Коментар: Виведення російських військ із Сирії - визнання Кремлем своєї поразки | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 15.03.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Коментар: Виведення російських військ із Сирії - визнання Кремлем своєї поразки

Виведення російських військових із Сирії - політична поразка Кремля і свідчення обмеженості його ресурсів, вважає Костянтин Еггерт. Коментар російського журналіста - спеціально для DW.

Російська військова база в Латакії (фото з архіву)

Російська військова база в Латакії (фото з архіву)

Рунет уже повен мемів у стилі "Однак тут концепція змінилася…" Адже більш ніж достатньо свідчень того, що ще кілька тижнів тому про жодне виведення російського контингенту з Сирії мова не йшла, а російські очільники навпаки обіцяли продовження кампанії. Поки незрозуміло, чи дійсно військовослужбовців відправлять додому, а чи здійснять ротацію особового складу, можливо, із невеликими скороченнями. Однак мені здається, що, незважаючи на збереження морської й авіаційної баз на узбережжі Сирії, активні бойові дії повітряно-космічних сил Росії у цій близькосхідній країні все ж будуть згорнуті.

Москва без козирів

Ризикну припустити, що рішення про виведення було принципово ухвалене Кремлем тоді ж, коли у кінці лютого було оголошено про припинення вогню та про початок російсько-американської співпраці щодо підтримки перемир'я. Більше того, саме припинення вогню дало президентові Росії формальний привід оголосити: всі задачі, поставлені перед російськими військовими, виконані, і вони можуть вирушати додому.

Костянтин Еггерт, російський журналіст

Костянтин Еггерт, російський журналіст

Хоча, якщо судити з висловлювань представників Кремля і Смоленської площі (міністерства закордонних справ РФ. - Ред.), задачі ці включали також і викорінення терористичних угруповань, і підтримку "законного керівництва Сирії", тобто Башара Асада. Він, згідно з офіційною версією, і попросив Москву про допомогу у вересні минулого року. Жодних свідчень того, що сирійський лідер тепер запропонував Кремлю вивести російських військових, немає і, думаю, не може бути. В умовах хиткого перемир'я відмовлятися від російської військової допомоги у Асада немає жодних підстав. І хоча у Кремлі повідомили, що все узгодили з сирійцями, мовчання Дамаска увечері 14 березня - радше підтвердження того, що для Асада виведення військ стало сюрпризом і, найбільш вірогідно, неприємним.

Оголошення про відвід військ позбавляє Росію серйозного важеля впливу на ситуацію й важливого козиря на міжнародних переговорах щодо сирійського врегулювання. На Близькому Сході цінують і поважають лише силу. Виведення військ (якщо тільки це не якась особливо витончена воєнна хитрість) буде однозначно сприйняте саудівцями, іранцями, іракцями, курдами й турками як свідчення обмеженості ресурсів Москви й відсутності у неї чіткого уявлення про власні інтереси в регіоні.

Економіка проти конспірології

Звичайно, ані у близькосхідному регіоні, ані в Росії не бракуватиме теорій змови. Деякі з них уже зажили своїм мережевим життям. Наприклад, така: "Обама розміняв Сирію на Україну". Або: "Білий дім обіцяв Путіну не відсторонювати Асада від влади". Перше неможливо, оскільки ані у Вашингтоні, ані у Брюсселі не збираються відмовлятися від мінських домовленостей. Друге - бо ніхто зараз не може ручатися за долю Асада, навіть усемогутній і всюдисущий (на думку більшості росіян) "вашингтонський обком".

Припускаю, усе набагато простіше. По-перше, фінансово-економічне становище Росії погіршується з кожним днем. Ніхто не переконає мене, що нещодавня термінова нарада у Путіна за участі економічних міністерств, голів центробанку й рахункової палати було присвячене докапіталізації державних проектів і стимулюванню промисловості, як повідомили ЗМІ джерела у Кремлі. Радше за все, тієї ночі вирішувалися значно гостріші питання. Наприклад, як реагувати на фактичне блокування передбачуваного розміщення російських боргових зобов'язань американськими та європейськими банками. Погана економічна кон'юнктура плюс санкції вже призвели до запланованих скорочень у військовому бюджеті й державному оборонному замовленні. Та й сама по собі сирійська операція була недешевою.

По-друге, відправка льотчиків до Сирії минулої осені була експромтом. Він був продиктований бажанням відволікти світ від російсько-українського конфлікту, зупинити "зміну режиму" в Сирії, яку, як вважають у Кремлі, США намагалися здійснити руками своїх близькосхідних союзників. На додачу був намір створити новий порядок денний у відносинах з Америкою, яка перейшла би у спадок її новій адміністрації. Однак протистояння з Туреччиною, яке спалахнуло у листопаді, і відсутність вирішального перелому на користь урядових сил створили додаткові ризики, які Москва не прорахувала заздалегідь, але які могли призвести до неконтрольованої ескалації з непередбачуваними наслідками. Навіть випадкове бойове зіткнення з турецькою армією явно не входить у плани керівництва Росії. Нині із Сирії доводиться йти завчасно, не вирішивши жодної з цих трьох задач.

Торжество реалізму?

По-третє, незважаючи на те, що майбутнє Асада не гарантоване, саме зараз можна піти з Сирії без втрат в очах російської громадської думки, яка дуже скоро забуде війну у "дикій східній країні". Продовження операції загрожувало воскресінням у пам'яті громадян Росії воєн в Афганістані й Чечні. Це у плани Кремля явно не входило.

По-четверте, ухвалені ЄС п'ять принципів відносин із Росією ставлять зв'язки з нею в залежність від виконання мінських домовленостей. Це спричинило додатковий тиск на російське керівництво. Україна увесь цей час залишалася для нього важливішою за Сирію. Тож тепер варто очікувати якихось рішень Москви з приводу конфлікту з Києвом. Причому ані нові "мирні ініціативи", ані нове загострення не виключені.

В цілому ж те, що Росія пішла з Сирії до прояснення майбутнього режиму Асада й параметрів остаточного врегулювання, - це, звичайно, визнання економічної й політичної поразки. Не катастрофічної, але доволі тяжкої. Російський правлячий клас пізнав межі своїх можливостей. Утім, це і прояв політичного реалізму Кремля, нехай і вимушеного. У ньому за останні кілька років було заведено сумніватися. Тепер ясно, що непередбачуваність, як стратегія, працює лише за певних умов, якщо узагалі працює. Власне майбутнє виявилося для російського режиму важливішим за долю сирійського диктатора. І це, зрештою, не дивно.

Дивитись відео 01:30
Now live
01:30 хв

Чи можливий мир у Сирії?

Аудіо й відео до теми