″Ми допомогли Майдану вистояти″: історії жінок української революції | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 19.02.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

"Ми допомогли Майдану вистояти": історії жінок української революції

Одна прийшла на Майдан в 21 рік, інша - у 15. Обидві були серйозно поранені. DW розповідає про внесок українських жінок в Революцію гідності і про те, як склалася їхня доля через п'ять років.

Волонтерка Олеся Жуковська на Майдані, лютий 2014 року

Волонтерка Олеся Жуковська на Майдані, лютий 2014 року

"Я вмираю!" Таке повідомлення у соцмережі Twitter 20 лютого 2014 року, стікаючи кров'ю, написала у кареті швидкої допомоги 21-річна медсестра-волонтерка Майдану Олеся Жуковська. Уранці того дня куля снайпера, який розстрілював активістів з даху одного з будинків, улучила їй у шию, близько сонної артерії. І пройшла навиліт. "Я подумала, що помру. І це був мій прощальний меседж світові", - розповідає Олеся.

Олеся Жуковська

Олеся Жуковська

Ми стоїмо на Майдані Незалежності на тому самому місці, де її поранили. Якоїсь миті дівчина знімає шарф і показує шрам на шиї. З одного боку його ледь видно, а от з іншого... Лікарі добре потрудилися, щоб приховати рвані рани від кулі. Олеся каже, що поранення вплинуло на імунітет, понівечило її усмішку - вона тепер не симетрична. Але, на її думку, їй дуже пощастило: "Те, що куля улучила не в сонну артерію, а зачепила тільки її гілку. Те, що я не впала, мене підхопили чоловіки і повели до швидкої, яка поруч стояла. І те, що заторів на дорогах не було ... "

"Нестерпно перебувати без руху"

Олеся до Майдану працювала за направленням медучилища в одному зі сіл Західної України. Родом вона з Тернопільської області. Рішення приїхати до Києва у неї виникло після того, як у ніч проти 30 листопада 2013 року співробітники спецпідрозділу "Беркут" жорстоко побили в українській столиці учасників мирного протесту. "Я ж із Західної України і не можу з таким миритися", - пояснює вона. 

Вікторія Романчук

Вікторія Романчук

Таке ж рішення прийняла тоді для себе і 15-річна Вікторія Романчук з Волинської області. Вона приїхала на Майдан на початку грудня. Незважаючи на свій вік, постійно рвалася на лінію вогню. Зізнається, що чимало людей, почувши про її вік, наказували вертатися додому, до батьків. Але, дівчина вперто продовжувала носити теплий чай на першу лінію барикад: "Справжні люди були саме там, там, де було найскладніше. І я була однією з небагатьох, хто туди ходив".

Вікторія згадує, що часто буквально "валилася з ніг", але не могла піти з Майдану: "Дивлячись на цих людей, в їхні очі, я розуміла, що піду ще і ще". Вікторія Романчук була поранена 18 лютого - у ніг розірвалася граната. У неї було півсотні рваних ран на ногах, верхній частині тіла.

Лікарі досі витягують з неї дрібні осколки. Її перев'язували у когось на квартирі, а відтак возили на лікування у Михайлівський монастир, оскільки активістам тоді було небезпечно лікуватися у лікарнях. Вікторія згадує, що іноді бракувало знеболюючого, але страждала вона не від цього: "Перебувати без руху було нестерпно! Що ти не можеш піти і допомогти хлопцям!"

"Ми робили все, щоб Майдан вистояв"

Майдан зібрав з усієї країни тисячі різних жінок. Вони витягали поранених з-під вогню снайперів. Організовували збір теплих речей, щитів, шоломів, касок. Вони цілодобово готували їжу на своїх кухнях і носили на барикади. Багато стояли там разом з чоловіками.

Антоніна Дворянець

Антоніна Дворянець

Серед героїв Небесної сотні - 28-річна Ольга Бура з Львівської області. Вона голими руками розбирала бруківку для будівництва барикад, отримала зараження крові і померла. 62-річна ліквідаторка аварії на ЧАЕС Антоніна Дворянець з Броварів намагалася словами зупинити "беркутівців", які били активістів, але сама загинула під їхніми кийками. Через п'ять років після Майдану Вікторії Романчук уже 21. І вона не без захвату каже, що навколо неї було "безліч мужніх жінок": "Ми зробили все, щоб Майдан вистояв. Хлопці тримали щити, а ми стояли за ними. І були тим самим справжнім, надійним тилом".

"Я б ще раз пішла на Майдан!"

Прощальний твіт Олесі Жуковської 20 лютого 2014 го подарував їй сотні друзів по всьому світу. Абсолютно незнайомі люди почали надавати їй допомогу, висловлювати слова підтримки. Олеся каже, що це дуже допомогло їй і під час лікування, і після. Вона змогла уникнути депресії: "Я просто зрозуміла, що таке цінувати життя".

Олеся після Майдану більше займається спортом, відвідує курси саморозвитку, і вже закінчує медичний університет. Хоче стати лікарем-офтальмологом. Дівчина зізнається, що її дещо ображає те, що Майдан, його учасників і учасниць згадують тепер тільки напередодні круглих дат. Вона також часто чує і не завжди приємні оцінки революції. Але це не змінює її переконання в тому, що після Майдану в Україні відбуваються позитивні зміни, просто це не швидкий процес: "А то, що війна на сході, то цього, звичайно, ніхто не очікував. Це найболючіше. Головне, щоб вона швидше закінчилася". 

Для Вікторії Романчук підтвердженням позитивних змін в країні є її професійна сфера - мистецтво. Вона вважає, що революція дала "просто неймовірний старт" розвиткові української музики, кіно, живопису. Після Майдану вона закінчила академію мистецтв, вже виставляє свої роботи. Живопис став своєрідною психотерапією, яка допомагає їй у житті. Вікторія знає, що не всі, навіть майданівці, поділяють її позитивну оцінку результатів революції. Але вона впевнена: Майдан Україні був потрібен. "Якби я знала, що зі мною станеться подібне, я б ще раз пішла на Майдан, щоб запустити всі ці перетворення в суспільстві!" - сказала вона DW наостанок.

DW.COM

Реклама