Музикант Андрій Кохан про джазові Концерти Миру на Донбасі | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 25.12.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Музикант Андрій Кохан про джазові Концерти Миру на Донбасі

У східноукраїнських Дружківці, Краматорську й Слов’янську пройшли джазові Концерти Миру. Виступи організовано в рамках міжнародного фестивалю Jazz Bez. Музикант Андрій Кохан розповів в інтерв'ю DW подробиці.

Україна, Донбас, Jazz Bez, концерти, джаз, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ

Під час одного з концертів на Донбасі в рамках фестивалю Jazz Bez

DW: Андрію, Ви поїхали на схід бас-гітаристом у складі кримськотатарського тріо "Usein Bekirov Trio", чому саме обрали маленьку Дружківку, а не Слов’янськ чи Краматорськ?

Андрій Кохан: Ми власне й не обирали, нам запропонували - і ми одразу погодились, без жодних сумнівів. І страху як такого не було. Я знав, що це тил, і там спокійно, і не потребувало жодного героїзму. Я багато їздив регіонами України, але в Донецькій області ще не доводилось побувати. Особисто мною керував інтерес. Я хотів ближче познайомитися з цими людьми, довідатися безпосередньо від них про події, що там були і як воно є нині.

Андрій Кохан

Андрій Кохан

То що, довідалися, вдалося поспілкуватися?

Так, перед концертом. Організатори, які нас зустрічали, повозили головними вулицями. Розповідали страшні речі про період окупації сепаратистами, про тренувальні табори у дачній місцевості, про страти українських активістів, склади зброї, підземні ходи. Усе ще свіже в пам’яті, але розповіді були дуже безпристрасні. Зараз уже життя налагоджено, все працює, люди не бояться. Хоча місто справляє доволі гнітюче враження, все сіре і якесь депресивне. А от руйнувань практично немає, багато чого відновлено. Тоді, я вкотре переконався, що бути патріотом на заході - це комфортно.

У рамках фестивалю це не перший ваш концерт, то на яку публіку ви розраховували в Дружківці? Який музичний продукт запропонували слухачам, це щось особливе?

До Дружківки ми їхали одразу з Польщі, після концертів в Любліні та Перемишлі. Загалом у нас було вісім концертів. І мушу вам сказати, що зустріч на сході була найтеплішою. Принаймні, це я так відчув. Ми не задумувалися, яка публіка прийде нас послухати, було байдуже, основне, щоб налагодити цей контакт зі слухачем. Гадаю, це нам вдалося. Приміром, коли барабанщик лише починав грати соло, то одразу з зали лунали аплодисменти, і так під час кожного соло. А ще нас викликали на біс. Зауважив, що послухати джаз прийшли здебільшого жінки з дітьми та військові, які служать у Дружківці. Вони нам навіть мандарини і шоколад передали на дорогу.

Дружківка сьогодні

Дружківка сьогодні

Окремий репертуар не підбирали, залишили той, що представляли на всіх концертах. Це проект Усейна Бекірова, який за походженням кримський татарин. Він робить різноманітні джазові аранжування кримського фольклору, змінює музичні розміри, тощо. Фактично це виходить авторська музика, були також і його власні твори. Цей продукт сприйняли, підтримка була разюча. Я не знаю чому, але вони казали, що чекали і хотіли чути саме джаз.

А як з організацією, несподіванок не було? Яке загальне ставлення до колективу з західної України? Не було сприйняття, що приїхали відгодовані і привезли пряника?

Шкода, що ми не мали змоги привести своєї апаратури, це було нереально. А та апаратура, яку ми отримали на місці - бажала кращого. А ще звукорежисер нам попався, якийсь недружелюбний до проукраїнських музикантів зі Львова. Але це виробничі моменти, до яких ми були готові. Головне, що публіка загалом була налаштована дуже позитивно, проукраїнська і це відчувалося. Вони просто хотіли почути якісний продукт, їм цього бракує.

Які відчуття були після концерту?

Для єднання надто мало одного Jazz Bez. На схід треба вести й інші мистецькі фестивалі, - вважає Андрій Кохан.

"Для єднання надто мало одного Jazz Bez. На схід треба вести й інші мистецькі фестивалі", - вважає Андрій Кохан.

Однозначно, для єднання надто мало одного фестивалю Jazz Bez. На схід треба вести інші мистецькі фестивалі, і чим їх буде більше, тим швидше змінюватиметься сприйняття українського і свідомість людей. Це не мусить бути обов’язково музика, це може бути і арт-мистецтво. Скажімо, місто виглядає надто пригнічено. То чому б не організувати фестиваль стріт-артерів, які б додали кольорової гами цим обшарпаним панельним будинкам. Як, приміром, це зробили у промисловому грузинському місті Руставі. Треба налагодити систему мистецького контакту, це надважливо. Гадаю, інформаційну боротьбу треба вести саме у мистецький спосіб. Мистецька хвиля має туди добратися.

Знаєте, після таких концертів з’являються "ниточки", знайомі, з якими можна обмінюватися інформацією. І саме це безпосереднє спілкування нас об’єднує. І чим більше таких "ниточок", тим міцнішим буде український організм.

DW.COM