Класична музика: ″Або ви припиняєте кашляти, або я припиняю грати!″ | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 15.03.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Класична музика: "Або ви припиняєте кашляти, або я припиняю грати!"

Для відвідин опери чи концерту класичної музики існують чіткі правила. Кашляти, наприклад, зовсім небажано. Цю тему докладно дослідив один економіст. Його праця стала резонансною.

Постійним відвідувачам концертів класичної музики така ситуація добре знайома: маестро на мить завмер за роялем, от-от чарівні звуки мають вилитися в зал… і раптом з публіки лунає гучне бухикання, згодом шарудіння обгортки від цукерки проти кашлю, починають бухикати й інші. І вже складається враження, що потрапив не на концерт, а в приймальню лікаря...

Відвідини концертів - не завжди лише насолода. Ще в часи Моцарта слухання музики було пов'язане з прогулянками та світськими бесідами. Але настало 19 століття і правила поведінки набули дедалі більшої ваги. Хто ні в що не ставив класику, наражався на небезпеку вилетіти з прошарку інтелектуальної, економічної та моральної еліти.

У концерній залі кашляють вдвічі частіше, ніж у нормальному житті

"У концерній залі кашляють вдвічі частіше, ніж у нормальному житті"

"З соціологічної точки зору, було менше важливо, яку музику виконували. Особливо важило, як цю музуку розуміли в соціальному сенсі", - пише професор Андреас Ваґенер з факультету економічних наук Ганноверського університету. Він досліджував сенс концертного етикету.

"Правила поведінки - соціальні конструкції", - зауважує Ваґенер. Концертні об'єднання, музиканти та журналісти, котрі спеціалізуються на музичній тематиці, і донині намагаються виховувати публіку своїми зауваженнями. Музиканти повинні дуже постаратися, щоб виконати твір належним чином і з усією виразністю, а публіка має зосередитися на тому, щоб серйозно та мовчки слухати. Це вимагає розплати: "У концерній залі кашляють вдвічі частіше, ніж у нормальному житті".

Відділення митців від публіки

Піаніст Альфред Брендель особливо чутливо реагує на шуми під час своїх концертів. Якось у Гамбурзі він застеріг свою публіку: "Або ви припиняєте кашляти, або я припиняю грати!". У залі запанувала тиша. Це свідчить на користь праці Адреаса Ваґенера: "Люди можуть кашляти свідомо. Але також вони свідомо можуть стримувати кашель. Отже, кашель під час концерту - щось зовсім інше, ніж чхання, гикавка чи позіхання. Це не випадковість", - пише він.

Альфредові Бренделю кашель заважає

Альфредові Бренделю кашель заважає

"З огляду на той факт, що кожен може кашляти, можливий фізичний рефлекс є однією з небагатьох можливостей виявляти участь у межах етикету", - зазначає Ваґенер. Економіст у своїй праці цитує диригента Коліна Девіса, який сказав, що відвідувачі концертів кашляють, оскільки нудьгують.

Симфонічний кашель

Німецький гуморист Лориот подарував Берлінській філармонії до столітнього ювілею Симфонію з кашлю, в яку йому, за власним висловом, вдалося "інтегрувати для збагачення твору притаманні концерту шумові симптоми".

Гучність кашлю стає сильнішою, якщо музика є менше відомою та більш складною, ставить Ваґенер діагноз сучасній концертній реальності. На його переконання, чим менш освічена, менш упевнена публіка, тим вища ймовірність нападів кашлю. Сам Ваґенер повідомив DW, що радіє через "майже неадекватний величезний міжнародний резонанс, який одержав текст про тривіальну річ. Не часто так трапляється, що думки економіста сприймаються у культурній сфері".

Андреас Ваґенер: люди можуть кашляти свідомо, але також свідомо і стримувати кашель.

Андреас Ваґенер: люди можуть кашляти свідомо, але також свідомо і стримувати кашель.

Активна участь

Кашель на концерті нервує. Ваґенер це не заперечує. "Але без публіки нема концерту. І тут як етикет, так і порушення його норм має те саме джерело: музика та її "правильне" сприйняття належать до освіти та ідентичності", - пише Ваґенер.

Це, як видається, справді провокує. "Він пов'язує класичну музику з вищим соціальним прошарком, а його представників з манерною поведінкою, - в'їдливо зауважив один з німецьких фельєтоністів. - Це не має жодної іншої мети, ніж соціальне розмежування". 

Скільки вибухової сили криється у кашлянні на концерті, яскраво демонструє і невдоволена реакція самого Ваґенера. "У німецькомовних ЗМІ, на відміну від англомовного простору, висвітлення моєї праці було повністю позбавленим гумору та задоволення, а часто ще й спотворювався зміст", - констатує він.

"Суворі норми етикету в концертній залі - як пережиток елітарного мислення", - вважають прихильники запровадження ліберальної атмосфери в оперному театрі та філармонії. Тому, наголошують вони, не слід дивуватися, що концерти класичної музики не можна назвати особливо популярними серед молоді, яка швидше піде на виступ рок-гурту, а класику слухатиме вдома, поставивши в програвач диск з чудовим записом "живого" концерту. Лише кашель з нього буде прибрано.

DW.COM