Наталка Сняданко: Карантин - подарунок долі чи нагода збожеволіти? | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 08.05.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Наталка Сняданко: Карантин - подарунок долі чи нагода збожеволіти?

"Самотність - це не лише покарання, а й нагода подумати про щось важливе, довідатися щось цікаве, спробувати змінити у собі щось на краще", - Наталка Сняданко, спеціально для DW.

Українська письменниця Наталка Сняданко

Українська письменниця Наталка Сняданко

"Як не збожеволіти..., не набрати вагу..., не закинути спорт на карантині", - такими є теми розмов, які не набридають нам усім (а якщо й набридають, ми однаково не здатні змінити тему і продовжуємо говорити про обридле, мов лузати соняшникове насіння, від якого вже зводить вилиці, але покинути і так несила). Але не менш популярними є й інші теми: "Ми так насолоджуємося цією несподіваною паузою, це як подарунок долі. Нарешті можна пройти онлайн-курси, правильно харчуватися, накачати прес, удосталь спілкуватися з родиною..."

Читайте також: Як вижити в пеклі роботи з дому - лайфхак від західних психологів

Те, по який бік барикади опиняється кожен із нас, залежить не лише від особливостей характеру, а й від банальних побутових умов. Якщо ваша робота дозволяє онлайн-режим, у помешканні є достатньо місця, аби усім спокійно працювати, ваші діти шкільного віку дисципліновано вчаться перед комп'ютерами, а ви самі живете у великому місті, де все необхідне можна замовити онлайн, то дуже імовірно, що теми ваших онлайн-розмов із друзями чи постів у соцмережах будуть радше з другого списку, ніж із першого. А якщо робота була для вас єдиним місцем втечі від побутових труднощів, а тепер ви опинилися під замком в однокімнатній квартирі з дрібними дітьми, лежачою тещею і не менше за вас виснаженим\ою від цього всього чоловіком або дружиною, то перспективи ваші сумні.

Письменникам це відчуття знайоме

Щоправда, існують і проміжні варіанти, коли можна відчувати себе якщо не цілком задоволено, то принаймні спокійно і безпечно, і це залежить лише від нас самих, від бажання налаштуватися на позитив і вміння самоорганізуватися.

Читайте також: Коронавірус: п'ять порад для зміцнення імунної системи

Відома австрійська письменниця, авторка підліткових трилерів Урсула Познанські (Ursula Poznanski) у своєму онлайн-виступі нещодавно розповідала, як далеко не відразу зауважила, що тепер не лише вона, а і всі інші майже не виходять із дому. "Я дописувала черговий роман, а це завжди змушує мене зачинитися від світу як мінімум на кілька тижнів, якщо не місяців", - сказала Познанські.

Людям, які працюють віддалено, фрілансерам, а особливо письменникам та перекладачам це почуття знайоме. Особливою відзнакою для таких людей є можливість отримати закордонне стажування, тобто опинитися на кілька тижнів, а то і місяців у цілковито незнайомому оточенні, без друзів і знайомих, іноді навіть без знання мови країни, у якій живеш. При цьому треба не лише вижити, а й реалізувати свій проєкт, бажано при цьому ще і життя вдома організувати якось так, щоб відсутність не надто боляче відбилася на найближчому оточенні.

Читайте також: Робота з дому на карантині: лікарі радять не турбуватись про шкоду здоров'ю

Позитивів таки достатньо

Але повернімося до позитиву. Насамперед, життя в карантині не може не тішити усвідомленням своєї екологічності. Ми відкидаємо усе, без чого можна обійтися, основним, що тепер керує нашими діями, стала доцільність. А саме це і лежить в основі екологічного мислення. Дуже хочеться вірити, що цей досвід змусить поміняти звички і добровільно продовжити екологічний спосіб існування навіть після того, як обмеження будуть зняті. Не купувати зайвого, читати книжки замість безцільного блукання торговими центрами, готувати якісну їжу замість споживання фастфуду на вулиці, заощаджувати час, який раніше витрачали у транспорті, стоянні у чергах, не дуже потрібних переміщеннях з місця на місце, час, проведений не з приємністю і не з користю, а бездумно витрачений.

Вміння жити автономно і мінімально залежати від сфери послуг - це чи не найважливіша навичка, яку тепер зможуть опанувати не лише ті, хто проходив ще й не такі випробування у радянські і ранні пострадянські роки, а й наймолодші, для яких травмою є уже те, що не працюють улюблені кав'ярні. Людям, які пам'ятають часи, коли кав'ярень у центрі міста майже не було, а ті, що були, навряд чи привабили би своїм інтер'єром і якістю їжі та обслуговування сьогоднішніх вибагливих міленіалів, пережити закриті кав'ярні значно легше. Навпаки, хочеться натішитися виглядом нарешті порожніх вулиць, відсутністю натовпу галасливих туристів, затишком і спокоєм міста, у якому залишилися "тільки свої".

Читайте також: Німецька філософиня: Пандемія - це нагода сповільнитися

Вміння існувати автономно включає в себе чимало корисних навичок - треба, наприклад, вміти ощадливо розподіляти ресурси, як колись у 1990-х, коли зарплатню могли виплатити вчасно, а могли затримати навіть на пів року. Треба вміти планувати і правильно поповнювати запаси, щоб необхідні речі ніколи не закінчувалися несподівано, змушуючи різко міняти плани і займатися закупами замість термінової роботи, а також, щоб нічого не псувалося і не викидалося. Це складніше, ніж здається на перший погляд, але і простіше, ніж здається на другий. Із третьої спроби точно вийде і навіть дозволить пишатися собою.

Прийнято думати, що людина рано чи пізно звикає до всього. Іноді мені хочеться помріяти. Наприклад, що поступово люди звикнуть до думки, що самотність - це не лише покарання, а й нагода подумати про щось важливе, довідатися щось цікаве, спробувати змінити у собі щось на краще. Дуже хочеться вірити, що ця ситуація залишить після не лише кумедні чи не надто приємні спогади, а й виробить у нас хоч корисні навички. Діти умітимуть самостійно вчитися і зможуть це робити ефективно навіть у недосконалій пострадянській системі освіти, батьки стануть організованішими і витрачатимуть більше часу на спілкування і відпочинок, а менше - на шопінг, ресторани і стояння в корках. Ми навчимося зберігати соціальну дистанцію не лише у сенсі фізичному, чого у нашому суспільстві і раніше страшенно бракувало, а і в сенсі психологічному - навчимося відкидати зайве і прагнути потрібного.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 00:50

Нові супергерої часів коронавірусу очима Бенксі

Дивитись відео 01:17

Побічний ефект коронавірусу: Брюссель будує велодоріжки

DW.COM

Реклама