Коментар: Протести в Москві - момент істини для російської опозиції | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 11.08.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Політика й суспільство

Коментар: Протести в Москві - момент істини для російської опозиції

Мітинги в Москві показали, що в російську політику прийшло нове покоління. Чому це проблема одночасно для Путіна й опозиції, пояснює російський журналіст Костянтин Еггерт.

Під час акції протесту в Москві, 10 серпня 2019 року

Під час акції протесту в Москві, 10 серпня 2019 року

"Ви зараз побунтуйте трошки, а ми потім через Європейський суд з прав людини вам 10 тисяч євро заплатимо (...) І люди на це ведуться! Вони ж на 10 тисяч євро чекають!". Так заступник голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Андрій Клімов (йому 65 років) пояснив на засіданні комітету 8 серпня методи західних спецслужб щодо провокування безладів у Росії. Мабуть, він не в курсі, що гроші за рішеннями Європейського суду з прав людини платить російська влада.

Росія Оксимірона проти байкерів Путіна

Засідання транслювали в мережі. У цьому шаленому конспірологічному шоу Климову асистували колишній посол Росії в США Сергій Кисляк (69 років), а також інший сенатор, ексспівробітник КДБ Володимир Джабаров (67 років). Через два дні в Москві у прямому ефірі телеканалу "Дождь" 15-17-20-річних протестувальників, фанатів репера Оксимірона та відеоблогера Юрія Дудя, "пресували" Росгвардія й омонівці. Але вони продовжували скандувати: "Свободу політв'язням!". Напевно, в очікуванні СМС із підтвердженням переказу жаданої "десятки".

Костянтин Еггерт

Костянтин Еггерт

Одночасно Володимир Путін (66 років) катався в Криму з "патріотичними" байкерами з лав "Нічних вовків" перед камерами державного ТБ. Ця типова демонстрація офіційного оптимізму на тлі двох військових катастроф, стихійних лих в Сибіру та центральної Москви, втретє за місяць перетвореної на поле бою, виглядала недоречним і не дуже переконливим повтором багато разів баченого за останні 20 років.

Я давно так гостро не відчував існування у моїй рідній країні паралельних реальностей. Стара Росія - спадкоємиця СРСР - на московських вулицях Маросейка та Солянка (а також в Санкт-Петербурзі та низці інших міст) тягла в автозаки нову, пострадянську Росію вільної молоді. Кремлівські діди нацькували на покоління онуків "космонавтів" з електрошокерами, щоб загнати його в задушливу радянську стайню покірності та казенного патріотизму. Вони не розуміють - це вже неможливо. Точніше, якщо і можливо, то тільки ціною значно більшої жорстокості. Її, мабуть, влада має намір продемонструвати на процесі у справі тих, кого вона звинувачує в "масових заворушеннях" 27 липня.

Проспект Сахарова у 2011-му та в 2019-му: в чому різниця?

Реакція суспільства на майбутнє судилище буде дуже важливим показником рішучості й далі відстоювати... а що, власне, відстоювати, крім прав і гідності політв'язнів? Події 10 серпня ставлять перед суспільством і Кремлем кілька важливих запитань.

Перше: 50 або навіть 60 тисяч демонстрантів, які прийшли на дозволену владою акцію в розпал сезону відпусток, це дійсно чимало, якщо порівнювати з минулими демонстраціями. Але менше, ніж на тому ж проспекті Сахарова в грудні 2011 року, не кажучи про масові маніфестації початку 1990-х років.

Події 10 серпня 2019 року точнісінько повторювали демонстрації зими-весни 2011-2012, та й наступних років: музика, оратори з найрізноманітнішими гаслами, що часто суперечать оден одному, скандування "Ми тут влада!". Після чого більша частина громадян розходиться по домівках, а значно менша відправляється на зустріч з "космонавтами" на бульварах. Скільки людей готові вийти без дозволу влади на вулиці та, найголовніше, залишатися там? У Кремлі думають, що набагато менше, ніж на узгоджені акції. Досвід останніх тижнів показує, що так воно і є.

Друге запитання: якою є опозиція та які цілі вона перед собою ставить? Очевидно, що учасники протесту йдуть під кийки не заради того, щоб навіть найчесніші та гідні люди зайняли три-чотири-п'ять місць у Московській міськдумі. Адже навіть якщо їх оберуть, вони точно так само, як і кілька опозиційних депутатів у Санкт-Петербурзьких законодавчих зборах, не зможуть ніяк вплинути на дії повністю підконтрольної Кремлю мерії. Активна меншість відчула, що теорію "малих справ" у путінській Росії неможливо застосувати - через монолітність існуючої системи.

Демонстрація "за Голунова" 12 червня - коли сам журналіст був уже звільнений - стала важливим маркером. Тисячі людей вийшли тоді на маніфестацію захищати ті самі "абстрактні ідеї", які, як уже кілька років переконує нас частина опозиціонерів, хвилюють їх набагато менше, ніж деталі життя в конкретному місті чи районі. Ця сама активна меншість чекає, коли з'явиться виразна загальнонаціональна програма, яка би склала повноцінну альтернативу політиці Кремля. Протести в Петербурзі та Сибіру (де московські вибори мало кого хвилюють) підтверджують: запит на таку програму є. Ба більше, без неї неможливе розширення бази підтримки критиків режиму.

Нарешті, третє запитання: чи готова критично мисляча частина суспільства до нових сюрпризів Кремля? Що буде, якщо політичний режим у найближчий рік-два наважиться продовжити своє існування через новий виток війни з Україною (яка триває вже п'ять років і яку більшість опозиціонерів намагалася поки особливо не згадувати), "приєднання" так званих "народних республік" Донбасу або Білорусі - або ж всього цього відразу? Патріотична хвиля в цьому ймовірному разі, можливо, не досягне кримської висоти, але поставить опонентів Кремля перед жорстким вибором і необхідністю сформулювати струнку та зрозумілу систему цінностей.

Росія стара себе відживає. Хто запропонує їй альтернативу? І яку?

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 02:47

Німеччина засудила жорсткі дії російської поліції на мітингах (06.08.2019)

Аудіо й відео до теми

Реклама