″Дволика Росія″ і Голодомор | Новини й аналітика зі світу політики: оцінки, прогнози, коментарі з Німеччини та Європи | DW | 14.11.2008
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Політика й суспільство

"Дволика Росія" і Голодомор

Дмитро Медведєв відхилив запрошення на пам’ятні заходи з нагоди 75-их роковин Голодомору, звинувативши Київ у спробі існструменталізувати історію. Німецький історик Ернст Людеманн назвав такі звинувачення абсурдними.

default

У Москві святкують річницю "Великої жовтневої революції"

У відкритому листі до свого українського колеги російський президент висловив думку, що «голод 1932-1933 років у Радянському Союзі не був спрямований проти будь-якої окремої нації. Він став наслідком посухи і примусової колективізації і розкуркулювання». Медведєв звернув увагу на той факт, що у ті роки від голоду загинули мільйони жителів Середнього і Нижнього Поволжя, Північного Кавказу, Центральних регіонів Росії, а також Казахстану і Білорусі.

Натомість відомий у колах дослідників Східної Європи німецький історик Ернст Людеманн, який багато років досліджує злочини сталінізму, називає аргументи про голод в інших регіонах СРСР свідомим викривленням суті Голодомору в Україні. «Росія відмовляється брати до уваги обґрунтоване бачення більшості західних істориків, згідно з яким існує суттєва відмінність між голодом, який у ті роки охопив численні регіони Радянського Союзу і цілеспрямованим масовим вбивством, яке здійснювалося радянською владою в Україні. Це був геноцид“, - наголошує німецький історик.

"Не просто розкуркулювання"

Ukraine Hunger Jahrestag

Пам´ятний знак жертвам Голодомору у Києві

Ключовий аргумент, на думку Людеманна, полягає у тому, що штучний голод в Україні не був частиною політики «розкуркулювання». Адже масовий голод почався в українських селах за півтора роки після того, як було завершено експропріацію майна у «кулаків». Від голоду вимирали села, в яких вже працювали колгоспи. «Людям, які хотіли втекти від голодної смерті, забороняли залишати свої села, прирікаючи їх на голодну смерть. Цього не було ніде, крім України», - наголошує Людеманн.

Щодо логіки дій Москви, історик пояснює: «цей нелюдський злочин було скоєно за наказом Сталіна, який хотів раз і назавжди зламати будь-який навіть потенційний спротив українців політиці Москви. Адже тотальному вилученню продовольства у селян спершу чинилася неабияка протидія навіть серед українських комуністів, в разі продовження такої політики у Києві навіть говорили про можливий вихід зі складу Радянського Союзу». Саме спротив у партійному керівництві у Києві і спонукав Москву до каральних заходів, яких не було в жодному іншому регіоні СРСР, де був голод, аргументує Людеманн.

"Абсурдні звинувачення"

Дмитро Медвєдєв у своєму листі Віктору Ющенку наголошує, що «говорити про які-небудь «якісні відмінності» голоду в Україні від голоду в Росії та інших регіонах СРСР просто цинічно і аморально». На думку російського президента, українське керівництво піднімає тему Голодомору виключно з політичною метою.

Ернст Людеманн у коментарі «Німецькій хвилі» назвав такі звинувачення абсурдними. «Росія відносно злочинів сталінського режиму робить вигляд, що нічого не сталося. Але ж треба сказати, що Радянський союз був саме російською імперією. Сьогодні у Кремлі стосовно радянського минулого сповідують політику дволикості: з юридичного боку, Росія виступає повноцінною наступницею Радянського союзу. Це наступництво поширюється на численні сфери життя сучасної Росії – починаючи із військової символіки, закінчуючи тлумаченням історичних подій. З іншого боку, Росія відмовляється брати на себе історичну відповідальність. Мовляв, «ми самі так само страждали від сталінізму, як й інші народи СРСР». Тобто, Росія відмовляється іти тим шляхом осмислення чорних сторінок історії, яким пішли Україна і країни Заходу, вважає Людеманн.

Історик висловив сподівання, що у майбутньому Україна і Росія зможуть разом осмислювати спільне минуле. «Але, для цього доведеться подолати імперіалістичне мислення, яке нині домінує серед російських істориків і політиків», - переконаний Людеманн.