Коментар: З′їзд споживачів | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 25.02.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Коментар: З'їзд споживачів

60 років тому ХХ з'їзд КПРС відкрив ворота таборів та зробив радянських людей споживачами. Громадянами їм ще необхідно стати, вважає Костянтин Еггерт. Коментар російського журналіста спеціально для DW.

Матрьошки з зображенням керівників Росії: Леніна, Сталіна, Путіна

"Матрьошки" з зображенням керівників Росії: Леніна, Сталіна, Путіна

Моя мама померла навесні 2006 року, їй було майже 82 роки. Це сталося через кілька тижнів після п'ятдесятої річниці ХХ з'їзду КПРС. Пам'ятаю, як ми сперечалися з нею, чи стала "таємна доповідь" Хрущова початком кінця радянської системи чи ні. Її батько, мій дід, був заарештований просто у неї на очах у лютому 1938 року. Він помер у 1955 році у засланні, відсидівши "десятку". Не дожив рік до реабілітації.

Мама гадала, що саме Михайло Горбачов та його "перебудова" стали причиною падіння комунізму. Я ж переконував - і вважаю так і досі - що саме двадцятий з'їзд та хрущовська "відлига" після нього нанесли такий удар по радянському устроєві, від якого ані СРСР, ані підконтрольний йому "соцтабір" вже не змогли оговтатися.

Перемога "хрущовок" над марксизмом

Уявлення про те, що будували одне, а здобули геть інше, назавжди збереглося у народній пам'яті. Невиправна шкода була завдана усім цим "диктатурам пролетаріату", "безкласовим суспільствам" та беззмістовним лозунгам про міфічне майбутнє на кшталт "Від кожного по здібностях, кожному - за потребами".

Konstantin von Eggert Kommentarbild App *PROVISORISCH*

Костянтин Еггерт

Попри кілька коротких років суспільного ентузіазму наприкінці 1950-х - на початку 1960-х років, який відобразився у фільмах на кшталт "Я шагаю по Москве" та "Мой младший брат", розчарування у марксистській ідеології стало тоді майже загальним. Утворення у середині 1960-х дисидентського руху, у якому прихильники "оновленого марксизму" були лише однією з частин, - доказ цього. Простіше кажучи, підсумками ХХ з'їзду та "відлиги" стало те, що радянські люди перестали вірити у комунізм як у реальну мету. Слова Микити Хрущова, що "нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму", мало хто сприйняв серйозно.

Хрущов навряд чи гадав тоді, що завдає комуністичній ідеології смертельного удару, коли започаткував знамениту програму переселення громадян з комунальних у окремі квартири. Занапащені "хрущовки", що й досі є невід'ємною частиною міського ландшафту на пострадянському просторі, допомогли радянським людям зробити перший крок до приватного життя у загальноприйнятому сенсі. Ті ж дисидентські кухні, де лаяли владу та слухали "Бі-бі-сі", були неможливі у комуналках з їхніми картонними стінами та повсюдним стукацтвом.

Та річ навіть не в дисидентстві: наразі забуте словосполучення "окрема квартира" в один момент стала символом підвищенного соціального статусу. Воно змушувало думати про шафу "Хельга", телевізор та бокали з чеського кришталю, а не про те, щоб "землю у Гренаді селянам роздати". Хрущовська житлова реформа повернула поняттю "власність" офіційну респектабельність та перетворила радянських громадян на споживачів.

Відмова від іншого спадку сталінської епохи, "нового кріпацтва", за якого мешканці сіл та селищ не мали паспортів, одразу оголив крах колективізації. Сільське населення зі здобуттям права вільно переміщуватися країною майнуло у міста, тим більше, що післявоєнна демографічна криза та програма розбудови індустрії, перш за все військової, вимагала дедалі більше робочих рук. Хрущовська "відлига" не знищила селянство, проте зробила очевидною смерть російського села.

Сталін з нами!

Однак головна мета ХХ з'їзду КПРС - розвінчання культу особи Сталіна - у Радянському Союзі, на відміну від підконтрольних йому країн "соціалістичної демократії", так і не була досягнута. Зараз зрозуміло, що цього і не могло відбутися. Цей з'їзд був проведений співучасниками злочинів Сталіна, у тому числі Хрущовим. Вони не лише намагалися покращити систему, не змінюючи її, але й опікувалися замітанням слідів власних злочинів. Десталінізацію почали згортати ще в останній рік правління Хрущова, коли партійне керівництво злякалось, що воно починає загрожувати системі. Повстання робітників у Новочеркаську 1962 року зробило заморозку незворотною.

Політична логіка партійної верхівки очевидна та проста. Значно цікавішим - і трагічнішим - є стан суспільства. Адже ні антисталінські фільми, ні "Один день Ивана Денисовича" Солженіцина, ні - що ще важливіше для суспільної свідомості - розповіді мільйонів повернених з ГУЛАГу не переконали радянських людей докорінно переглянути свої погляди на роль "батька народів" та своє місце у системі. Уже на початку 1970-х маленькі портрети Сталіна почали прикрашати вітрові стекла вантажівок, тоді як на Кавказі - і й громадського транспорту. Банально, але факт: туга за "царем", "сильною рукою", авторитарним "порядком" - щось, що існувало у народній підсвідомості задовго до радянської влади, що не зникло з її політичною смертю. А індивідуальна безвідповідальність та стадний інстинкт, які культивувала радянська влада, не були і не могли бути подолані хрущовськими реформами.

Не подолала їх і "перебудова", яку багато в чому зумовив ХХ з'їзд. До початку 1980-х усі розуміли, що "так жити не можна". Але при цьому мало хто знав, як можна і треба. Багато хто - можливо, більшість - колишніх радянських громадян не може відповісти на це питання й досі.

ХХ з'їзд - у цьому його історичне значення та гігантська людська заслуга особисто Хрущова - відкрив ворота таборів, практично та символічно. Колючий дріт давно іржавий, бараки поруйновані, а ми й досі волочимось відкритою тоді дорогою, чогось щоразу обертаючись назад.

Дивитись відео 10:23
Now live
10:23 хв

Карл Шлеґель: Минуле в Україні використовують для політичної боротьби

Аудіо й відео до теми