Коментар: Заворушення у Тбілісі - урок для Москви | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 21.06.2019
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

Коментар: Заворушення у Тбілісі - урок для Москви

Нетактовність депутата Держдуми викликала політичну кризу в Грузії. Ставлення влади РФ до сусідів призводить до втрати впливу на пострадянському просторі, вважає Костянтин Еггерт.

Заворушення у Тбілісі

Заворушення у Тбілісі

"Чорні лебеді" припливають саме так - хтось робить щось, що цей хтось вважає неважливим. Але інші, і їх багато, вважають це щось дуже важливим, та ще, до того ж, образливим. З цієї причини раптово спалахує криза. І її наслідки складно передбачити. Така ситуація склалася у Грузії.

Інцидент став приводом для спадкоємців Саакашвілі

У Тбілісі демонстранти під гаслами "Росія - окупант!" і "Путін - геть з Грузії!" спробували взяти штурмом будівлю парламенту, а його голова у п'ятницю, 21 червня, пішов у відставку. Тепер в країні, можливо, відбудуться дострокові парламентські вибори. І все це через сесію організації, яка мало кому була відома до минулого четверга - Міжпарламентської асамблеї православ'я.
Вона створена в 1993 році і включає у себе членів парламентів з традиційно православних країн. Голова організації, депутат Держдуми від КПРФ Сергій Гаврилов ніяк не думав, що сісти в крісло спікера в історичному залі засідань грузинського парламенту на проспекті Руставелі в Тбілісі і почати виступати там російською - не найкращий дипломатичний хід у країні, в якій Росія 11 років тому за допомогою військової сили фактично захопила два регіони.

Костянтин Еггерт

Костянтин Еггерт

Депутати з опозиційної партії "Єдиний національний рух" (ЄНР) обурилися цим, зібрали прихильників - і за годину в центрі грузинської столиці вже вирував мітинг, який переріс у сутички з поліцією. Торік лідер створеного в 2001 році Міхеїлом Саакашвілі ЄНР Григол Вашадзе програв президентські вибори позапартійній кандидатці Саломе Зурабішвілі. Її підтримувала правляча партія "Грузинська мрія". Для "націоналів" інцидент з гостем з Росії став хорошим приводом атакувати "мрійників", яких вони називають "кишеньковою партією" найбагатшої людини Грузії, колишнього прем'єра Бідзіни Іванішвілі, і звинувачують у потуранні Кремлю.

Уряд "Грузинської мрії", справді, у взаєминах з Москвою поводиться стримано, хоча ні про яку зміну прозахідного курсу в Грузії не може бути й мови - люди не дозволять. ЄНР хоче домогтися дострокових парламентських виборів, бо вважає, що позиції "Мрії" сьогодні ослабли. І перший успіх вже здобуто - представник більшості, голова парламенту Іраклій Кобахідзе пішов у відставку. Звичайно, у того, що відбувається в Тбілісі, є очевидні причини, що лежать у сфері внутрішньої політичної боротьби. Але ця боротьба нерозривно пов'язана з війною 2008 року. Гнів тисяч демонстрантів, викликаний поведінкою Сергія Гаврилова, був непідробним. Для Грузії спогади про російське вторгнення і захоплення Абхазії і Південної Осетії залишаються незагоєною раною.

Імперський "етикет" Путіна і його наслідки

Сам Сергій Гаврилов, схоже, досі не розуміє, через що зчинилася буча. В інтерв'ю "Комерсанту" депутат дивується: в Греції йому дозволили сидіти в кріслі спікера парламенту, в Лівані теж із цим не було проблем, так чому ж вони є в Грузії? І справді, чому? Важко судити, наскільки щире це здивування. Але добре б іноді думати головою, що і де доречно. Заступник міністра закордонних справ Григорій Карасін і прес-секретар Путіна Дмитро Песков вже затягли традиційну пісню про "провокації антиросійських сил" і "русофобію" (куди ж без неї!). Хоча, насправді, провокацією була нерозумна поведінка російського депутата-комуніста. 

В офіційній Москві панує поблажлива гордовитість стосовно колишніх "колоніальних народів", глибока і щира переконаність у тому, що вони - дорослі діти, які самі не мають ні почуттів, ні думок, і якими завжди маніпулюють злісні американці (без США, як і без русофобії, кремлівським нікуди!).

Це не просто фірмовий стиль російської верхівки. Вони так справді думають. А за Путіна демонстрація зневаги до колишніх радянських "нацменів", усіх цих "хохлів", "кепок", "бульбашів" стала частиною неформального владного етикету, формою демонстрації лояльності панівної неорадянської ідеології і уособлює її президента.

РФ втрачає вплив на пострадянському просторі

У тому числі тому Москва приречена і далі програвати свої геополітичні партії на пострадянському просторі. У Грузії варіант приходу до влади радикально прозахідного уряду, що йде слідами Саакашвілі, і навіть далі, став у п'ятницю ще більш реальним, ніж до того. Це явно не те, що Кремлю потрібно, але це те, що він рано чи пізно отримає.

Крім того, як показали недавні президентські вибори в Україні, активна частина російського суспільства дедалі менше вірить казкам про нетямущих пострадянських сусідів, у яких в країнах суцільний хаос і розруха, на відміну від путінської "стабільності". На традиційне кремлівське питання: "Хочете, як в Україні!" багато хто дедалі частіше відповідає не "Не дай Бог!", а "Хочемо!". Не виключено, незабаром захочуть і як у Грузії. Тим більше, що бетонна нечутливість російської влади змушує дедалі більшу кількість людей замислюватися про дедалі жорсткіше протистояння їй. Російській верхівці нікого за це звинувачувати, крім самої себе.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Реклама