В′язень таємної тюрми СБУ? Історія колишнього шахтаря Вакарука | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 29.08.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

В'язень таємної тюрми СБУ? Історія колишнього шахтаря Вакарука

Микола Вакарук стверджує, що провів у таємній в'язниці СБУ майже 590 днів. Колишній шахтар з містечка Українськ в інтерв'ю DW - про своє викрадення, катування та перебування в ізоляторі в Харкові.

Микола Вакарук

Микола Вакарук

Міжнародні правозахисні організації Amnesty International (AI) та Human Rights Watch (HRW) оприлюднили в понеділок, 29 серпня, нову частину доповіді щодо катувань та незаконного позбавлення волі на сході України.

У попередній публікації 21 липня правозахисники зазначали, що в неофіційній тюрмі, розташованій у адміністративній будівлі управління Служби безпеки України в Харківській області незаконно утримуються щонайменше 16 людей, які підозрюються у сепаратизмі та чекають на обмін на українських військовополонених. Тоді СБУ заперечило факт існування неофіційних слідчих ізоляторів в Харкові та інших містах. Однак головний військовий прокурор Анатолій Матіос пообіцяв правозахисникам розслідувати викладені факти.

Як зазначають у своєму останньому звіті правозахисники з AI та HRW, 25 липня та 2 серпня з неофіційного харківського ізолятора було звільнено 13 осіб. DW вдалося поспілкуватись з одним зі звільнених 34-річним Миколою Вакаруком з шахтарського містечка Українськ на Донеччині. Він свідомо розкриває своє ім’я та деталі справи, сподіваючись на розслідування свого ув’язнення. DW звернулася з до СБУ з проханням прокоментувати слова Вакарука.

DW: Коли і за яких обставин ви були затримані?

Микола Вакарук: 9 грудня 2014 року десь близько шостої вечора в двері постукали. Підійшов старший син, йому тоді було 14 років, каже: "Тату, там міліція за дверима". Ну, думаю, міліція так міліція, в мене наче ніяких проблем з законом немає. Двері відчиняю - заходять кілька людей в балаклавах, посвідчень не пред'являють, шевронів на формі немає. Запитують: "Ти Вакарук?" Я кажу: "Хлопці, давайте тільки тихо, у мене двоє дітей". Молодшому тоді ще двох років не було. Починається в хаті шмон. Забрали телефони, барсетку, гаманець, там було три тисячі доларів - я тільки отримав компенсацію за травму і поміняв. Я сам віддав їм пістолет під патрон Флобера, дозволений, і ще один пневматичний пістолет. Півгодини полазили по квартирі. Потім вивели без кайданок, але один з них каже: "Ось тепер ти зрозумів, що піде інша розмова". Надягають наручники, пару ударів по печінці, садять у "фольксваген" і починають допитувати щодо інших "наших". На той момент я вже знав, що затриманий мій колишній колега по шахті Віктор Ашихін - в нашому місті він був організатором "референдуму" щодо відокремлення Донбасу. Я сам у референдумі участі не брав, хоча й виступав проти політики київської влади. Інколи телефонував друзям, що переїхали в Донецьк, деякі з них воювали за "ДНР". З Ашихіним та ще кількома людьми ми інколи збиралися по вечорах, обговорювали ситуацію.

Вас допитували прямо в машині?

Ми якийсь час кружляли вулицями, на голову мені надягли чорний пакет. Але по голосових підказках навігатора я зрозумів, що ми їдемо в Красноармійськ (зараз Покровськ - Ред.) в будівлю міського управління СБУ. Там мене посадили в камеру "подумати до ранку". Вранці почався допит: двоє в цивільному задавали питання, а інші били по спині, по нирках. Ті, що били час від часу мінялися, на їхній формі я бачив шеврони батальйонів "Дніпро-1" та "Донбас". Вони знали, що я інвалід (в 2010 році під час аварії на шахті Вакарук отримав травму черепа - Ред.), запитували, куди можна бити.

Близько четвертої дня я почув як у сусідній кімнаті кричить жінка - ще одна з нашої так званої "банди". Слідчий спитав: "Хочеш, зараз твоя дружина буде так кричати?". Після цього я погодився під диктовку написати зізнання: як коригував артобстріли, яку інформацію передавав, які провокації влаштовував. Потім повторив все на камеру. Дуже боявся за родину. Тоді мене знову запакували в машину, надягли мішка і відвезли в Краматорськ. Там я пробув до 15 грудня в камері, де замерзала вода. Тоді мене відвезли до Харкова.

Ви розуміли, де перебуваєте в Харкові?

Не одразу, від нас це приховували. Але співкамерники потім розповіли, що ми в обласному управлінні СБУ, на вулиці Мироносицькій. Там тоді утримували багато харківських антимайданівців, їх регулярно били в душовій. До нас відносились більш пристойно, хоча іноді п’яні охоронці могли приснути газовим балончиком у камеру. Умови здавалися значно кращими, ніж у Краматорську: теплі камери, нормальні ліжка, матраци.

На допит мене викликали лише через тиждень. Слідчий подивився мої зізнання і сказав, що це нісенітниця, яку будь-який адвокат за півгодини розвалить. Ти, каже, військовополонений, поїдеш на обмін. Я погодився, бо за чутками обмін мав відбутися вже за три дні. Але нас так і не обміняли, ні цього разу, ні потім. На волю я вийшов лише 25 липня 2016 року.

Які були умови в цій тюрмі: харчування, прогулянки, книги?

Годували дуже погано: зранку та ввечері хліб з чаєм, точніше чимось схожим на чай, в обід та ввечері пісний суп чи каша з найдешевшої крупи. Ніякого фінансування на нас не виділялося ж взагалі, нас не існувало. Прогулянки - раз на тиждень - з’явились лише в травні 2015 року, тоді ж хтось з охорони приніс маленький телевізор. Душ - раз на тиждень, коли ми їх вже лякали тим, що воші в камерах заведуться. Загалом за цей час я втратив 30 кг

В жовтні 2015 року в мене прихопило нирки - тиждень трималась температура. Тоді СБУ-шники відвезли мене спочатку у 17-ту міську лікарню, а потім в обласний клінічний центр урології та нефрології. Це вже пам’ятаю погано, бо постійно втрачав свідомість. В реанімацію мене поклали під вигаданим ім’ям - Іванов Сергій Петрович. Під цим ім’ям я пролежав у лікарні місяць, під цим ім’ям мені видалили нирку. В лікарні постійно охороняли, навіть після реанімації прикували наручниками до ліжка.

В квітні цього року омбудсмен Валерія Лутківська інспектувала будівлю СБУ в Харкові і не знайшла жодних слідів незаконної тюрми. Як так сталося?

20 квітня близько шостої вечора нас усіх завантажили в автобус з тонованими вікнами й повезли кудись в бік Холодної Гори (район Харкова - Ред.). Автобус заїхав в якійсь двір і простояв до півночі. Коли ми повернулися, в камерах було прибрано, наче це казарма - кава стоїть, попільниця з цигарками. Наче тут охорона відпочиває. Потім вже дізналися, що тут була інспекція.

Ще одна перевірка була за місяць. Тоді нас просто з речами відвели в сусідню будівлю в підвал, у бомбосховище. Там було щось на кшталт тиру, я підібрав і досі бережу кілька гільз - можна перевірити, з якої зброї їх відстрелили.

Як і чому вас звільнили?

10 липня 2016 року я знов потрапив у лікарню. Коли вийшов через два дні, то по тюрмі вже ходили чутки, що в серпні нас не повинно тут бути. 25 липня наказали збиратись, відвели до слідчого, той каже: "Хочеш на волю?" Я кажу: "Звісно, хочу, але чи в Україну, ви ж мене знову заарештуєте". Він запропонував написати розписку про співпрацю з СБУ, довелося це зробити. Нас вшістьох посадили в машину і висаджували по дорозі - біля Слов’янська, Краматорська, Дружківки. Давали трохи грошей на проїзд. Ми з Ашихіним купили на ці гроші телефон і зателефонували його дружині - вона прислала за нами таксі.

Чи знали ваші близькі, де ви, чи розшукували?

Ще на другий день після затримання мені дали подзвонити дружині і сказати, що я в міліції. Після цього ми не розмовляли до мого звільнення. Я передавав їй, що живий, через тих, хто виходив на обмін, але вона не уточнювала подробиць, боялась спілкуватись з тими, кого обміняли в "ДНР". Дружина подала заяву до міліції про моє зникнення ще 17 грудня 2014 року. 28 липня я прийшов тепер уже в поліцію, розповів їм всю історію. Слідча наче й не почула - написала, що я не знаю, ким був викрадений, і не маю ні до кого претензій. Проте хоч довідка є про викрадення - вона допомагає мені зараз поновити виплати за інвалідністю.

Дивитись відео 02:41
Now live
02:41 хв

Доповідь експертів: хто катує і таємно утримує цивільних на Донбасі (21.07.2016)

Аудіо й відео до теми