Музей ″забороненого мистецтва″ відкрився у німецькому Золінгені | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 10.12.2015

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Музей "забороненого мистецтва" відкрився у німецькому Золінгені

У Центрі забороненого мистецтва, який відкрився 8 грудня в Золінгені, зібрані роботи художників, скульпторів і письменників, переслідуваних нацистами.

Скульптура Міллі Штеґер

Скульптура Міллі Штеґер

Новий центр розташувався в приміщенні міського художнього музею - провінційної установи, що спеціалізується на мистецтві регіону. Тепер усю його колекцію книжок, малюнків, скульптур і картин реорганізують для нового завдання: дослідити й продемонструвати, як жили та працювали переслідувані нацистським режимом митці. "Ми також хочемо наголосити на наслідках тиску на мистецтво", - говорить директор музею Рольф Єссевіч.

Роботи таких відомих митців, як Ельза Ласкер-Шюллер, Отто Панкок або Ґеорґ Майстерманн, розташували у бельетажі будівлі у стилі модерн. У експозиції є і твори інших, менш відомих майстрів - Карла Рабуса, Фрітца Дуди, Ганса Файбуша та Оскара Цюґеля. Руці останнього, до речі, належить серія картин, на одній з яких у кубістичній манері зображений нацистський міністр Йозеф Ґеббельс. Картина "Міністр пропаганди" - це карикатура на людину, схиблену на владі. Як і багатьом митцям, Цюґелю довелось 1934 року залишити Німеччину - будь-який вияв критики у нацистській державі був небезпечним.

Робота Карла Рабуса

Робота Карла Рабуса

Естетика спротиву

Утім, "Центр забороненого мистецтва" звертається не лише до "темного періоду" - від 1933 року, коли Гітлер прийшов до влади, до 1945-го, коли закінчилася Друга світова війна. В експозиції представлені й роботи 1920-тих років, коли на творчість митців впливали ще свіжі спогади про Першу світову війну.

Крім того, "концепцію переслідування" в Золінгені досліджують і за творами митців, переслідуваних режимом НДР. Серед них - Карл Ортельт з Тюрингії, який відмовився працювати в обов'язковому тоді стилі соцреалізму. Для того, щоб малювати на власний смак, художнику довелось залишити керівну посаду у Веймарському інституті будівництва. Інший приклад - роботи експресіоністки Маріанне Герберґ. "Захопливо спостерігати, яка естетика спротиву постала з тиску на митців", - пояснює Єссевіч.

Рольф Єссевіч з картиною Оскара Цюґеля Міністр пропаганди

Рольф Єссевіч з картиною Оскара Цюґеля "Міністр пропаганди"

Ідея створення "Центру забороненого мистецтва" належить журналісту Гайо Яну з Вупперталя, який також очолює Товариство імені Ельзи Ласкер-Шюллер. Її підтримала, зокрема, і міськрада Золінгена, заснувавши на початку цього року відповідне підприємницьке товариство, що займається нині збереженням регіонального культурного надбання. Центр опікується, зокрема, колекцією, зібраною Ґерхардом Шнайдером, що налічує 3000 робіт, а також літературним архівом журналіста Юрґена Зерке.

Поєднання минулого із сьогоденням

Свій потенціал музей демонструє і під час спеціальних виставок, як от "Spots of Light" - мультимедійної експозиції ізраїльського центру "Яд Вашем". У ній ідеться про долі 45-ти жінок під час нацистського терору.

У Центрі забороненого мистецтва в Золінгені

У Центрі забороненого мистецтва в Золінгені

Інша виставка - "Смерть - не останнє слово" показує, як митці з Польщі, Ізраїлю та Німеччини нині - через 70 років після звільнення концтабору "Освенцім" - обходяться з темою дії нацистської машини смерті.

Також експонується графічний роман "Друге покоління" ізраїльського карикатуриста Мішеля Кічки, чиї батьки пережили Голокост.

DW.COM