марина, - "на неї одразу повісять, на жаль, певні шаблони". План більше ніж зрозумілий - будемо культурно виховувати націю, намагаючись не нарватися на "певні шаблони", ну а там не встигнеш озирнутися, як вже час минув, корупцію так і не подолали, а до гендерної рівності руки не дійшли.

Приблизно так виглядала робота у справі гендерної нерівності і досі, тож від зміни облич, як і від зміни доданків, сума не зміниться. Як і країна. Зміниться вона лише тоді, коли до влади прийдуть не нові чи старі, а врешті кваліфіковані, з чіткою візією того, що вони збираються робити і конкретною метою, якої хочуть досягнути. Не популярні і не популісти, а ефективні менеджери, про яких ми знатимемо не лише те, скільки у них підписників у Instagram, а і про їхні конкретні невдачі чи здобутки у минулому, про чіткі та детальні плани і програми на майбутнє, про те, що вони прийшли у політику, щоб змінити щось конкретне, наприклад, покращити ситуацію з гендерною дискримінацією, освітніми програмами чи дошкільними закладами дитячого виховання, а не глобальні і розмиті плани побороти корупцію, а потім таємними стежками завести країну до НАТО, ЄС і куди ще скажете, і все це за допомогою помаху чарівної палички і глибокої віри у себе.

Дивитись відео 01:53

Повернення втікачів: чому до України повертаються соратники Януковича?

Аудіо й відео до теми