Країна дешевих зарплат, або Кому були вигідні «ґешефти» з НДР | Події економіки: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 07.05.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Економіка

Країна дешевих зарплат, або Кому були вигідні «ґешефти» з НДР

До падіння Берлінського муру 1989 року багато західнонімецьких фірм використовували НДР як країну дешевої робочої сили. Нерідко навіть за рахунок примусової праці.

Дискусії довкола звинувачень проти меблевого концерну Ikea в тому, що цей шведський виробник упродовж років наживався на праці примусових робітників з НДР, не вщухають. На початку травня шведський телеканал SVT показав репортаж, у якому колишні в'язні з НДР розповіли, що до падіння Берлінського муру меблі Ikea виготовлялися у східнонімецьких в'язницях. Причому не лише простими злочинцями, але й політв'язнями.

Цей приклад примусової праці в НДР, на якій наживалися західні концерни, – далеко не поодинокий випадок. Адже у Східній Німеччині всі ув'язнені змушені були працювати. «Найважчу та найбруднішу роботу виконували саме вони. Роботу, яку ніхто інший не хотів виконувати», - каже Штеффен Аліш з дослідницького товариства «Держава SED» (SED – Соціалістична єдина партія Німеччини). За його інформацією, перші листи з погрозами проти шведського концерну через примусову працю надходили ще 1984 року.

Ikea виготовляла свої меблі в НДР

Ikea виготовляла свої меблі в НДР

Ikea пообіцяла з’ясувати, чи мають такі звинувачення під собою підґрунтя, вивчивши матеріали колишнього «штазі» - східнонімецької спецслужби, які зберігаються в Берліні. Німецькі ЗМІ ще 2011 року повідомляли, що шведський меблевий концерн мав у НДР 65 виробничих цехів. На якій частині з них використовували примусову працю, поки достеменно невідомо.

Примусова праця за планом

Відомо, однак, що примусова праця була невід’ємною складовою економічного плану НДР. У середині 1980-х цей план передбачав близько 20 тисяч робочих місць у в'язницях. Праця засуджених становила, за офіційними даними, лише один відсоток від загального виробництва, але від цього відсотка відмовлятися не хотіли, наголосила в інтерв'ю Deutsche Welle уповноважена з питань «штазі» федеральної землі Тюрингія Гільдіґунд Нойберт.

Гільдіґунд Нойберт

Гільдіґунд Нойберт

«Коли на честь різних круглих дат частині ув'язнених в НДР оголошували амністію, міністерства скаржилися, що без цієї дармової робочої сили виконати економічний план буде нереально», - розповідає Нойберт. За свою працю бранці отримували лише харчі. Водночас встановити причетність низки західних концернів до використання примусової праці в'язнів доволі складно, бо ніяких договорів не було, додає Нойберт.

Не таємно, але маловідомо

Те, що в східнонімецьких тюрмах виготовлялися переважно західні товари, було звичним і навіть бажаним серед керівництва явищем. Утім, населення обох німецьких держав майже нічого про це не знало. Західні концерни наживалися на дешевій робочій силі в НДР, а влада керувалася гаслом «зміни через зближення» і вбачала в таких торгових відносинах також політичний інтерес.

Водночас для НДР експорт на Захід був необхідний для функціонування планової економіки. Зі Швецією та Японією існували навіть відповідні угоди про співпрацю. Із Західною Німеччиною ніяких офіційних домовленостей не було. Усе здійснювалося під маркою «обміну товарами» і проходило через таку кількість східнонімецьких установ, що знайти кінці було майже неможливо.

Від бензину до халатів

Найважливішим місцем зустрічі східно- та західнонімецьких торгових представників був Лейпцизький ярмарок, стверджує журналістка Анне Ворст, яка нещодавно підготувала ґрунтовний документальний фільм на цю тему для телеканалу MDR. Згідно з її дослідженням, шість тисяч компаній з ФРН робили бізнес з НДР. Серед них такі концерни, як Quelle, Neckermann, Salamander, Varta та інші.

Мода з НДР для Заходу

Мода з НДР для Заходу

Крім того, допоки Радянський Союз постачав «братській» Східній Німеччині дешеву нафту, НДР щедро експортувала рідного роду нафтопродукти, а також хімікати, верстати та текстиль. Прибутки були вельми ласими. Анне Ворст наводить такий приклад із 1970-х: «Концерн Quelle купив в НДР десять мільйонів халатів по кілька пфенігів за штуку, а тоді продавав їх через свій каталог по три штуки за 9,99 німецьких марок. За кілька тижнів всі халати розкупили. Це принесло Quelle чистий прибуток на суму 30 мільйонів марок».

Текстиль був найвідомішим імпортом з НДР, але не найбільшим, зауважує Анне Ворст: «НДР постачало неймовірно багато продуктів харчування у ФРН: свинину, овочі, фрукти – продукти, які нерідко були дефіцитом у самій НДР. Цілий західний Берлін харчувався з продуктів, виготовлених у НДР», - розповідає дослідниця.

DW.COM