Згасаюче диво: порятовані рік тому чилійські гірники повертаються до жорстоких реалій | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі | DW | 13.10.2011
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Світ

Згасаюче диво: порятовані рік тому чилійські гірники повертаються до жорстоких реалій

Через рік після видовищної операції з порятунку чилійських шахтарів у Сан-Хосе, усі 33-є мають мало причин для святкувань. Ті, кого у Чилі називали національними героями, нині хворі й розчаровані невиконаними обіцянками.

Вихід гірників на поверхню був сповнений емоцій

Вихід гірників на поверхню був сповнений емоцій

13 жовтня 2010-го року 33-є чилійських гірників, що опинилися у підземній пастці, уперше за понад два місяці побачили промені сонця. Люди називали це дивом: 69 днів, починаючи з 5 серпня 2010-го в’язні провели на глибині 700 метрів після обвалу, що стався на шахті. Наприкінці серпня, за допомогою мікро-камери, вони надіслали зовнішньому світові 40-хвилинне відеопослання, а на початку вересня заблоковані шахтарі на мініатюрному проекторі навіть переглядали товариську футбольну зустріч між збірними Чилі та України. Втім, це були лише нетривалі моменти розради, адже щосекунди там міг статися новий обвал, особливо, якщо б невдалою виявилися спроба їхнього порятунку.

Уперше про дивовижну історію "в’язнів підземелля" ще у серпні 2010-го року повідомила газета La Tercera у Сантьяго. Для висвітлення історії на місце події відрядили кореспондента Карлоса Вергару. У телефонній розмові головний редактор видання попросив його відкласти все, і терміново податися за 800 кілометрів на північ у пустелю, де й чекали на порятунок шахтарі. Вже за кілька днів перебування там пустельні простори видалися кореспондентові настільки ж нестерпними, як і яма, що вела до темного підземелля, де були шахтарі.

«Найважчі 17 днів»

Кадри з аматорського відео гірників

Кадри з аматорського відео гірників

Тодішній міністр гірничої промисловості Чилі Лауренсе Гольборне у той час саме перебував з візитом в Еквадорі. Вже наступного дня після появи повідомлень про шахтарів, що застрягли під землею, він терміново повернувся додому й очолив операцію з їхнього порятунку. Офіційно усіх шахтарів вважали живими, але чи так це є насправді не знав ніхто - боялися найгіршого.

"Перші 17 днів були найважчими", - розповів Гольборне в інтерв’ю Deutsche Welle. "Ми не знали, живі вони чи ні. Їхній порятунок був одним з найважливіших епізодів мого життя. Було чудово, що усі вони вижили і ми могли поділитися цією історію з усім світом.

Коли родичі гірників почали збиратися біля приватної шахти уряд Чилі дійшов висновку, що саме держава має взяти на себе провідну роль у проведенні рятувальної операції, яка отримала назву "Пророк Іона" за аналогією до біблійного Іони, який провів три дні у черві кита.

В операції, між іншим, було й чимало елементів внутрішньої політики. Після успішного порятунку гірників Гольборне став найпопулярнішим політиком в країні з 63-відсотковим рейтингом довіри.

Не без політики

У променях його слави купався й президент Чилі Себастьян Пінера - він скористався результатами операції у власних PR-цілях. Камінчик з шахти президент презентував королеві Єлизаветі ІІ-й під час візиту до Великобританії. А записку "Всі 33-є з нас живі і здорові в укритті" чілійський президент радо показував своїм колегам під час проведення Генеральної асамблеї ООН у Нью-Йорку.

Англійська королева з рук президента країни дістала сувенір з чилійської шахти

Англійська королева з рук президента країни дістала сувенір з чилійської шахти

"Цього заряду популярності не вистачило надовго, за винятком Гольборне", - каже журналіст Вергара, вказуючи на жовтневі опитування громадської думки, які дають лише 22 відсотки рейтингу президентові Пінері. За розв’язання проблем студентів, наприклад, глава держави не брався з таким же апломбом як за порятунок шахтарів перед об’єктивами телекамер й двома тисячами журналістів з цілого світу. Тоді це називали "по-чилійськи", пишаючись тим, що держава береться за вирішення навіть найскладніших завдань, яким була й операція з порятунку гірників. Пінера повторював цю фразу знову і знову, кажучи, що світові необхідно показати, що Чилі - це ефективна, трудолюбна і сучасна держава.

Для Гольборне рятувальна операція була "демонстрацією сили, коли вся країна об’єдналася, прийнявши на себе виклик".

"Це був унікальний досвід: катастрофа з геппі-ендом за якою стежили мільйони людей. Це стало доказом єдності і обнадійливим знаком для цілого світу", - каже Лауренсе Гольборне. Водночас на думку Карлоса Вергари операція "була мінливим успіхом, а уряд так і не зміг перетворити покладені на нього надії на успіх у розв’язанні інших проблем".

Історія бідності

Тисячі чилійців стежили за перебігом операції з порятунку

Тисячі чилійців стежили за перебігом операції з порятунку

5 серпня 2011-го року 33 врятованих гірники зібралися у президентському палаці, щоби відзначити річницю порятунку. За цей рік контакти між ними послабшали й частково обірвалися. Натомість почалися з’ясовування стосунків на предмет того, що хтось вирішив підзаробити на цій історії, а інші не виконали обіцянку підтримувати зв’язки. У цьому вони заприсяглися перебуваючи ще у підземеллі.

Четверо гірників нещодавно відвідали Вашингтон, де проходила виставка, присвячена їхньому дивовижному порятунку. І поки дехто з них ще сподівається на якусь компенсацію від держави, інші вже ці надії полишили. 15 з 33-х шахтарів зараз безробітні. Чимало з них хворіють, мають, зокрема, захворювання дихальних шляхів, силікоз, діабет та різноманітні психічні та посттравматичні розлади.

"На декілька днів вони прославилися, але зараз їхнє життя таке ж сіре, яким було до цієї історії", - розповів Вергара, згадуючи про нещодавнє інтерв’ю одного з гірників. У ньому той розповів, що від часу свого порятунку лише пиячив.

Водночас на думку Вергари неправильно було б говорити, що гірників та їхню історію використали у корисливих цілях. Адже завдяки своїй нетривалій славі вони все ж змогли поїздити світом, познайомитися з новими людьми та заробити на цій славі трохи грошей.

"Врешті-решт все повертається до норми. Історія цих гірників є, і, напевно, завжди буде вічною та незмінною історією бідності", - підсумовує Вергара.

Автор: Дієго Жуніга/Дмитро Каневський
Редактор: Євген Тейзе

DW.COM

Реклама