Заступник голови місії ОБСЄ: Уздовж лінії розмежування на Донбасі панує страх | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 18.01.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Заступник голови місії ОБСЄ: Уздовж лінії розмежування на Донбасі панує страх

Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер Гуґ в інтерв'ю DW розповів, що думають жителі Донбасу про конфлікт у регіоні та про те, як бойовики збиткуються над членами спостережної місії.

Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер Гуґ

Перший заступник голови СММ ОБСЄ Александер Гуґ

Пане Гуґ, як Ви оцінюєте нинішню ситуацію в регіонах, непідконтрольних Києву?

Після моєї попередньої поїздки та після ухваленого 22 грудня в Мінську рішення про дотримання святкового режиму тиші в тому числі й на лінії зіткнення ми реєстрували менше порушень. Це тривало до початку нового року. А на початку року ми зареєстрували зворотну тенденцію. Ця тенденція полягає в тому, що в напрямку лінії зіткнення зафіксовано рух військ, що призвело до нових хвиль напруги, а також боїв у певних регіонах. Йдеться передусім про Горлівку та південь Донецької області, трикутник Комінтернове - Октябр - Павлопіль.

Минулого тижня знову було проголошено режим припинення вогню. Проте насправді стрілянина продовжується. Хто порушує режим тиші?

На це запитання все ще дуже важко дати відповідь, тому часто важко з'ясувати, з чого, власне, почався бій. Питання радше в тому, що роблять сторони для того, аби створити в цих регіонах зону безпеки. А той факт, що через понад рік після підписання мінських угод війська все ще наближаються один до одного - важко зрозуміти. Адже їхнє зближення автоматично зумовлює підвищення напруги, а напруга знову і знову призводить до нових боїв. Таким чином замість зони безпеки виникає зона з новими небезпеками, а це саме те, про що в Мінську не домовлялися. Там завірили підписами домовленість про створення зони безпеки.

А що з відведенням озброєнь? Це вже завершено?

Під час цієї поїздки я також мав нагоду бачити деякі з озброєнь, які було відведено. І ми можемо підтвердити, що різноманітні озброєння таки відвели. Однак склади все ще не відповідають регламентованим вимогам. А подекуди озброєнь бракує там, де вони мали б бути і де ми їх вже бачили, але не знаємо, де вони тепер. Це, звісно, у свою чергу призводить до невпевненості у відносинах між сторонами, відповідно - їм необхідно докладати подальших зусиль, аби усі озброєння, що перебувають у зоні безпеки, були повністю відведені і не тільки тимчасово, а й залишались там, куди відведені.

Що кажуть люди? Чи просять вони ОБСЄ про допомогу? Можливо, є звернення з проханнями про захист від самоуправства так званих "ДНР" та "ЛНР"?

Показовим є те, що більшість мешканців по обидва боки лінії зіткнення кажуть одне й те ж, а саме: ми хочемо закінчення цього безумства, ми хочемо кінця боїв, ми хочемо далі жити нормальним життям. У цих регіонах панує страх. В одному з сіл уздовж лінії зіткнення я спілкувався з маленьким хлопчиком, і він сказав мені (без того, щоб я його до цього якогось заохочував), так-от він сказав, що більше не може вголос говорити про деякі речі у своєму селі, бо батьки пояснили йому, що про дещо більше не можна говорити голосно, а хіба що пошепки. І такий настрій панує уздовж усієї лінії зіткнення. А це чітко показує, що військова логіка, яка переважає у цих регіонах, впливає і на приватне життя їхніх жителів. Це необхідно змінити. А зробити це можна, лише замінивши військову логіку цивільною.

Біженці з Донбасу на українсько-російському кордоні (фото з архіву)

Біженці з Донбасу на українсько-російському кордоні (фото з архіву)

Ці люди хочуть залишатися в так званих "ДНР" та "ЛНР" чи хочуть жити в Україні?

Люди кажуть нам: ми - українці. Вони кажуть: ми - не сепаратисти. А ще люди кажуть, що хочуть жити так, як це було до конфлікту. Ми не чули від людей тих конкретних слів, яких хотіли б чути по обидва боки, що ми, мовляв, змушені покинути свої рідні місця через так звані "ДНР" чи "ЛНР". Причина, чому багато людей залишають свої домівки, - це критична економічна ситуація, в якій вони опиняються, тому вони й їдуть з дому, аби знайти новий дім деінде, де обставини кращі, ніж у цій зоні безпеки.

Як Ви оцінюєте ризик, якому піддаються співробітники місії? Чи маєте Ви певні гарантії безпеки від так званих "ДНР" і "ЛНР"?

Такі гарантії ми отримали через мінські домовленості й через наш мандат. Ми маємо повну свободу пересування, а в мінських угодах та додатках нам обіцяно, що нашу свободу пересування гарантують обидві сторони та військове керівництво обох сторін. Та рівень небезпеки все ще дуже високий. Лише вчора (16 січня, - Ред.) знову стався інцидент, під час якого влучили в одну з наших машин у західній частині Донецька, в селі Мар'їнка. Або, наприклад, 7 січня, коли в Горлівці над патрулем спеціальної спостережної місії позбиткувалися представники так званої "ДНР".

Погрожуючи зброєю, їх поклали на землю, головами в сніг. Ноги силою розвели, руки заламали за спину, а потім, як полонених, відвезли до військової будівлі неподалік. Через півгодини цей інцидент було вичерпано, але він чітко демонструє, що небезпека навіть через понад рік конфлікту все ще висока. А неозброєна місія спостерігачів працює в регіоні, сповненому ризиків, що вимагає відповідної підготовки. Чим вищі ризики, тим менше ми можемо пересуватися, а чим менше ми можемо пересуватися, тим гірше ми можемо виконувати свою місію, покликану допомогти сторонам нормалізувати ситуацію в цих регіонах.

DW.COM

Також за темою