Коментар: Дружини і діти Путіна - суспільна проблема, а не приватне життя | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 27.01.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Дружини і діти Путіна - суспільна проблема, а не приватне життя

Людмила Очеретна. Російський Фонд боротьби з корупцією заявляє, що саме так тепер звуть колишню дружину Путіна. Втручатися в особисте життя президента РФ не прийнято, але Олег Кашин вважає, що цей випадок винятковий.

Володимир Путін

Володимир Путін

Одним із перших містобудівних скандалів у Москві часів Сергія Собяніна стала реконструкція "будинку Болконського" на Воздвиженці у хвилині ходи від Кремля. Старовинний двоповерховий маєток, описаний ще Толстим у "Війні і мирі", перетворили на чотириповерхову офісну новобудову.

Загадковий Артур

Знищення пам'яток архітектури під виглядом їх реконструкції було найодіознішою рисою епохи попереднього мера Москви Юрія Лужкова, і, зайнявши його місце, Сергій Собянін обіцяв ставитися бережніше до історичної спадщини Москви, але всі сподівання зазнали краху на Воздвиженці - варварська надбудова старовинного будинку для московської влади виявилася важливішою, ніж репутація. Уже тоді можна було припустити, що вся справа в дуже непростому власнику будівлі - загадковому "Центрі розвитку міжособистісних комунікацій".

Олег Кашин

Олег Кашин

Ще під час первинних робіт на скандальному будмайданчику захисники міста писали, що за "Центром" стоять якісь друзі Володимира Путіна, але ім'я керівника цієї структури Артура Очеретного нічого не говорило навіть найуважнішим спеціалістам з вивчення оточення російського президента.

Зрозуміло все стало лише зараз, коли услід за розслідуванням московського таблоїда "Собеседник" представник Фонду боротьби з корупцією (ФБК) Григорій Албуров написав, що 38-річний Очеретний - це новий чоловік Людмили Путіної, яка два з половиною роки тому розлучилася зі своїм першим чоловіком, президентом Росії.

"Грипозний ніс" як інструмент громадського контролю

Особисте життя Володимира Путіна - мабуть, найбільш табуйована тема в російських медіа. З самого початку своєї президентської кар'єри Путін заявляв, що життя його дружини і доньок стосується лише його. Коли в 2008 році таблоїд "Московский кореспондент" написав, що Путін розлучився зі своєю дружиною Людмилою і збирається одружитися на гімнастці Аліні Кабаєвій, газета одразу була закрита (офіційна версія - рішення інвестора), а сам Путін порадив журналістам не сунути свого "грипозного носа" в його особисте життя.

Закритість сімейного життя Путіних ніколи не зіштовхувалася з гучними суспільними протестами - справді, якщо людина не хоче ділитися власними сімейними справами зі сторонніми, навіщо в них втручатися? Папараці, який вдирається до подружньої спальні, для Росії швидше антигерой, і табу на особисте життя Путіна в масовій свідомості не стало проявом цензури чи нездорової закритості влади.

Проте це саме цензура і нездорова закритість. Уже не вперше виявляється, що особисте життя Путіна і суспільно важливі справи переплетені настільки тісно, що жодного "особистого життя" в класичному сенсі цього вислову там уже просто немає. Якщо результатом нового шлюбу Людмили Путіної стає руйнування пам'ятки архітектури в центрі Москви - значить, цей шлюб має відношення не лише до самої Путіної та Артура Очеретного.

Якщо жінка, яку називають донькою Володимира Путіна, отримує від держкомпаній мільярдну допомогу на створення дивного навколонаукового проекту, то втрачають сенс всі розмови про те, що доньки президента мають право жити поза полем зору журналістів і суспільства. Це стосується не лише кровних родичів глави держави.

Якщо особистий кухар Володимира Путіна раптом стає повноцінним олігархом, який починає годувати армію і держкопорації, а також володіє знаменитою "фабрикою тролів", то це вже не просто президентський кулінар, а людина, кожен крок якої заслуговує на щонайпильнішу суспільну увагу.

"Сім'я" в широкому сенсі слова

У часи Бориса Єльцина російські ЗМІ й політики багато писали і говорили про його "сім'ю", маючи на увазі не стільки найближчих родичів президента, скільки правляче угрупування, ступінь впливу членів якого залежить від їх наближеності до глави держави (тоді було модно говорити - "близькість до тіла"). Єльцин був літньою і не дуже здоровою людиною, і можна було подумати, що саме його вік і здоров'я перетворили на впливових політиків його доньок, охоронців і тренерів з тенісу.

Володимир Путін неспівмірно міцніший фізично, ніж Єльцин у його роки, але принцип формування "сім'ї" лишився тим же самим - дружини, доньки, кухарі, давні друзі і якісь ще люди, імен яких поки немає в публічному полі. Виявляється, справа зовсім не в особистості президента, а в самій побудові авторитарної системи. У непрозорій системі розподілення ресурсів і ухвалення рішень саме люди, наближені до першої особи, опиняються у завідомо виграшному становищі.

Якби рішення про надбудову "будинку Болконського" ухвалювало місцеве самоуправління, а питання розширення московського університету розглядалося на відкритому конкурсі, про межі особистого життя президента ще можна було б посперечатися. У російських же умовах жодного "особистого життя" у президента бути не може. І його дружина, і його доньки, і його кухар, і охоронці, і хто-завгодно ще - це, перш за все, представники правлячої групи, дії яких мають значення для всього суспільства і позбавляють цих людей права на таку ж закритість, яку може собі дозволити звичайний обиватель.