Куратор Маніфести: У Росії треба себе берегти від промивання мізків | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 02.06.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Куратор Маніфести: У Росії треба себе берегти від промивання мізків

28 червня в Санкт-Петербурзі відкриється європейська бієнале "Маніфеста". Її куратор Каспер Кьоніг про особливості цьогорічної виставки й про небезпеку російського ТБ для здоров'я.

Каспер Кьоніг

Каспер Кьоніг

Каспер Кьоніг належить до найважливіших кураторів і натхненників сучасного мистецтва. З 2000 до 2012 року він очолював Музей Лювіґа в Кельні, а тепер виступає в ролі куратора 10-ї "Маніфести". Цього разу престижна європейська бієнале, яка щодвароки проводиться в іншому європейському місті, відбудеться з 28 червня до 31 жовтня 2014 року в Санкт-Петербурзі. Таке поєднання сучасного мистецтва з класичним Ермітажем є чимось абсолютно новим у двадцятирічній історії "Маніфести".

З огляду на ухвалення в Росії недемократичних законів, а також на події в Україні та російську анексію Криму деякі митці закликали до бойкоту виставки. Також міжнародна команда, яка організовує бієнале на місці, відчуває себе дещо зайвою за нинішніх умов. У розмові з DW Каспер Кьоніг поділився своїми враженнями про роботу в Росії в такі складні з політичної точки зору часи.

Deutsche Welle: Пане Кьоніг, ви погодились стати куратором "Маніфести" близько року тому. Чи нема у вас відчуття, що ви сказали "так" в одній ситуації, а відкриватимете виставку в іншій?

Каспер Кьоніґ: Почнемо з того, що в своєму житті зовсім не стискався з Росією і знаю її тільки виключно по літературі. Коли зайшла мова про "Маніфесту" в Петербурзі, як сказав: "Так, це мене цікавить". Але я не очікував, що мене оберуть куратором. Гадаю, що тут останнє слово було за директором Ермітажу паном Піотровським. Адже ця "Маніфеста"- своєрідний подарунок до 250-річчя Зимового Палацу.

Одним словом, не встиг я підписати контракт, підписанню якого передували два з половиною місяця переговорів про права й автономію кураторів, як ухвалили цей злощасний гомофонний закон, про заборону "пропаганди". Це дуже змінило ситуацію: мені здається, що я організовую виставку там, де є відсутнім громадянське суспільство як таке. Кожен, хто володіє найбільшою владою або грошима, може протиснути будь-який закон. Як нещодавно - закон про заборону мату.

На мою думку, це стратегії, за допомогою яких відбувається залякування людей. У людей відбирають таким чином будь-яку надію на майбутнє, на зміни, щоб не хотілось і думати про це! Певним чином у мене виникло відчуття, що я опинився в якійсь латиноамериканській диктатурі.

Ви запросили для участі в "Маніфесті" близько п'ятдесяти художників, 43 з яких прийняли запрошення. Серед них такі ключові фігури світової арт-сцени як Брюс Науман, Вольґанґ Тільманс, Борис Михайлов. За якими критеріями ви вибирали учасників?

За досить суб'єктивними. Для мене важливим було те, що програму роботи з публікою погодилась очолити Йоанна Варша, молода польська мистецтвознавець і куратор. Вона, в свою чергу, зорієнтувала програму на художників з країн колишнього СРСР: Молдови, Латвії, Грузії, України. Та частина "Маніфести", за яку вона відповідає, тісно пов'язана з міським середовищем.

DW.COM

Деякі художники переглянули свою участь у "Маніфесті" з політичних причин, лунали заклики й до бойкоту виставки в Петербурзі, зокрема, з боку групи "Що робити".

Бойкот має сенс, якщо комусь від нього буде боляче. Уряду Путіна глибоко наплювати на "Маніфесту". Група "Що робити" запропонувала цікавий проект: мало йтися про спорудження хмарочоса "Газпрому" в Петербурзі, про те, як функціонують у даному випадку політичні механізми. Але коли "взяли Крим", Дмитро Віленський, один з учасників і в певному сенсі менеджер групи, заявив через соціальні мережі: "Ми бойкотуємо!" Організатори "Маніфести" багато разів зустрічались з групою й обговорювали проект. Мені в усій цій історії не подобається те, що, виходить, політика виявилась важливішою за все інше.

Серед учасників є й відома перформансистка Олена Ковиліна, яка віднедавна називає себе прихильницею Путіна…

Одна німецька журналістка спитала мене, чи Ковиліна заявляє таке серйозно, чи її схиляння перед Путіним є частиною її перформансу? Я відовів: "Вона - серйозно. Але вона ніколи б в житті не стала негативно говорити про Pussy Riot, а лише з глибокою повагою".

Виставка відбувається в Ермітажі. Дві третини експозиції розташуються в будівлі Генштабу, одна третина - в головній будівлі. Це державний музей, він живе за своїми правилами. Як працювалось і працюється вам і вашій команді?

Приблизно місяць тому стався інцидент у зв'язку з проектом Франсіса Аліса. Бельгійський художник, який живе в Мексиці, мав зняти відео, в якому з його авто при в'їзді до внутрішнього двору Ермітажу стається невеличка аварія. Фінал цього художнього проекту – розповідь про те, як Аліс зі своїм братом ще в 1970-1980-ті роки мріяв поїхати до Ленінграду. Дозвіл на підпис Піотровського був, але шефа не було на місці - і нам сказали "ні". Шеф телефоном розпорядився: "Хай знімають завтра, коли буду я". Але я сказав: "Знімайте зараз!" Оскільки завтра музей був би відкритим для публіки, були б люди, і знімати знову можна було б лише за тиждень. Але ж художники спеціально прилетіли з Мексики в Бельгію, їхали звідти за розрахованим до хвилини маршруту… Отже, я сказав: "Знімайте!" І це було жахливим порушенням табу, яке мені досі не можуть вибачити.

З іншого боку, через усі ці нестиковки російська команда "Маніфеста" в Петербурзі вже сім тижнів не отримує зарплати. Адже там нема профспілок. А у мене, якщо бути відвертим, викликає алергічну реакцію необхідність бути посередником між двома системами: "Маніфестой" з одного боку - з їхніми американсько-позитивістськими поглядами, майже релігійною, місіонерською позицією, - і російською стороною з її стратегією все затягувати, не виконувати обіцянки й так далі. Кінець-кінцем за місяць до відкриття виставки ми зайшли в глухий кут і справа далі не рухається.

Певним чином "зіткнення цивілізацій": "Маніфеста" проти держмузею?

Правильно. Скажу ще одну річ: я - західний німець. Двадцятирічним, у шістдесяті роки, я в абсолютно свідомому віці пережив зміну епох, коли на адресу генерації батьків, які жили в нацистські часи, гучно пролунало запитання "Що ви робили?"

У цьому полягає моя перевага: я абсолютно чітко відчуваю, коли робиться історія, коли в суспільстві відбуваються зміни, котрі мають величезне значення. У цих змінах є певний трагізм. Петербург - неймовірно красиве місто з величезним утопічним потенціалом.

У мене є абсолютно чітке відчуття, що нас "не хочуть". А ще в Росії я відучив себе дивитись телевізор: навіть не розуміючи мови, бачиш, що відбувається потужне промивання мізків. Треба себе берегти.

Реклама