Коментар: Сирія та тріумф автократів | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 20.03.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Коментар: Сирія та тріумф автократів

Є підозри, що Туреччина нескоро піде з Сирії. Дедалі ясніше видно, що авторитарні режими формуватимуть майбутнє Сирії та всього регіону, вважає оглядач DW Керстен Кніпп.

Турецький прапор над Афріном

Турецький прапор над Афріном

Близько двох місяців пройшло, відколи Ердоган відправив свої танки через кордон до Сирії, і тепер це таки сталося: з неділі турецький прапор майорить над мерією Афріна. Хоча Ердоган заявляв, що його країна не є в жодному разі окупантом. Але прапори є прапорами: це претензія на владу.

Як довго Туреччина зберігатиме таку претензію, розміркують коментатори, як арабські, так і європейські. Більш песимістичні серед них нагадують, що турецька армія колись увійшла на Кіпр. То був 1974 рік. І турецькі солдати досі перебувають на острові.

Оглядач DW Керстен Кніпп

Оглядач DW Керстен Кніпп

У будь-якому разі слід виходити з того, що вітри над Афріном розвиватимуть цей прапор ще тривалий час: неодноразово Ердоган заявляв, що він прагне також вибити курдських бойовиків з міста Манбідж, що в 100 кілометрах на захід від Афріна. Тож іще одне місто може бути оточеним і обстріляним, а люди піддані атакам турецької авіації та артилерії. Після всього того, що відомо про Афрін, стало зрозумілим, що турецька армія веде наступальні дії не надто акуратно.

"Спершу ми почистимо Афрін"

Та й навіщо? Війна в Сирії, руйнація і смерть надають унікальну змогу полювати на всіх, хто в очах Анкари є "терористами". Багато років жорсткі режими - від Сирії через Іран і до Росії - покладаються на цей термін, щоб полегшити виправдання свого полювання на противників. І Анкара також охоче користується цим словом.

"Терористи" - це слово могло би серйозно бути кандидатом на погане слово року. Тривалий час воно виправдовує географічні посягання великого і ще більшого масштабу. Ердоган минулого тижня анонсував, як він собі уявляє подальший перебіг вторгнення: "Спершу ми почистимо Афрін, потім Манбідж і райони на схід від Євфрату, до нашого кордону з Іраком".

Закулісні домовленості?

На цьому тлі ще більше впадає в око дивна стриманість Дамаска. Майже жодного слова щодо вторгнення сусіда, про якісь зусилля задля захисту власного населення й говорити не доводиться.

Втім від режиму, який впродовж років веде жорстоку війну проти власних громадян, навряд чи можна було чекати захисту. Однак можна було б очікувати реакції, яка б у тій чи іншій формі підкреслить власний суверенітет.

Те, що її немає, може вказувати на закулісні домовленості Анкари і Дамаска, які давно укладено. Сирійська держава розбита й розорена, в неї просто немає нічого, щоби протистояти загарбникам. Росія та Іран теж реагують стримано. Імовірно й між ними були домовленості. Отже, тепер Анкара може себе почувати впевнено й діяти на власний розсуд. Те, що турецька армія в Манбіджі може розлютити американців, які ще співпрацюють з курдами, здається, особливо не лякає Ердогана. Чи і тут є домовленості?

Час автократів

Після семи років війни стає дедалі очевиднішим, що карта Сирії була наново поділена - а з нею і майже цілий регіон. Сирія стає новою колонією, в кращому разі - протекторатом - нових сил: її безпосередніх сусідів, як то Туреччини та Ірану, і так само глобальних сил, передовсім Росії. І в цьому розумінні, глобальна структура також змінюється в Сирії. У цих розкладах Туреччина очевидно прагне убезпечити свій шмат пирога. І це також свідчить, що в Сирії, як і в цілому на Ближньому Сході автократи здобувають перемогу. Схоже, що надовго.

Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.