Коментар: ″Справа Василя Стуса″ - книжка як вирок? | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 20.10.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Україна

Коментар: "Справа Василя Стуса" - книжка як вирок?

Суд над книжкою - це демонстрація звички цензурувати не лише своє, а і суспільне життя та історію, вважає Лариса Денисенко.

Учасниця акції протесту на захист книжки про Стуса. Київ, 10 липня 2020 року

Учасниця акції на захист книжки про Василя Стуса (фото з архіву)

Жити відредагованим минулим пропонує вже не перше рішення суду, ухвалене на користь позовних вимог Віктора Медведчука. Так, судові рішення змушували видання "CN - Столичные новости" і "Український тиждень" вибачатися за означення політика як ідеолога темників, хоча, на мій погляд, є достатньо свідчень того, що "темники" для ЗМІ надходили з Адміністрації президента, яку він очолював у 2002-2005 роках. Медведчук позивався до Оксани Забужко, щоб суд визнав неправдивим твердження письменниці щодо причетності політика до провокацій проти Євромайдану 30 листопада та 1 грудня 2013 року, хоча "Український вибір" весь час проводив акції з провокативними проросійськими гаслами. 

Можна сумніватися, дискутувати, не погоджуватися і заперечувати події, але навіть коли є сумнів щодо причетності до подій певної людини, чи привид це забороняти писати про те, що відбувалося? У людей є різний больовий поріг, як і різний поріг вразливості. Власне, оскаржувати в суді можна і варто неправдиві твердження, але чи можна за допомогою рішень судів коригувати минуле?

Лариса Денисенко - українська журналістка і правозахисниця

Лариса Денисенко - українська журналістка і правозахисниця

Суд над книжкою

Зараз в центрі уваги рішення суду за позовом Віктора Медведчука про захист особистих немайнових прав шляхом визнання інформації недостовірною і заборони поширення інформації, що міститься у книжці Вахтанга Кіпіані "Справа Василя Стуса".

Лише дев'ять фраз із цієї майже 700-сторінкової книжки заборонені судом першої інстанції. Усі вони стосуються ролі адвоката Василя Стуса, а тепер людини, що судиться із книжкою про нього, - Віктора Медведчука.

Читайте також: Другий суд над Стусом? Чому Медведчук вимагає заборонити книжку про поета-дисидента

Сам зміст рішення, як і юридична санкція, викликають відвертий подив. Цікаво, чим керувався суд, коли визнавав певні фрази щодо політика недостовірними, а певні - такими, що містять використання його імені без згоди?

Наприклад, суд не визнав недостовірною, натомість визнав такою, що не отримала згоду на використання прізвища, фразу: "Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом"?

Проте визнав недостовірною фразу "…він (мається на увазі Віктор Медведчук. - Ред.) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати…"

Хоча достовірність якраз цієї фрази підтвердив сам молодий адвокат Віктор Медведчук, який у своєму заключному слові погодився з обвинуваченням, а прохання пом'якшення покарання підсудному Василеві Стусу обґрунтовував станом здоров'я, сімейним станом і характеристикою обвинуваченого. Автор книжки Вахтанг Кіпіані своїми роздумами лише коментує цю згоду і має право думати саме так.

Для суду це означає неспроможність оцінити критичні судження у формі оцінки дій публічного діяча, колишнього адвоката, який виконував свої обов'язки щодо захисту Василя Стуса. Фактично це виглядає як несприйняття як фактів, досліджених в архівах, так і оціночних суджень автора книжки стосовно фактів, що не потребують доведення.

Читайте також: "Справа Василя Стуса": сторони готують апеляційні скарги, видавництво - додатковий тираж

Непропорційне обмеження свободи слова

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), будь-який захід, який обмежує свободу вираження поглядів, повинен бути обґрунтованим. Обмеження має бути встановлене законом, переслідувати одну чи декілька правомірних цілей, має бути дотримана пропорційність. Наприклад, підставою для обмеження свободи слова може бути захист репутації певних осіб, але це обмеження має орієнтуватися на елемент пропорційності.

Визнання судом недостовірними чи такими, що не отримали згоди на використання імені, лише дев'яти фраз і, як наслідок, заборона поширення всієї книжки демонструє, з моєї точки зору, непропорційне обмеження свободи слова, тобто не є співмірними поставленій меті такого судового захисту.

Книжка як втілення гласності

Коли йдеться про збереження історичної пам'яті, особливої ваги набувають рішення судів - документальні свідчення того, що відбувалося в ті часи. І не лише в контексті того, яким було законодавство, а якими були насамперед люди. За які слова людину могли засудити, якими словами її могли обвинуватити, якими були ці формулювання, чи були ефективними слова захисту - якщо вони взагалі були? Чи могла людина в тих обставинах сподіватися на справедливість?

Гласність судового процесу є одним з принципів правосуддя. Будь-який судовий процес є важливим, втім, особливо цінною стає правосудна публічність, коли йдеться про процеси, що вплинули на формування нації, історичну пам'ять, на роботу правозахисних та дисидентських рухів під час тоталітарного режиму, увиразнили символічність людини, долю якої цей процес безпосередньо змінив. Бо людина, що жила словом і наповнювала сенсом життя інших людей, була позбавлена свободи, тому арештантами стали і її слова.

Тиск ідеології та страх обумовлював і мовчання, і ухвалені рішення представників і представниць правосуддя, чому є багато документальних свідчень. Книжка "Справа Василя Стуса", де фіксується такий процес, і є втіленням гласності.

У житті поета та дисидента Василя Стуса суд над ним мав визначальне значення. Він отримав вирок, бо говорив вголос про те, про що мовчали мільйони. Через цей вирок він фактично став забороненою людиною, його творчість була заборонена ще за його життя. Тепер такий же шлях проходить і книжка, у якій ідеться, зокрема, і про той самий суд.

Рішення суду - ще не крапка у процесі

Суд першої інстанції не поставив крапку в процесі над книжкою. Буде апеляція, можливо, касація, цілком можливо, що справа дійде до ЄСПЛ, адже аргументацію щодо наступу на свободу слова (стаття 10 Європейської конвенції з прав людини) можна відобразити у ґрунтовній правовій позиції. Виходячи із практики ЄСПЛ, в тому числі й стосовно України, буде надзвичайно важко, якщо узагалі можливо, обґрунтувати наявними висновками суду першої інстанції відсутність порушення Україною права на свободу вираження поглядів.

Нетерпимість Віктора Медведчука до звучання його імені в контексті процесу над Стусом простежується щодо будь-якого виступу, будь-то виступ політикині Ганни Гопко чи мистецьке відтворення історії. Фільму "Заборонений" Романа Бровка пощастило стати незабороненим лише тому, що прізвище на літеру М. там не прозвучало, як і не титрувалося. Актор, що грає адвоката, дійсно зовні схожий на політика із прізвищем на літеру М, але це - лише збіг, який, певне, не претендує на істину.

Сподіваюся, що заборона книжки не матиме того негативного ефекту, на який розраховують опоненти антирадянської історико-документальної літератури - ефекту залякування науковців та дослідників цієї складної та важливої тематики для українського суспільства. Вже після судового рішення її продовжують замовляти читачі, соціальними мережами масово ширяться компанії підтримки, книжка об'єднує.

Сподіваюся, що ця заборона не впливатиме негативно на запит громадськості на доступ до достовірної та добре дослідженої документальної літератури, як і на зацікавлення видавництв у резонансних історичних виданнях.

Мені видається, що силою політика та й людини є визнання власної відповідальності та помилок, спокійне ставлення до критики своєї професійної діяльності, а моральністю - усвідомлення злочинів комуністичного режиму та його нищівного вплив на людину.

І можна, зрештою, боротися з тим, що ти вважаєш неправдивим свідченням щодо твого життя, без звички цензурувати суспільне життя та історію.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.

Дивитись відео 02:24

Як відкривають архіви радянських спецслужб

Також за темою

Реклама