Коментар: Німецькі ілюзії про Путіна та Росію | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 17.05.2018
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Німецькі ілюзії про Путіна та Росію

Було би наївно вважати, що путінська Росія є для Німеччини кращим партнером, ніж Америка Трампа, переконаний Інґо Мантойфель.

Анґела Меркель та Володимир Путін

Анґела Меркель та Володимир Путін (фото з архіву)

Коли цієї п'ятниці, 18 травня, канцлерка Німеччини Анґела Меркель (Angla Merkel) зустрінеться в Сочі з президентом Росії Володимиром Путіним, ця подія стане кульмінацією "російського тижня німецької зовнішньої політики". Адже в попередні дні в Москві вже побували новий міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас (Heiko Maas) і німецький міністр економіки Петер Альтмаєр (Peter Altmaier), які обговорили зі своїми російськими колегами центральні питання міжнародної та європейської політики. Така інтенсивна дипломатична взаємодія знову поставила німецько-російські відносини в центр уваги німецької громадськості, у той час як одноосібні зовнішньополітичні дії президента США Дональда Трампа піддали суворому випробуванню трансатлантичну дружбу німців. У таких умовах не дивно, що в Німеччині лунають політичні голоси, які закликають до зближення з Росією і наполягають на компромісах.

Для умиротворення немає часу

Однак той, хто робить ставку на те, що односторонніми поступками в економічних санкціях чи іншими сумнівними компромісами можна розпочати процес послаблення напруги у відносинах з Росією, глибоко помиляється. Не лише тому, що ця політика умиротворення у кінцевому підсумку буде інтерпретована в Москві як прояв слабкості. Найімовірніше, багато хто ще не усвідомив, що Путін використовує конфронтацію із Заходом як засіб для забезпечення збереження своєї влади, щоб відволікти населення від економічної стагнації та соціальних проблем Росії. Тому наївно вважати, що з Путіним можна досягти порозуміння щодо України чи навіть вести з ним переговори щодо нового мирного порядку в Європі. Він сам підриває його своєю агресивною політикою проти України, а також спробами вплинути на західні вибори чи кібератаками проти німецьких установ.

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW

Інґо Маннтойфель, керівник відділу Східної Європи та головний редактор російської редакції DW

Сумнівно, чи є путінська Росія - не Росія взагалі - саме в такі часи правильним партнером для подальшого розширення німецько-російських енергетичних відносин. У будь-якому разі треба попіклуватися про те, щоб заплановане будівництво газопроводу "Північний потік-2" не суперечив європейським інтересам щодо економічної та політичної стабілізації України. Тому правильно, що німецький міністр економіки Альтмаєр думає про гарантії, які повинна надати Москва, щоб Україна через будівництво "Північного потоку-2" не постраждала від втрати транзитних платежів. Але ці деталі повинні стати лише частиною розгорнутої і довготривалої стратегії щодо Росії.

Без швидкої єдності

Німецька політика щодо Росії потребує усвідомлення того факту, що у поводженні з Путіним необхідна витримка і швидкої єдності з Москвою не буде. Поки Кремль зберігатиме свою агресивну політику щодо України (а він буде це робити, тому що вона є частиною збереження влади Путіна), доти санкції повинні зберігатися. Поступовий відхід від санкцій був би зовсім хибним сигналом. Німецька зовнішня політика повинна базуватися на принципах європейського мирного порядку, які підриває Москва.

По-друге, необхідно суттєво підвищити рівень німецької - повязаної з європейською - обороноздатності як у традиційному вигляді, так і в новому, спрямованому проти загроз гібридної кібервійни. І по-третє, в окремих випадках, як-от, наприклад, у ядерній угоді з Іраном, - дипломатичною мовою тоді вживається евфемізм "партнер" - треба піклуватися про прагматичну взаємодію з Москвою, щоб просувати власні зовнішньополітичні інтереси.

Ця дипломатична стратегія щодо Росії має бути підкріплена двома іншими важливими елементами. Один з них - західна політика не повинна поспішно та істерично реагувати на провокації з Москви. Від таких реакцій виграє тільки Кремль, тоді як довіра до Заходу істотно страждає. Британська прем'єрка Тереза Мей у випадку із замахом на подвійного агента Сергія Скрипаля родемонструвала, як не треба було діяти. Таким чином Кремль зміг посилити та активно використати в Росії образ ворога у виконанні Заходу.

Другий принцип полягає в тому, що Німеччина та Європа має сильніше відкритися російському суспільству. Потрібен широкий діалог з усіма політичними силами і групами в Росії, у тому числі з націоналістичними, патріотичними та консервативними силами. У діалозі, який потрібно вести тверезим тоном і з усвідомленням власних принципів, можна, хоч і не в найближчому майбутньому, домогтися подолання вартої жалю відчуженості між німцями та росіянами.

Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.

Також за темою