Коментар: Путін - Мілошевич з атомною бомбою | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 22.05.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Путін - Мілошевич з атомною бомбою

Деякі європейські політики вважають, що, незважаючи на агресію проти України, з Путіним потрібно співпрацювати. Наскільки ефективний їхній підхід? Коментує російський соціолог і публіцист Ігор Ейдман.

В Європі все частіше можна почути голоси прихильників поліпшення відносин з Росією. Нещодавно німецький міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр заявив про необхідність її повернення до Великої вісімки. Глава саксонського уряду Станіслав Тілліх закликав до скасування антиросійських санкцій. А рада італійської області Венето, провідну роль в якій відіграє сепаратистська "Ліга Півночі" і її союзники, пішла ще далі, фактично визнавши російську анексію Криму. Звісно, ця регіональна резолюція не матиме жодних практичних наслідків. Але це - чергове свідчення активізації проросійських сил в Європі.

Ігор Ейдман

Ігор Ейдман

Серед європейських політиків чимало тих, чиї симпатії до путінської Росії важко назвати безкорисливими. Достатньо згадати скандал з позикою французького "Національного фронту" в російському банку. Під підозрою в кремлівському фінансуванні - ультраправа партія "Йоббік" в Угорщині, праворадикальна "Золота зоря" в Греції, згадувана вище "Ліга Півночі" в Італії тощо. Однак було б неправильно підозрювати всіх європейських прихильників потепління відносин з Росією в ангажованості. Мотивація більшості з них є складнішою.

Чим Путін "кращий" за Мілошевича

Традиційно політика Заходу щодо авторитарних країн формується під впливом двох альтернативних підходів: Realpolitik і орієнтації на ідейні принципи. Прихильники першого підходу вважають, що головне - не ідеали, а інтереси. Якщо це вигідно твоїй країні, потрібно затиснути ніс і співпрацювати з будь-якими іноземними "поганими хлопцями", навіть коли від них дуже погано тхне. Всі останні роки Європа намагалася будувати відносини з путінським керівництвом Росії, виходячи з цієї політичної логіки.

Саме таке розуміння ситуації змушує європейських лідерів ставитися до Путіна по-іншому, ніж, наприклад, до Мілошевича. Хоча, здавалося б, у чому між ними принципова різниця? Обидва президенти жорстоко, не рахуючись з численними жертвами серед мирного населення, придушували рух за незалежність у своїх регіонах (Мілошевич - в Косові, Путін - в Чечні). Обидва надавали військову підтримку невизнаним республікам на чужій території. Причому путінське керівництво Росії не просто підтримало, а з нуля організувало на українській землі маріонеткові "ЛНР" і "ДНР" і фактично веде разом з ними неоголошену війну проти України.

DW.COM

При цьому, на відміну від Путіна, Мілошевич не анексував території сусідніх держав. На репутацію сербського президента не кидала тінь підозра, що підлеглі йому військові збили пасажирський лайнер в повітряному просторі іншої країни; а його агенти, поставивши під загрозу здоров'я жителів європейської столиці, радіоактивним полонієм отруїли опозиціонера.

Утім, Мілошевич для Заходу - злочинець, а Путін - важливий партнер. Такі подвійні стандарти Realpolitik. Адже у Мілошевича не було атомної зброї, нафти, газу і фінансових ресурсів на ведення потужної PR-кампанії в Європі.

Тиск на Меркель буде зростати

Свого часу політика Заходу стосовно СРСР багато в чому базувалася на ідейних засадах. Будь-яка радянська експансія в повоєнні роки зустрічала опір. Путінській Росії прощають те, чого ніколи не пробачили б СРСР. Агресія проти України викликала незрівнянно менш жорстку реакцію, ніж радянське вторгнення в Афганістан. А інтервенція в Сирії і підтримка режиму Асада навіть виправдовуються деякими впливовими західними політиками. При цьому вони визнають, що Асад - кривавий диктатор, винний в загибелі тисяч людей. Однак підтримка його Росією не засуджується, а навпаки, нерідко вважається "конструктивним внеском" у розв'язання сирійської кризи. Що це: цинізм або відсутність елементарної логіки?

Думаю, така "поблажливість" до путінської Росії викликана тим, що вона, на відміну від СРСР, тісно інтегрована у світовий ринок, західний бізнес має тут серйозні інтереси, а російська еліта володіє величезними активами на Заході. У співпраці з нею зацікавлені потужні міжнародні фінансово-промислові групи і корпорації.

Хоча глава дипломатії Євросоюзу Федеріка Могеріні і вважає, що найближчим часом санкції будуть продовжені, їхнє майбутнє стає все більш проблематичним. Багато в чому вони тримаються на позиції Анґели Меркель. Вона зараз - найвпливовіший прихильник принципової політики щодо путінської Росії.

Шанси на те, що мінські угоди будуть реалізовані, близькі до нуля. Але навіть це не зупиняє противників санкцій. Їхній тиск на канцлерку і в Європі, і всередині Німеччини буде зростати.

Зупинити Путіна - допомогти Росії

Керівництво країни, яке ігнорує норми міжнародного права і свої договірні зобов'язання, захоплює і анексує чужі території, не може бути надійним партнером. Не отримавши гідної відсічі, воно буде порушувати закон і далі. У цій ситуації Realpolitik стає політикою умиротворення агресора. Махінаціям і брехні можна протиставити тільки чітке дотримання правових принципів, нульову толерантність до їх порушників.

На недавній міжнародній конференції я чув такий діалог. Російський журналіст запитав західних представників: "Ваша мета - зупинити Росію чи допомогти їй?" Один європейський експерт відповів йому: необхідно зупинити Путіна, щоб допомогти Росії, а значить, і Європі. Тільки такий, здавалося б, ідеалістичний підхід до політики може бути зараз прагматичним. Чи переможе він, покаже час.

Автор: Ігор Ейдман, російський соціолог, публіцист, автор книг "Соціологія інтернет-революції", "Нова національна ідея Путіна".

Дивитись відео 01:58
Now live
01:58 хв

Скетчі про Ердогана, Путіна і Меркель: як німці висміюють політиків

Аудіо й відео до теми