Коментар: ″Кривава няня″ оголила проблеми російського суспільства | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 03.03.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: "Кривава няня" оголила проблеми російського суспільства

Ким би не була "кривава няня" - божевільною, наркоманкою, терористкою або всім одразу, вона змушує замислитися над проблемами держави й суспільства в Росії. Коментар Олександра Плющева спеціально для DW.

Біля станції метро Жовтневе поле, де було затримано підозрювану няню

Біля станції метро "Жовтневе поле", де було затримано підозрювану няню

Система, яка працює тільки на консервацію самої себе, в нестандартній ситуації заклинює. Саме це і сталося в історії з "кривавою нянею" - Гюльчехрою Бабакуловою. Відразу кілька проблем російської держави і суспільства стали очевидними після жахливої прогулянки 36-річної мігрантки з Узбекистану біля метро "Жовтневе поле". Щоправда, настільки ж очевидно й те, що вирішувати їх ніхто не збирається.

Одним із запитань, які я найчастіше чую: а що з тими людьми, які знімали на відео жінку з головою дитини в руці, яка кричала, що всіх підірве? Що з їхньою психікою, цінностями? Чому не стали кликати на допомогу або хоча б самі не втекли? А стояли й знімали, немов у зоопарку.

Жахливі, але цінні кадри

По-людськи мені ці запитання зрозумілі, але як журналіст, я не можу не бути вдячний цим невідомим операторам за безцінні документальні свідчення того, що сталося. Вони, можливо, з простої цікавості, а деякі - цілком корисливо, розраховуючи продати свої записи, виконали роботу журналістів, яких на місці не виявилося. В результаті у нас є абсолютно нелюдські, жорстокі й жахливі, але при цьому дуже цінні кадри. Цінні серед іншого і своєю численністю, завдяки чому приховати те, що трапилося, стало практично неможливо.

Олександр Плющев

Олександр Плющев

Не буду засуджувати ґав-роззяв зі смартфонами, тим більше що, відверто кажучи, не впевнений, що в подібній ситуації не став би знімати подібну картину сам. Їхні камери зафіксували багато важливих обставин - не тільки для слідства, але й для суспільства. Перш за все, абсолютну розгубленість і безпорадність поліції. Нерозторопні поліцейські в куцих шинельках то кудись біжать від жінки в чорному, повз людей, які не тямлять, що відбувається, то розмовляють з кимось по мобільному телефону, то просто стоять і спостерігають. Пізніше усе це нам спробують продати як новий спосіб протидії тероризму. Але ж ми бачимо: стражі порядку просто не знали, що робити, жодні сили з боротьби з тероризмом на допомогу не приїхали, і брати жінку довелося самим.

Погана новина для росіян

Виходить, що нас ніхто не захищає. Мем (інтернет-сатира - Ред.), що народився в соціальній мережі Twitter у перші хвилини після затримання Бабакулової, про те, в скільки разів швидше затримали б людину з плакатом "Путін, забирайся!", є лише частково гірким жартом. Коли довкола ввижається "помаранчева" загроза, зіткнення із загрозою справжньою, зловісно-чорною, викликає ступор. Завдання захистити нас не ставиться, і ми це бачили. Захистити від нас - так, і з цим завданням органи, які називають себе правоохоронними, як правило, справляються на "відмінно". А ось захистити нас - ні.

Друга серйозна проблема: якщо поруч з вами трапиться щось справді серйозне й надзвичайне, держава не надасть цьому уваги. Адже демонстрація в новинах - саме це є визнанням події важливою. Про те, що держава керує новинами, всі й так давно знали. Навіть найбільш лояльні люди в інших випадках вживають словосполучення "ЗМІ замовчують!!!". Але уявити собі, що сюжет на початку дня з'явиться у випусках, а потім раптово і безслідно зникне навіть із "жовтого" LifeNews, було важко. Час звикати, що випуски новин на телеканалах транслюють не власне новини, а порядок денний, підганяючи, а то й пишучи потрібні сюжети під нього.

Повернути в колію

Коли трапляються події, які вибиваються зі звичної для влади канви, медіа змушені брати паузу, перш ніж вирішити, як саме їх подавати. Таке вже було - згадайте катастрофу над Сінаєм. Відбувається вона на тлі початку військової операції в Сирії, тому загибель 224 людей може бути сприйнята аудиторією як непомірно висока ціна за боротьбу з тероризмом далеко поза межами батьківщини. Терактом те, що трапилося, визнають лише через 16 днів після трагедії і через 10 днів після припинення авіасполучення з Єгиптом і евакуації звідти всіх туристів.

Суть вкрай чутливої для влади події практично очевидна, вона затушовується численними, часто фантастичними деталями, активно коментується "експертами", а її публічне визнання та оприлюднення відтягується до формулювання зручного та вигідного трактування. У нинішній Росії аудиторію вже не залишають сам на сам з гучною подією, цю "страву" без ідеологічного "соусу" більше не подають. Глядач - істота неблагонадійна, хто знає, яких висновків дійде його голова, якщо її не підвести до потрібних. Саме це відбувається зараз і з історією "кривавої няні".

Навіщо нам новини?

Ну і третя проблема - це практично внутрішня дискусія в середовищі медійників про те, чи потрібно було те, що сталося взагалі, згадувати в теленовинах. Наголошую: не те, в якій формі або з якими акцентами, ні. Просто - давати чи ні. Зрозуміло, що в журналістиці, як і в футболі, розбираються всі, але знайшлося чимало шанованих професіоналів, які сказали: а навіщо?

Цікаво, що цього питання у них не виникало, коли демонструвалися репортажі про "розіп'ятого хлопчика" в Україні і "зґвалтовану дівчинку" в Німеччині. Тоді вони, мабуть, чудово розуміли, навіщо.

І справді: навіщо журналістам розповідати людям новини, якщо, як вже було сказано, їх замінює порядок денний? Тим більше що люди якось особливо не скаржаться на таку підміну.

Історію не завершено, але контроль над нею повністю встановлений, і тепер вона буде обростати тільки тими деталями, які нам вважатимуть за потрібне розповісти. І тут уже можна бути впевненими, що висвітлення в теленовинах не змусить на себе чекати. Але хоча б частину історії ми бачили на власні очі й можемо зробити деякі самостійні висновки.

Автор: Олександр Плющев - журналіст, інтернет-експерт, популярний блогер і радіоведучий. Автор щотижневої колонки на DW.