Володимир Рафєєнко: Білорусь - Страшний cуд з відстрочкою вироку | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 18.08.2020
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Володимир Рафєєнко: Білорусь - Страшний cуд з відстрочкою вироку

"Насилля нікуди не пішло, воно тут стоїть, холодно і прискіпливо вдивляється у вас - наївних, добрих, чесних", - Володимир Рафєєнко, спеціально для DW.

Український письменник Володимир Рафєєнко

Український письменник Володимир Рафєєнко

Уже тиждень Білорусь - найголовніше, що відбувається у моєму житті. І якось так сталося, що часом важко стримувати сльози. Це важко пояснити, але те, що коїться нині в Білорусі, - багатовимірне і багатолике. Часом викликає захоплення. Частіше - жах. Багато всього в тому почутті, яке не може не викликати в уважної людини Страшний суд, що на наших очах розгортався в Білорусі.

У ці дні в мені багато страху за хороших і добрих людей. Людей розумних, чистих, світлих і, як мені здається, в абсолютній своїй більшості наївних. Нехай вони мені пробачать ці слова і ці почуття, я жодним чином не хочу нікого образити, але є гостре відчуття того, що ці прекрасні люди у своїй більшості й близько не усвідомлюють, із чим мають справу і до чого все це не просто може призвести, а неминуче призведе. Адже в усьому, що відбувається, чути - йде смерть, насувається катастрофа, випробування, рівного якому країна не знала з часу набуття незалежності.

Дивлюсь хроніку. Бачу марші, протести чудових людей у дивовижно ненасильницькій формі. Ось жінки у білому одязі, а ось знаний видавець, поет, письменник з іконою Богородиці. Ось беззбройні люди йдуть і скандують: "Іди геть!" А на цих кадрах показують прекрасну, нестерпно мужню молодь у центрі Мінська.

Читайте також: Світлана Тихановська - жінка, яка кинула виклик Олександру Лукашенку

І тут же дитина, дівчинка, яку під загрозою зґвалтування примушували підписувати протоколи затримання, обличчя юнаків, яких били до півсмерті в СІЗО, матері, які шукають своїх дітей, люди різного віку, які не можуть знайти своїх рідних та близьких. Скільки у цих кадрах хроніки, у цих репортажах "по-живому" дивовижних, мужніх, великодушних людей, які до кінця не вірять у ту глибину нелюдськості, в яку неминуче впадає кожна влада, що бажає залишатись незмінною. І гордість за них, і бажання допомогти, і неймовірне відчуття причетності до всього того, що відбувалось і відбувається там, знову підступають до горла.

Читайте також: Як поводяться з жінками, затриманими на протестах у Білорусі

Нехай я буду поганим пророком, я перший буду цьому радий. Але жодному слову з промовлених міністром внутрішніх справ Білорусі Караєвим вірити не можна. Його хаотично організовані сентенції, подані назовні як солдафонська спроба вибачитись, насправді набагато страшніші будь-яких прямих погроз. Каратель, який вибачається і одночасно продовжує мучити у своїх катівнях тисячі ні в чому неповинних людей, - це симптом того, що загальна ситуація неминуче погіршуватиметься.

Та й та людина, яку Центрвиборчком Білорусі офіційно оголосив переможцем на виборах президента, своєю поведінкою тільки підтверджує найгірші прогнози. Власне, його слова, які він промовив ще кілька днів тому, про втрату білоруськими підприємствами конкурентноздатності через розпочаті страйки - були демонстрацію відвертого презирства до власного народу, а також показником того, що в обороні своєї влади він готовий зайти настільки далеко, наскільки вважатиме за потрібне.

Той жах, який коївся на вулицях білоруських міст у перші кілька днів і ночей протесту, по суті, нікуди не зник, він просто перейшов у закриту стадію. Внутрішні війська, ОМОН, спецназ "Алмаз" та хто там ще брав і бере участь у цій вакханалії під назвою "президентські вибори 2020", нікуди не зникли. Більше того, тепер їм немає куди подітись, як тільки продовжувати гнути свою лінію. Вони всі тут, те, що вони наробили, волає до неба та людського правосуддя. Невже хтось може сподіватись, що вони самі віддадуть себе в його руки? Це верх наївності. Ці люди впевнені в собі, вони відчули смак крові та готові її - чужу - пролити.

Читайте також: Дубинопис та вишиванки: діячі культури проти репресій у Білорусі

Громадяни, що стоять із квітами, плачуть від переповнення найщирішими емоціями та обіймають поліціантів та солдат, які за вказівкою керівництва тимчасово припинили насилля, не розуміють - все ще попереду. Насилля нікуди не пішло, воно тут стоїть, холодно і прискіпливо вдивляється у вас - наївних, добрих, чесних. І воно обов'язково повернеться. Особливо, якщо ви дасте йому шанс, не з'ясуєте достеменно, хто саме і за чиїми вказівками бив, катував, ґвалтував, не дасте належну правову оцінку всьому тому пеклу, яке коїлося на вулицях ваших міст минулого тижня. Не можна забути і не можна пробачити такого. Є межа, за яку жодній владі заходити не дозволяється, після якої вона повинна відповісти якомога конкретніше за кожний свій вчинок.

Заяви ЄС Лукашенко ігнорує. Очевидно, що президент Білорусі переконаний у тому, що йому нічого страшного не загрожує та загрожувати не може. Він не виглядає розгубленим. У ньому не видно ані краплі сумнівів у його праві робити те, що він робить. Судячи з усього, йому добре зрозуміла принизлива для кожного європейця слабкість, якщо не сказати безпомічність європейських інституцій.

Читайте також: Олександр Ірванець: Білорусь. Україна. Порівняння недоречні

Для того, щоб привести диктатора до тями, справді потрібні екстраординарні заходи, які би примусили нинішнє, геть нелегітимне в очах народу керівництво Білорусі ухвалити рішення про передачу влади на тих чи інших умовах. А персональні санкції проти керівників силових та інших відомств, що відповідальні за свавілля у країні, боюся, справу не вирішать.

Я молюся за білорусів. За людей, яких знаю, і за тих, кого не знаю. За дітей та дорослих. Хай Бог тримає небо над вами. Нехай мине вас ця чаша, якщо тільки на це Його воля. І я не знаю і знати не можу, як далі розвиватиметься ситуація, але чомусь переконаний в одному: білоруси більше не зможуть жити по-старому. Вони не дозволять зробити з себе безслівну та безправну масу. Я вірю в цей народ. Вірю в дивовижно м'яких, ніжних, красивих людей. І вірю в їхню силу. У те, що краса їхніх душ безперечно сильніша за смерть.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Дивитись відео 26:11

Протести проти Лукашенка: як "прокинулися" білоруси за кордоном - "Європа у фокусі"

Реклама