Наталка Сняданко: Літературна Одеса, або Про небезпечність папіру | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 03.10.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Літературна Одеса, або Про небезпечність папіру

"Довідуюся, що галичани навіть букву "с" зі слова "Одесса" забрали, і тепер воно виглядає якось "скупувато", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

"Toilet paper and hygiene item in the toilet should not be thrown!" - суворо попереджає надпис у "туалетній кімнаті" потяга Львів-Одеса. Ця чудернацька англійська супроводжується не менш дивною українською: "Попадання в унітаз папіру приведе до виходу з ладу туалету!" Це все ніби готує львів'ян до переходу в іншу мовну реальність. І не лише мовну. Просто в іншу реальність.

- Вы уже меню сложили? - питає когось телефоном моя сусідка у купе, а потім обурюється тим, що "всю жизнь жили себе спокойно, а теперь должны напрягаться и учить мову".

- И кому это было нужно, мы же все вышли из Советского Союза? - закочує очі до лоба її землячка з верхньої полиці, на голові у неї в такт руху потяга похитуються плюшеві рожеві вушка на обручі для волоссі.

Мені стає цікаво, чи фраза "сложили меню" - це по-одеськи, чи просто помилка. Але запитати я так і не наважуюся, вслухаючись у давно не чуту мелодику тутешньої мови, у всі ці "я нигде не могу поехать", "не делай мне нервы" чи навіть "всю жизнь називали меня нормально, а теперь через этот дурацкий закон про мову я вдруг стала "адвокатка", ну вы представляете?" Минає кілька хвилин, і я довідуюся, що адвокатам і адвокаткам в Одесі тепер доводиться спілкуватися з клієнтами українською, і ті, хто цього не вміють, бояться втратити посади. Довідуюся також, що медиків змушують складати ЗНО з української та англійської. Усі мої сусіди з купе одностайні у тому, що вивчити українську - справа цілковито неможлива, бо "это же не у вас во Львове, там каждый дурак выучить сможет". Довідуюся, що ці галичани навіть букву "с" зі слова "Одесса" забрали, і тепер воно виглядає якось "скупувато".

Дивитись відео 05:27

Політики vs мистецтво: Ройтбурд бореться за музей в Одесі

Я відчуваю, що все це обурення адресоване насамперед мені, адже це мені зручно, щоб навіть в Одесі зі мною спілкувалися моєю мовою, "напрягалися". Намагаюся бути милою, напрягаюся і собі, говорю з ними російською, але виходить у мене зовсім не так колоритно, якось надто правильно, надто літературно, розмова враз стає більш штивною, не такою спонтанною, і я вже тішуся, що ми під'їжджаємо до Одеси, де триває німецько-український літературний фестиваль і де можна буде знову говорити знайомими мовами.

- У вас во Львове нету особо красивых зданий, - ділиться зі мною наостанок пара, яка вертається із поїздки до Львова. - Так, все старенькие и ветхие домики. Но вы ими так гордитесь, что даже приятно. Вот у нас много по-настоящему красивых, новых зданий, но мы ими так не гордимся.

На щастя, організатори фестивалю поселили нас не в одному з таких красивих і нових, а у старій розкішній будівлі готелю на Приморському бульварі з високими стелями і сумішшю старої архітектури з радянською сантехнікою, яка іноді підтікає з невидимих щілин і створює калюжі на підлозі ванни навіть у твою відсутність, що викликає напівмістичне відчуття.

Химерна мовна реальність

Будинок вчених, де проходять більшість фестивальних читань - це теж місце, у якому легко уявити собі привидів. Тут голосно рипить підлога, зали гарно називаються "горіхова" чи "зелена", і пахне у них теж чимось давнім і загадковим, як у бібліотеках зі стародруками.

Мовна реальність, як і всюди в Одесі, тут теж химерна. Читання німецьких та швайцарських авторів усно перекладають російською, а уривки з текстів читають українською. Читають місцеві актори - завченими із класичних п'єс наспівними інтонаціями, з виразним російським акцентом і неправильними наголосами. Це міняє сприйняття навіть знайомих текстів. І не лише для мене. Бачу, як жіночка-одеситка, що сидить поряд зі мною, старанно записує у зошиті в клітинку "Єто НЕТ панує над моєй жизнью", а потім "ихние взгляди були занурени..." Мабуть, присутність української у тутешній мовній реальності ще більш екзотична, ніж присутність німецької, тим більше, що з української навіть ніхто не перекладає, і всі ці "панує" і "занурені" зависають у повітрі, наче уривки з меню якоїсь львівської кнайпи з "карменадлями" чи "флячками", коли не ясно навіть, солодке воно чи солоне. У цьому затятому намаганні відгородитися від світу і пишатися своєю регіональною специфікою одесити трохи схожі на галичан, які бувають замилувані навіть власною загумінковістю, яка чомусь здається їм дуже несхожою на провінційність інших регіонів.

Не вписуються у реальність і автори, які приїхали на фестиваль і поміж читаннями сидять у кав'ярнях, виділяючись на загальному тлі, навіть коли мовчать і не переходять на швайцарську німецьку. Вони дивуються, коли їм тут пропонують "італійську кухню", бо насправді в Одесі вся кухня трохи одеська, а швайцарці відверто зізнаються, що надто близько живуть від Італії, аби повірити, що все це і є італійська кухня. Здається, що публіка, яка приходить на читання, трохи налякана тим, що приїздять якісь письменники з самого Нью-Йорка, як Юрій Сльозкін, чи з Лондона, як Генрі Марш, чи коли про своє родинне дерево в Україні розповідає як швайцарка Йоганна Лієр (Johanna Lier), так і киянка Євгенія Кононенко, не кажучи вже про такі химерні постаті, як сліпий поет і прозаїк з Берна Міхаель Фер (Michael Fehr), який перетворює декламування своїх текстів на справжній перформанс. Все це трохи схоже на мандрівний цирк, який ось уже п'ять років приїздить сюди у вересні, аби показати, що літературна традиція - це не зовсім те, що розуміють під цим в Одесі, коли гордо розповідають про "місто, насичене літературою", але показують при цьому лише кнайпу, в якій бував Пушкін, чи будинок "русского писателя" Гоголя, що валиться просто на очах і який місто не дозволило реставрувати і перетворити на музей за кошти приватних жертводавців.

Літературна Одеса - від Гоголя до Липи

Коли під час екскурсії літературною Одесою я запитала про сучасних одеських авторів крім Бориса Херсонського, екскурсоводка спершу замислилася, потім сказала, що в Одесі є кілька видавництв, але вони не дуже потужні і відомі, а також є кілька поетичних угрупувань, про які мало хто знає, ще хтось із її колег розробляє екскурсію "українці в Одесі", де буде і про Юрія Липу, і про інших письменників, а наразі можна відвідати екскурсію "єврейська Одеса" або "французька Одеса". Мені стало цікаво, як саме екскурсоводи "українською Одесою" трактуватимуть меморіальні дошки "русскому писателю Гоголю" чи "отцу русского футуризма" Бурлюку, але доведеться зачекати, поки ці екскурсії таки розроблять. А наразі треба тішитися, що існує бодай один міжнародний літературний фестиваль. І те, що він українсько-німецький, а точніше німецько-український, бо ж організований за німецькі кошти, явно викликає в одеситів більше довіри, ніж якби просто приїхали кияни з галичанами і почали читати якісь свої тексти "з папіру". Адже невідомо, до чого може призвести завезення до Одеси такого слова - чи то до наступних крадіжок літер, чи, боронь боже, ще радянський герб із вокзалу змусять забрати, як уже змусили знести пам'ятник Леніну.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

DW.COM

Аудіо й відео до теми

Реклама