Консультантка ″Чорнобиля″ про корм для кота Легасова, змінені слова і згадку про Голодомор | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 08.06.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Консультантка "Чорнобиля" про корм для кота Легасова, змінені слова і згадку про Голодомор

У чому секрет документальної точності, з якою американський серіал "Чорнобиль" показав катастрофу та радянську реальність? DW поспілкувалась з консультанткою сценариста Крейга Мезіна.

Кадр з серіалу Чорнобиль

Кадр з серіалу "Чорнобиль"

Серіал американської кабельної телекомпанії HBO "Чорнобиль", показ якого завершився на початку червня, критикихвалять, серед іншого, за "сенсаційно вдалу" точність у відтворенні пізньорадянської дійсності. DW поговорила з Оленою Козловою-Пейтс, яка була однією з консультантів сценариста і головного продюсера фільму Крейга Мезіна. Вона - з України, понад 20 років мешкає в США і очолює групу українців у штаті Північна Кароліна, що займається проектами гуманітарної допомоги Україні.

Dеutsche Welle: Серіал "Чорнобиль" хвалять за точність відтворення радянської реальності - будівель, одягу, побуту. У цьому є і Ваша заслуга, чи не так?

Олена Козлова-Пейтс: І так, і ні. Я не була на зйомках минулого літа в Україні та Литві. Моя робота полягала в тому, що до цього, два роки тому, я допомагала сценаристу Крейгу Мезіну на стадії, коли остаточний сценарій ще не був готовий.

Як це сталось?

Мій чоловік - сценарист-аматор - стежить за роботою Крейга, який щотижня публікує подкаст, в якому ділиться своїми думками про сценарії. Коли Крейг кілька років тому повідомив, що починає працювати над сценарієм "Чорнобиля", мій чоловік написав йому, що, мовляв, якщо будуть питання, моя дружина в той час жила в Україні. Через 10 хвилин ми з Крейгом спілкувалися телефоном.

Олена Козлова-Пейтс

Олена Козлова-Пейтс

Що саме було змінено в сценарії за Вашою порадою?

Моя робота була мінімальною, сценарій був досконалий на 99 відсотків. Проте дещо впало в око. На початку першої серії є сцена, коли вчений Валерій Легасов, перед тим як накласти на себе руки, виставляє тарілочки з кормом для свого кота. Спочатку в сценарії було написано, що це "котяча їжа". Але в СРСР цього не було, котам давали їжу зі столу, і Крейг на той час не знав таких культурних тонкощів. Він замінив це в сценарії. В цілому мене здивувало, що людина, яка ніколи не була в цій частині світу і довго її не вивчала, за кілька років змогла так близько підійти до її історії та зрозуміти культуру. Найбільше мене вразило, що Крейг просто закохався в своїх героїв.

У чому це проявлялося?

Він дуже шанобливо до них ставився в описі, в діалогах, відчував їхнє горе і радість. Я це зрозуміла, коли вперше прочитала сценарій. Фільм тільки посилив це враження. Багато що Крейг передав так, як це зробила б я, пам'ятаючи про моє життя в Україні під час чорнобильської катастрофи. Ми з ним працювали в основному над діалогами, кілька слів були змінені. Наприклад, у сценарії було кілька разів використано слово "окей". Зрозуміло, що в СРСР 1986 року такі слова не використовувались, особливо серед працівників партійних організацій або шахтарів. Ще один момент: в першому епізоді пожежник Василь Ігнатенко прокидається, і вони з дружиною біжать до вікна дивитися, що сталося. Він - за сценарієм - був одягнений у футболку. Наскільки я пам'ятаю, тоді футболок було мало, були майки.

Фільм критикують за дуже часте використання слова "товариш". Мезін в одному інтерв'ю говорив, що це частково пов'язано з тим, що іноземцям важко даються радянські звернення на ім'я та по батькові. Що Ви про це знаєте?

Так, справді іноземцям складно вимовляти радянські імена та по батькові. Працюючи над сценарієм, Крейг продумував кожне слово, кожне звернення. Йому було дуже важливо передати автентичність ситуації, звернення в діалогах. Після обговорення кожної ситуації в деяких епізодах після моїх рекомендацій він вирішив використовувати "товариш", в інших, більші рідкісних, - ім'я та по батькові. Крейг вивчав тогочасні промови та розмови, дивився художні та документальні фільми про аварію на ЧАЕС, читав книжки, спілкувався з працівниками станції, жителями Прип'яті, військовими. В його сценарії все було продумано до дрібниць. Така увага до найдрібніших деталей вражала.

Ще один з епізодів, які викликали критику, це коли вчена Уляна Хомюк, один з небагатьох фіктивних персонажів серіалу, приходить в Мінську до великого партійного начальника, а той в кабінеті у неї на очах п'є горілку. Вам не здалося, що це - перебір?

Я в цій сцені перебору не помітила. Я рада, що критики звертають увагу на кожне слово, фразу. Сподіваюся, це дасть їм можливість почати ритися в інтернеті, дзвонити рідним та друзям, питати їх про те, що відбулося, та шукати правду. З одного боку, думаю, у нас дуже коротка пам'ять. Минуло лише 33 роки, а ми вже сумніваємося, чи зверталися один до одного апаратники, використовуючи слово "товариш", чи зловживали спиртним партійні бюрократи на робочому місці. Хоча, з другого боку, може, це й добре - потроху відходить наше радянське мислення, й ми починаємо мислити та діяти по-іншому.

Що для Вас було найважчим?

Найважчим було перечитувати ці історії знову і знову, переживати. Про кожну я сама шукала інформацію. В мої обов'язки не входив фактчекінг, але я хотіла це перевірити для себе. Це було психологічно важко.

Ви відкрили для себе щось нове про Чорнобиль?

Так, деталі самої аварії. Сама ця історія була не нова, я її пережила школяркою і пам'ятаю, що відбувалося. Дуже добре пам'ятаю парад 1 травня 1986 року, пам'ятаю те літо, коли не можна було збирати цвіт липи, були інші заборони. У мене був хлопчик-сусід, чий батько-міліціонер у перші дні після аварії поїхав до Чорнобиля. Повернувшись, він майже відразу помер. На мене це справило сильне враження - людина пожертвувала собою заради інших.

Коли Ви подивилися готовий фільм - яке він залишив враження?

Перші дві серії я побачила на прем'єрі в Нью-Йорку. Для мене було важливо, що трагедія була поставлена ​​в контекст інших радянських злочинів проти людства, проти громадян своєї країни. І найважливіше, що головні дійові особи були показані як герої, як вони поводились у боротьбі з цим невидимими ворогом, про якого спочатку не знали, а потім знали і робили все, щоб врятувати життя людей в регіоні та в усій Європі. Сценарист хотів зробити серіал в пам'ять про тих, хто страждав і жертвував собою.

Що Вас вразило як людину з України?

Те, як сценарист пов'язав українську історію з аварією, епізод на початку четвертої серії (монолог 80-річної українки в селі, яка доїть корову і не хоче їхати з зони відчуження, розповідаючи солдату, який прийшов її вивозити, про більшовиків, Голодомор, німецьку окупацію. - Ред.). Думаю, це чи не перший раз, коли в серіалі такого рівня в США вимовляється слово "Голодомор". Це дуже цікавий історичний вплив, і я сподіваюся, що люди звернули на це увагу. Це було в оригінальному сценарії, і я була приємно здивована, наскільки Крейг знайомий з історією України. Наскільки я знаю, ще з університетських часів у нього було кілька українських друзів, які йому постійно розповідали про Україну.

Для мене було великою честю зробити найменший внесок моїми консультаціями і допомогти такому феноменальному сценаристу розповісти правдиву історію про трагедію і героїзм Чорнобиля. Я тішусь, що серіал дав нам можливість пам'ятати ті жахливі сторінки історії, пам'ятати героїв і допомагати тим, хто ще серед нас. На прем'єрі серіалу виступала представниця фонду "Діти Чорнобиля" з Ірландії, і вона закликала висунути героїв Чорнобиля на Нобелівську премію.

DW.COM