″Досвід ФРН показує, що закон про медіа непотрібний″ | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 04.02.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Європа

"Досвід ФРН показує, що закон про медіа непотрібний"

Чим унікальний німецький досвід взаємодії влади та ЗМІ і як регулюється журналістська діяльність у ФРН? Про це DW розпитала речника Німецької спілки журналістів (DJV) Гендріка Цернера.

Закон у Німеччині не ділить людей на журналістів і нежурналістів

Закон у Німеччині не ділить людей на "журналістів" і "нежурналістів"

DW: Пане Цернер, в Україні зараз пристрасно обговорюють законопроєкти про медіа та про протидію дезінформації, які містять низку суперечливих положень. Чи існує у ФРН якийсь центральний, уніфікований закон, який регулює діяльність ЗМІ?

Гендрік Цернер (Hendrik Zörner): Ні, такого закону в Німеччині не існує. Конституція ФРН розглядає свободу преси та свободу слова як основоположні права усіх громадян. І таке правове визначення, звісно, іде на користь журналістам та медіа. Це правова основа роботи ЗМІ. Звичайно, є і чимало законів, які регулюють права громадян у випадку, якщо вони бажають юридично оскаржити той чи інший матеріал у ЗМІ, який вважають неправдивим або образливим. Але це окремі закони, на які громадяни можуть спиратися. Проте окремого центрального закону про медіа у Німеччині немає.

А які закони варто було б згадати у цьому контексті?

Насамперед, варто назвати закони, які гарантують кожному громадянину право оскаржити образу або наклеп. Важливий і закон про захист авторських прав, який захищає журналістів від несанкціонованого відтворення або використання авторських доробків. Але він не передбачає кримінальної відповідальності. Є ще і закон про охорону прав торговельної марки. Та усі ці перелічені закони не впливають безпосередньо на роботу журналістів.

Гендрік Цернер, DJV

Гендрік Цернер з Німецької спілки журналістів (DJV)

Одна зі суперечливих пропозицій, яка викликала обурення в українській медіаспільноті, це запровадження кримінальної відповідальності за поширення дезінформації. А що про це каже німецьке право?

Тут також немає спеціального закону, але існує таке поняття як експлуатаційна відповідальність. Іншими словами, той, хто утримує, наприклад, той чи інший вебсайт, несе відповідальність і за його контент. І це стосується, звичайно, і масмедіа, якщо ми говоримо про інтернет-версію газет або сторінки мовників. Але рівною мірою це стосується і звичайних користувачів, які утримують власну інтернет-сторінку. Така особа відповідає за зміст цієї сторінки. І якщо там з'являється неправдива інформація чи навіть маніпуляції або, наприклад, підбурення до протиправної діяльності, то за такі серйозні порушення відповідальність несе утримувач ресурсу.

Інша неоднозначна ідея, яку обговорюють в Україні у контексті змін до медіаправа, це чіткий розділ на "журналістів" і "нежурналістів". У Німеччині існують критерії, за якими визначають, кого вважати журналістом, а кого - ні?

Ні, у німецькому праві це не прописано. Пояснюється це тим, що професія журналіста - незахищена. Іншими словами, у Німеччині кожен може себе назвати журналістом. Немає і якоїсь центральної інстанції, яка б вирішувала те, хто є журналістом. Судити про це можна на підставі того, чим саме займається людина у царині журналістики, чи це професіонал або аматор. Але на законодавчому рівні і у правозастосуванні різниці не робиться.

І ще питання про взаємодію влади та преси у Німеччині. Прикладом тут може слугувати і урядова пресконференція у Берліні, де журналісти можуть вільно ставити запитання представникам влади щодо тих чи інших актуальних тем. Звідки взагалі узявся цей формат?

Так, німецька урядова пресконференція має історичний прототип і походить він із Великобританії. У Німеччині її запровадили після Другої світової війни з подання західних союзників у Бонні (колишній столиці Західної Німеччини. - Ред.). Більше того, урядова пресконференція - це офіційно зареєстрована журналістьска спілка. І саме від імені цієї спілки політики отримують запрошення до розмови. У цьому фундаментальна різниця між Німеччиною і майже усіма іншими державами світу, де зазвичай саме політики запрошують до розмови журналістів, або ж, бува, і не запрошують взагалі. З урядовою пресконференцією усе рівно навпаки. Проходить вона тричі на тиждень: по понеділках, середах і п'ятницях. Слід сказати, що у неї дуже високий статус у німецькій політичній журналістиці. До речі, подібний формат існує і у федеральних землях. Там цю подію називають "земельною пресконференцією".

Тож, у підсумку, німецький досвід показує, що влада і журналістика можуть обійтися без закону про регулювання діяльності ЗМІ?

Саме так, це і показує приклад Німеччини. Гадаю, що у Німеччині достатньо законів. Дехто навіть вважає, що законами регулюється геть усе. Але існує чимало сфер, де відбувається, так би мовити, саморегуляція. І одна з таких сфер - журналістика, котра має у Німеччині цілком позитивний досвід.

Довідка: Гендрік Цернер - речник Німецької спілки журналістів (DJV) зі штаб-квартирою у Берліні. Профспілка заснована у 1949 році. Нині у її лавах 33 тисячі журналістів різноманітних масмедіа. Профспілка є фінансово та політично незалежним органом.

 

DW.COM

Реклама