Наталка Сняданко: Мовне питання та інші проблеми, приречені на невчасність | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 15.03.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Мовне питання та інші проблеми, приречені на невчасність

"Дуже зручно бути при владі у країні, де будь-яку проблему можна назвати невчасною і цим виправдати небажання вирішувати її. Але дуже незручно жити в такій країні", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

"Комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович закликала українських парламентарів не проводити голосування щодо мовного закону у передвиборчий період, а розглянути закон після виборів", - читаємо в українських ЗМІ напередодні розгляду у другому (!) читанні проекту закону, який обговорюється і дискутується у країні фактично від моменту проголошення незалежності. У першому читанні законопроект ухвалили за півроку до виборів, тепер же триває розгляд ще 2059 поправок. Але попри все пані Міятович вважає, що саме передвиборча атмосфера може завадити парламенту прийняти виважене рішення. Ще краще було би, мабуть, проконсультуватися з астрологами, щоб довідатися про сприятливе чи несприятливе розташування зірок. А найкраще, звичайно, відкласти все до виборів, бо ж відомо: поміняється влада, поміняються і закони. Який сенс взагалі щось вирішувати перед виборами?

Пані радниця не критикує якихось конкретних положень мовного закону, не висловлює пропозицій чи побажань, а просто вважає, що "різні мовні групи повинні бути ефективно залучені у процес розробки таких законів і політики, і їхні погляди повинні бути належним чином враховані". Які саме мовні групи, на думку пані радниці, не були ефективно залучені і чиї саме погляди не були належним чином враховані, ми так ніколи і не довідаємося. Мабуть, це з розряду тих питань, які "само собою зрозумілі". Якщо мовний закон проголошує якусь одну мову державною, це порушення інтересів носіїв інших мов. То що тепер, слід відмінити усі державні мови? Чи тільки українську? І про які саме вибори ідеться: президентські, парламентські, найближчі, наступні після найближчих чи будь-які?

Простіше нічого не вирішувати

Мовне питання є одним із цілої низки так званих "невчасних" проблем, для вирішення або бодай серйозного обговорення яких ніколи не настане слушний час.

У країні війна, а ви тут про проблеми культури.

У такий непростий економічний період говорити про гендерну нерівність просто смішно.

Коли треба захищати країну, чоловіки повинні думати про безпеку країни, а не про те, що їстимуть їхні сім'ї, поки вони на фронті.

Коли у лікарнях бракує бинтів, не час боротися з корупцією.

Яка може бути розмова про екологію при таких низьких зарплатах?

Продовжувати цей список можна дуже довго. Але навіщо, коли зручніше просто облаштувати своє існування у зоні комфорту, прикриваючись цією спекулятивною риторикою. Невирішування будь-яких незручних проблем завжди можна виправдати їхньою невчасністю.

Коли і про що можна говорити

Поволі виробляється навіть якийсь календарний графік. Наприклад, про фемінізм та гендерну рівність говоримо 8 березня, у всі інші періоди це вважається невчасним. А оскільки за один день ні вирішити, ні навіть обговорити такий великий масив проблем неможливо, то стан дискусії, як і рівень аргументів, із року в рік залишається на початковому рівні. Не відбувається ні аналізу, ні осмислення, не кажучи вже про позитивні зміни у реальності, а лише ритуальний обмін взаємними образами. Прихильники і противники гендерної рівності вишиковуються по різні боки барикад і засипають одне одного епітетами у стилі "сама ти дура", а якщо відкинути емоційну складову, залишиться пустка. Воно і не дивно. Щоб перевести розмову про проблему на інший рівень, потрібно вести аргументовану і постійну полеміку, а не періодичну і позбавлену логіки сварку про те, приємністю є для жінки дарування ритуальних березневих тюльпанів чи навпаки приниженням. Але якщо про це згадувати лише раз на рік, у контексті цього ж таки ритуального дарування тюльпанів, то іншого формату, крім сварки, очікувати годі.

Реформи культури, освіти, медицини? Ні, достатньо самих лише розмов

Схожий формат обговорення стосується і всіх інших "невчасних" проблем.

Про культуру також згадуємо у відповідному календарному ритмі: Шевченківські дні, ювілеї, річниці смерті тощо. Серйозної розмови у такому режимі також годі сподіватися. Бо різниця між принагідними казенними згадками і справжньою рефлексією на тему культури приблизно така ж, як між нічною розмовою в барі з незнайомцем про свої сімейні проблеми і системною психотерапією.

Ритуальне дарування букетів і цукерок на день вчителя взагалі не супроводжується дискусіями на теми якості української освіти, матеріального і морального статусу вчителів у суспільстві, ставлення до їхньої праці, можливостей для розвитку і потенційних реформ в освіті, які би покращували ситуацію, а не робили її ще більш заплутаною і безнадійною, як це виглядає у світлі дотеперішніх спроб реформаторства. Якогось спеціально визначеного дня, коли можна було би згадувати у публічному просторі про ці проблеми, наразі не призначили. Тому все обмежується стихійними сплесками емоцій у соцмережах. А не рухом до системних змін.

Дуже зручно бути при владі у країні, де будь-яку проблему можна назвати невчасною і цим виправдати свою пасивність і небажання вирішувати її. Але дуже незручно жити у такій країні. Навіщо ремонтувати дороги, якщо можна просто розводити руками, мовляв, є серйозніші проблеми, ось, наприклад, вивезення сміття. Сміття також можна не вивозити, бо загальна екологічна ситуація у країні катастрофічна, що вже там перейматися такими дрібницями, як переповнені сміттєві баки в якомусь одному місті. У порівнянні з епідемією якогось кору чи грипу і сміття разом із екологією можна відсунути на якусь подальшу перспективу. А ефективно боротися з епідемією не дозволяє розвалена система медицини у країні. Хоча що там медицина, якщо армія у такому стані. А коли ж це все вирішувати? Та ніколи. Після виборів.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 01:23

Спалах кору: що треба знати?

DW.COM

Аудіо й відео до теми