Кураторка кінофестивалю в Брюсселі: Українському кіно є що сказати | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 28.01.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Кураторка кінофестивалю в Брюсселі: Українському кіно є що сказати

У Брюсселі завершився третій фестиваль кіно зі Східної Європи Bridges. Його кураторка Жюльєт Дюре поділилася з DW думками про стан кінематографу в Україні, Білорусі та Грузії.

Брюссельський Центр витончених мистецтв BOZAR з 22 по 26 січня провів третій щорічний фестиваль кіно з шести східноєвропейських країн Bridges. East of West. На фестивалі показали 15 фільмів, чотири з них - українські. Відкрила фестиваль картина "Атлантида" Валентина Васяновича, яка змальовує Донбас у майбутньому, через рік після завершення війни там. Також Україну представили трагікомедія "Вулкан" Романа Бондарчука, документальна стрічка "Тато - мамин брат" Вадима Ількова про українського перформера Анатолія Бєлова та "Короткі зустрічі" Кіри Муратової. В останні день фестивалю DW поспілкувалась з керівницею напряму "Кіно" в BOZAR Жюльєт Дюре, яка є кураторкою Bridges від бельгійської сторони.

Deutsche Welle: Як, власне, з'явився фестиваль Bridges та якою є його мета?

Жюльєт Дюре: Почну з історії. Три роки ми робили фестиваль українського кіно. Також я працювала з грузинським і вірменським кінематографом. І раптом мій керівник каже: чому не зібрати всі країни разом? І ми вирішили працювати з країнами "Східного партнерства" (Україна, Грузія, Молдова, Вірменія, Білорусь, Азербайджан. - Ред.). Ідея цього фестивалю - познайомити бельгійську та європейську аудиторії з фільмами та талантами з регіону, адже стрічки з цих країн тут не показують.

Жюльєт Дюре керує напрямом Кіно в брюссельському Центрі витончених мистецтв BOZAR

Жюльєт Дюре керує напрямом "Кіно" в брюссельському Центрі витончених мистецтв BOZAR

Назва фестивалю Bridges - це мости між ЄС і країнами "Східного партнерства" чи щось інше?

Головна ідея - створити зв'язки між цими країнами, а також між ними та Європою. Насправді у них більше зв'язків і "мостів" з Європою, а не між собою. Частина з цих країн все ще "молоді" в плані кіно, тож ми провели "день індустрії" і відібрали вісім проєктів з регіону та звели їхніх авторів з бельгійськими продюсерами. Це був справжній успіх! На зустріч прийшли 50 людей, з них 25-30 - бельгійські продюсери. Вони були у захваті від усіх проєктів, про які почули. Було два українських, два грузинських проєкти, а також по одному з чотирьох інших країн.

Йдеться про проєкти майбутніх фільмів?

Так, про проєкти, які шукають копродукцію. Ми подумали, що в цих країнах є достатньо зрілі проєкти, щоб працювати з бельгійськими продюсерами. І це був найкращий момент фестивалю.

А як Ви оцінюєте стан кінематографу в країнах "Східного партнерства"?

Всі ці країни були частиною СРСР, де був хороший кінематограф, тож у цих країнах є розуміння того, що таке кіно. В Україні, Грузії, також Вірменії були великі режисери, наприклад Сергій Параджанов. Україна має дуже зрілу індустрію кіно, однією з причин чого є проведення Одеського кінофестивалю. Він знайомить український кінематограф з європейським, і я думаю, саме він надає нову енергію у створенні фільмів, допомагає пристосуватися до стандартів. У Грузії також хороша історія копродукції з Європою. Там кінематограф усталився ще років десять тому - варто згадати фільм "Довгі світлі дні". У Вірменії є таланти, але немає грошей.

Які фільми з нинішньої програми Bridges найбільше Вас вразили?

Фільми дуже різні. Я - не єдина кураторка цього фестивалю і вважаю, що всі фільми фестивалю - дуже хороші. "Атлантида" для мене - це шедевр. "Вулкан" - також. Їхні режисери (Валентин Васянович і Роман Бондарчук. - Ред.) - зрілі митці, вони знають, що таке кінематограф і підуть далеко. Їм є що розповісти, вони знають, як створювати картинку.

Мене здивували білоруські фільми ("Il" Влади Сенькової та "Сашине пекло" Микити Лаврецького. - Ред.). Це невеликі фільми, але їм є що оповісти. У них є зрілість, хоча їхні режисери молоді. В Білорусі я бачу потужне бажання створювати кіно.

Тобто Ви бачите великий потенціал в кінематографі цих країн?

Іноді у мене складається враження, що в Бельгії не вистачає історій, які би можна було розказати. Тут немає нестачі в роботі з візуальним рядом у виробництві кіно, але часто немає чого розповісти. А цим країнам (Східної Європи. - Ред.) є що розповісти.

У нинішній програмі було багато фільмів, в яких порушується тема війни: українські "Атлантида" та "Вулкан", грузинський "Шиндісі"...

Справді, цього року у нас багато фільмів про війну. "Маяк" Марії Саакян також про війну. Але це не було якимось рішенням - так сталося, що у багатьох з відібраних нами фільмів йдеться про війну. Минулого року теми війни не було, фестиваль виявився присвяченим режисерам-жінкам. Половина фільмів були зняті жінками. Цього року ми не змогли знайти їх стільки.

Розкажіть, як відбирають фільми в програму Bridges. Ви особисто всі подивилися?

Звісно. Я була в Одесі (на міжнародному кінофестивалі. - Ред.), я їздила до Мінська. Я відвідую Єреван і співпрацюю з "Золотим абрикосом" (щорічний фестиваль кіно в Єревані. - Ред.). Шість років тому я почала цікавитися регіоном. Коли я вперше їздила на ці фестивалі, я нікого там не знала. Рік-два потому я почала взнавати імена, знайомилася з людьми. Звісно, я не переглядаю всі фільми з регіону, але дивлюся багато. Є інші куратори фестивалю. Наприклад, Тамара Татішвілі, яка живе в Брюсселі і має зв'язки з усією кінематографічною сценою Грузії. З України мені допомагає Денис Іванов (директор кінокомпанії "Артхаус Трафік". - Ред.). Ми дивимося фільми, обговорюємо та вирішуємо, які відібрати.

Люди приходять на покази, але у залах таки залишається чимало порожніх місць. Ви вважаєте фестиваль Bridges успіхом?

Коли ми проводили фестивалі лише українського, вірменського або грузинського кіно, то було набагато більше глядачів. Адже легше працювати з однією країною. Але BOZAR ухвалили рішення відмовитися від фокусу на національне кіно. Чесно кажучи, не знаю, чи хороша це була ідея. Але це було не моє рішення.

У нас мало можливостей донести інформацію. Багато в чому ми покладаємося на посольства цих країн в Брюсселі. Але вони не завжди приводять людей. Наприклад, ми не працюємо з посольством Білорусі, бо там не хочуть бачити цих фільмів. Я радію, коли в залі від 80 до 120 глядачів. Водночас у нас і нема бажання ставати Каннами чи Берліном. Наша ідея - надати слово режисерам. Для мене зараз - певний поворотний момент. Може статися, що наступного року більше не буде Bridges. Ми можемо вирішити повернутися до фестивалів українського, грузинського кіно. Однак тоді мені буде дещо сумно, що ми не пішли далі цим шляхом.

Дивитись відео 04:24

Українська світова прем’єра на "Берлінале": магія, секс і любов (22.02.2018)

Реклама