Коментар: Філософські міркування про кордони | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 09.11.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Філософські міркування про кордони

Через свої відкриті кордони Німеччина начебто перетворилася на хіппі-державу. Але це зовсім не так, вважає Керстен Кніпп. Німці люблять кордони, передусім символічні. Адже саме такі кордони є найщільнішими.

Нині можна почути, що Німеччина позбулася своїх кордонів, країна безмежно відкрита. Це правда. Але водночас це й не відповідає дійсності. Державні кордони, можливо, для біженців і справді зникли. Тим самовідданіше німці зараз зводять кордони внутрішні. Щоправда, вони символічні, але це не заважає їм виконувати свою функцію. І складається враження, що копання ровів та встановлення перешкод в часи, коли справжні кордони втратили свою чинність, таємно задовольняють потребу в замінниках кордонів.

Відновлювати зовнішні кордони чи ні, обмежувати імміграцію чи ні? Питання такого штибу розколюють країну сильніше, ніж будь-коли. Лінія розколу проходить через усе суспільство, і багато хто радіє з приводу того, що нарешті вже, нарешті виникла нагода знову відмежуватись як того душа бажає. Довгий час було все надто пристойним, надто стримано обговорювалися політичні розбіжності. Це зробило дебати цивілізованими, проте водночас і дещо нудними. В першу чергу це надто рідко задовольняло потребу в політичній ідентифікації.

Оглядач DW Керстен Кніпп

Оглядач DW Керстен Кніпп

Відмежовуватися що є сили

Із цим нині покінчено. Німці відмежовуються одне від одного що є сили: поборники політики відкритості від тих, хто сумнівається та виступає за збереження монокультурних спільнот, комунікабельні від зашкарублих, прогресивні від ретроградів. Рідко коли політична тема настільки сприяла протистоянню між різними таборами, як це зробили дебати щодо кризи біженців. Але завдяки цьому, нарешті, знову зрозуміло, хто в цій країні за що виступає. Тут - вічно вчорашні, а там - спрямовані у майбутнє. І всіх це влаштовує: очевидно, добре знову перебувати серед однодумців.

Люди, напевно, мають дуже чутливе ставлення до кордонів. Взяти, наприклад, шкіру. Вона є цілковитою, абсолютною межею, яка повсякчас відділяє людину від зовнішнього світу. Позбутися її ніколи до добра не доводило. Відповідні спроби регулярно завершувалися фатально.

Крім того, природа встановила людям вузькі кордони: чоловік / жінка, старий / молодий, низький / високий, живий / мертвий. В плані самоідентифікації людина жодним чином не може відмовитися від мислення в категоріях протилежностей.

Культ кордону

Інша справа, встановлені людьми кордони: вони гнучкі. Та, передусім, вони є популярними. Бундесліга демонструє це так само яскраво, як і пісенний конкурс "Євробачення", пошук нової топ-моделі Німеччини так само, як і шоу "Хто стане мільйонером?" (в Україні подібне телешоу називається "Перший мільйон" - Ред.): кордони потрібні в першу чергу для того, аби приносити радість людям. Тому вони повсюди виступають одні проти інших: футбольний клуб "Кельн" проти "Штутгарта", гучна хлопчача група проти тихої дівчини з гітарою: чим є змагання, якщо не піком відмежування?

В політиці все так само. Шотландці, каталонці, фламандці та валлони - назвемо лише кількох - всі разом вони сповідують культ проведення кордонів. В мусульманських країнах все так само: до великого примирення між сунітами та шиїтами все ще далеко; а прихильники секуляризації тримають дистанцію від традиціоналістів. Потстулати, закріплені в священних писаннях, розділяють віруючисх в усьому світі.

Кордони проводити та вдосконалювати

Ще жодного разу новітній термінології, покликаній подолати кордони, не вдалося витіснити факт їхнього існувати. Адже чим є розмови про транснаціоналізм та "інтеркультуру", про змішання культур та етнічностей, про флюїди та гібриди, як не визнанням існування фундаментальних відмінностей? Ніхто так сильно не переконаний в існуванні кордонів, як ті, хто хоче їх подолати. Це поширюється як на спорт, так і на ідеології.

Відданість кордонам зараз у Німеччині завдяки питанню біженців із насолодою вітається. Проте ті, хто з новою пристрастю намагаються вказувати на розбіжності, забувають, що це колись може стати незатишним. Адже замість кожного кордону, який зникає, десь постає новий. Перед радикалами виникає кордон ще більших радикалів, а перед поборниками строкатого суспільства - кордон, ще більших поборників строкатого суспільства. Навіть змагання за суспільство без кордонів встановлює нові кордони. Інакше бути й не може. Адже чим є життя, як не безперервним зведенням та вдосконаленням кордонів?

Реклама