Гельмут Шмідт: безкомпромісна людина справи | Політичні новини з Європи: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 10.11.2015
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Європа

Гельмут Шмідт: безкомпромісна людина справи

Німці цінували його як енергійного канцлера та мудрого державного діяча. На міжнародній арені він викликав повагу за компетентність в економічних питаннях. Екс-канцлер Гельмут Шмідт пішов з життя у віці 96-ти років.

Гельмут Шмідт

Гельмут Шмідт

До останнього Гельмут Шмідт залишався тим, хто не цурався чітких і відвертих слів, і попри це (чи, радше, саме через це) його шанували як нікого іншого. Неодноразово в різноманітних опитуваннях серед німців Шмідта називали найпопулярнішим політиком новітньої історії Німеччини - попри його образ непоступливого та почасти важкого для розуміння політика.

Коли в розпал боргової та фінансової кризи в одному з телевізійних інтерв'ю його попросили дати оцінку кризовій політиці Анґели Меркель, Шмідт зауважив: "Мені треба довго подумати перед тим, як дати дипломатичну відповідь". Здебільшого він не боявся відвертих слів, як це притаманно багатьом політикам, які, за словами Шмідта, "говорять спочатку одне, а потім зовсім інше". Особливо вже після завершення активної політичної кар'єри Шмідт залюбки роздавав різкі коментарі. Як він розцінює ситуацію, в якій опинилася Німеччина? "Розташована в центрі цього маленького континенту Німеччина - у паскудному становищі". Політика ЄС в українській кризі? "Геополітичний дитсадок". Барак Обама - великий президент? "Я б під такою заявою не підписувався".

Шмідт неодноразово критично висловлювався щодо важливих тем, які в різні часи хвилювали німців: мультикультурне суспільство в Німеччині, участь Бундесверу у військовій місії в Афганістані тощо. Водночас він завжди і непохитно користувався високою повагою в суспільстві.

Гельмут Шмідт у 1974 році

Гельмут Шмідт у 1974 році

Безкомпромісна позиція в часи "німецької осені"

У багатьох німців спогади про Гельмута Шмідта пов'язані передусім із осінню 1977 року, коли він проводив рішучу політику боротьби з тероризмом ліворадикальної "Фракції Червоної Армії" (RAF). Апогеєм терористичної діяльності RAF стали викрадення президента Федерального об'єднання роботодавців Німеччини, а також захоплення літака Lufthansa і примусове його спрямування в столицю Сомалі Могадишо. Метою обох терактів була спроба шляхом шантажу визволити з німецьких в'язниць членів радикальної організації. Але Гельмут Шмідт, який на той момент був канцлером ФРН, зайняв у цій ситуації тверду позицію й не піддався на тиск з боку терористів.

Пізніше він пояснив свою непримиренну позицію необхідністю "довести спроможність держави захищати своїх громадян від різного роду небезпеки". За словами Шмідта, найголовнішим для нього у тій ситуації було збереження довіри громадян до захисних функцій держави. "А це означало - не відпускати терористів на волю", - каже він. Тому тодішній канцлер ухвалив рішення на користь дуже ризикованої операції зі звільнення пасажирів літака спецпідрозділом німецької поліції. Пізніше подейкували, що якби під час цієї спецоперації були жертви серед пасажирів літака, Шмідт подав би у відставку з посади канцлера. Це був кульмінаційний момент у його політичній кар'єрі, яка почалася через рік після завершення Другої світової війни зі вступу Шмідта до лав Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).

Уже перебуваючи на посаді сенатора з внутрішніх справ Гамбурга (так називається посада міністра внутрішніх справ у німецьких федеральних землях-містах - Ред.) Шмідт отримав славу кризового менеджера. Коли 1962 року необхідно було долати наслідки величезної повені в місті, він, недовго думаючи, залучив до рятувальних робіт німецьку армію.

Більшість німців згадує про Шмідта у зв’язку з його боротьбою з терористами Фракції Червоної Армії (на фото - заручник терористів Ганс-Мартін Шляєр)

Більшість німців згадує про Шмідта у зв’язку з його боротьбою з терористами "Фракції Червоної Армії" (на фото - заручник терористів Ганс-Мартін Шляєр)

За цим послідувало стрімке кар'єрне зростання у федеральній політиці. 1964 року Шмідта було обрано головою фракції СДПН у Бундестазі. Після формування першої в історії ФРН соціально-ліберальної коаліції СДПН та Вільної демократичної партії (ВДП) тодішній канцлер Віллі Брандт призначив його міністром оборони країни. Авторитет Шмідта як експерта з питань оборони зростав.

Після відставки Віллі Брандта з посади канцлера у 1974 році внаслідок скандалу щодо його помічника Ґюнтера Ґійома, який виявився агентом комуністичної НДР, Шмідт став його майже "природним" наступником на чолі уряду. Як пізніше він зазначив в одному з інтерв'ю, від початку він усвідомлював, що не просто обіймає цю посаду. "Віллі Брандт збудив надзвичайно високі очікування у німецького народу", - пояснював Шмідт, і виправдати їх з огляду на світову нафтову кризу 1973 року, яка спричинила економічну рецесію, не виглядало можливим.

Шмідт - людина справи

Попри це, Шмідт брався за вирішення проблем енергійно та рішуче й уже невдовзі отримав славу безкомпромісної людини справи. Доказом цьому слугували не лише успішні результати боротьби з тероризмом RAF та операції зі звільнення заручників, але і його завзята наполегливість в економічних питаннях.

І навіть незважаючи на те, що Шмідт не зміг ґрунтовно покращити економічну ситуацію в країні як всередині Німеччини, так і за кордоном, його вже дуже скоро почали називати "світовим економістом". У будь-якому разі, німецькі виборці двічі висловлювали йому свій вотум довіри - під час виборів до Бундестагу 1976 та 1980 років.

Неоднозначні відносини

Відносини Шмідта з власною партією - СДПН - протягом усіх цих років не були позбавлені моментів напруженості. Його вважали радше правим соціал-демократом, який час від часу не зважав на рішення партійних з'їздів. Особливо така внутрішня конфронтація між Шмідтом і партією стала помітною громадськості наприкінці 1970-х - початку 1980-х років. Тоді йшлося про реалізацію так званого Подвійного рішення НАТО, яке передбачало зміцнення оборонних потужностей Альянсу поряд зі сприянням перемовинам з країнами Варшавського блоку щодо роззброєння.

Як переконаний прибічник НАТО Шмідт активно підтримував розміщення нових американських ядерних ракет на території ФРН. Протестні настрої, які мали місце і всередині СДПН, а також виливалися у великі демонстрації по всій країні, він називав наївними. Своїм противникам Шмідт вказував: той, хто замість закріпленого на папері роззброєння робить ставку на одностороннє роззброєння, має зрозуміти, що "історичний досвід показує - одностороннє безсилля в жодному разі не запобігає агресії з боку надпотужної сили".

СДПН лише неохоче підтримувала такий курс канцлера й офіційно змінила свою позицію після відставки Шмідта з посади глави уряду в Бонні 1982 року. Причиною цьому став "поворот" ВДП - партнера СДПН по коаліції - у бік Християнсько-демократичного й Християнсько-соціального союзів (ХДС/ХСС).

Такі зміни означали, передусім, кардинальний зсув у політичній позиції ВДП у питаннях економічної та соціальної політики держави. Для Шмідта це було неприйнятним, адже зміни, за його словами, означали "відвертання від принципу демократичної соціальної держави і повернення до суспільства егоїстів, де кожен сам пробиває собі дорогу вперед".

Осторонь від власної партії

Протягом наступних років Шмідт відійшов від політики, став одним з видавців тижневої газети Die Zeit і виступав по всьому світу з доповідями, присвяченими політичним та економічним питанням. Нові люди на чолі СДПН були йому, за великим рахунком, чужими. Лише у виняткових випадках, приміром, 1998 року, коли головним кандидатом від партії на виборах був майбутній канцлер Ґергард Шредер, Шмідт погодився брати участь у передвиборчій кампанії.

Після довгих років мовчання щодо питань розвитку та керівництва СДПН Шмідт приголомшив громадськість 2011 року, "продіагностувавши" своєму багаторічному партнерові у грі в шахи Перу Штайнбрюку спроможність бути канцлером. "Він це може", - сказав тоді Шмідт. Цю фразу він виголосив невдовзі після смерті своєї дружити Локі. "Я був приголомшений і відчував, що, можливо, через рік уже не зможу цього сказати, адже мене тоді вже не буде в живих. Тож я тоді й сказав свою правду. І до сьогодні вона зберігає своє значення", - пояснив після цього Шмідт.

Незабаром - після 12 років мовчання - Шмідт виступив з промовою на з’їзді СДПН у Берліні, яка вразила багатьох. Попри всі почуття відчуженості Гельмут Шмідт до самої смерті залишався відданим соціал-демократом.