Вийти із клітки. Як Україна була почесною гостею театрального фестивалю в Гейдельберзі | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 08.05.2017
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Вийти із клітки. Як Україна була почесною гостею театрального фестивалю в Гейдельберзі

Українці вразили публіку театрального фестивалю в Гейдельберзі відвертими виставами про війну на Донбасі, Крим, Голодомор, пам'ять про Другу світову, боротьбу за свободу й пошуки ідентичності. Репортаж DW.

Сцена з вистави Зерносховище за п'єсою Наталії Ворожбит

Сцена з вистави "Зерносховище" за п'єсою Наталії Ворожбит

Цьогоріч Україна стала гостею театрального фестивалю Heidelberger Stückemarkt ("Гейдельберзький ринок п'єс"). На ньому протягом десяти днів ставили п'єси німецьких драматургів, а в останні два дні свої вистави показали українські театри.

"Україна дуже захоплива, бо вона суспільно, політично, мистецьки пробуджується, - розповів DW директор фестивалю Гольґер Шульце (Holger Schultze). - Поруч із великими театрами, які створюють традиційне мистецтво, є молоді приватні театри, що експериментують із новими темами й формами. Помітно, що люди за допомогою мистецтва шукають власну ідентичність: хто ми? Ми тягнемося до Західної Європи чи все-таки ні? Цей пошук захоплює".

Людина зі зброєю на рекламному плакаті фестивалю (в центрі скриншоту)

Людина зі зброєю на рекламному плакаті фестивалю

На рекламному плакаті фестивалю - людина у військовому однострої, яка тримає в руках автомат. Це тло, на якому вирізняються слова "Gastland Ukraine" ("Україна - країна-гостя").

Крим. "Це моя кров"

Гучний передзвін церковних дзвонів. У центрі юрби - високий худий молодик. У нього великі блакитні очі та шрам на нижній губі. Чоловік нервово схрещує пальці й вирішує не чекати кінця передзвону.

"Це не вистава і не перформанс. Це, можливо, текст і не текст. Я не знаю, як це назвати, але це не так і важливо. Важливо, що це відбувається", - каже він.

"Не чути!" - кричать із юрби. "Підходьте ближче!" - гукає перекладачка.

"Мене звати Антон Романов. Я народився і виріс у Криму, в Сімферополі. За громадянством я українець, а за національністю - русский. Як ви всі знаєте, Росія анексувала Крим…"

Чоловік розкладає на землі чотири аркуші паперу. Стає на коліна. Дістає маленьке лезо і вколює палець. А потім пише власною кров'ю: "Це не моя війна". "Це не моя кров". "Це не моя провина". "Це не я вбивав". Пізніше перекреслює слово "не" в кожному реченні. 

Антон Романов під час перформансу Російська українською

Антон Романов пише власною кров'ю під час перформансу "Російська українською"

"Я не думаю про те, чи люди зрозуміють. Я роблю перформанси більше для себе, ніж для людей - перепрацьовую щось у собі", - розповів DW митець, який після анексії переїхав до Києва. Він працює у PostPlayТеатр і не втрачає надії, що Крим повернеться до України.

Де Схід?

"Перед смертю людина робить останній видих. Чи вдих. І це, напевно, найстрашніший звук, який я чув у своєму житті". Перед глядачами Алік Сардарян, боєць Національної гвардії України та актор "Театру переселенця". На Донбасі Алік був солдатом і санітаром. Він вийшов із Дебальцевого. Його монолог - "Товар" - перша частина вистави "Де Схід?"

Алік говорить спокійним голосом. Іноді його обличчя напружується. Здається, тоді, коли розповідає про смерть. Алік згадує, як один із товаришів підклав подушку під голову пораненого полоненого сепаратиста, бо той лежав головою на холодних кахлях.

Алік Сардарян читає монолог Товар під час вистави Де Схід?

Алік Сардарян читає монолог "Товар" під час вистави "Де Схід?"

Наприкінці монологу Алік запалює цигарку і йде за куліси. Тільки через півхвилини публіка наважується зааплодувати. Кілька людей не приходять на другий акт вистави. Вони перепрошують в однієї з організаторок і кажуть, що не можуть цього витримати.

Другий монолог вистави читає Наталя Ворожбит. Це історія про любов на війні. Оповідь іронічна, публіка сміється. Настрій поліпшується.

Собача будка. "Думаєте, ви тут не живете у клітці?"

Однією з найбільш обговорюваних серед публіки вистав стала "Собача будка" Центру сучасного мистецтва ДАХ. Дія відбувається всередині та зверху великої клітки. Частина глядачів перебуває у клітці в другому акті. У якийсь момент актори гукають їм згори: "Чуєте?.. Чому ви мовчите? У вас є спільна пісня?.." Публіка промовчала.

"Друга назва спектаклю - "Із життя мовчазної більшості", - розповідає режисер Владислав Троїцький. У відповідь на звертання акторів в Україні, за його словами, завжди співають гімн. У Франції публіка у клітці одного разу зчинила бунт.

"Я хотіла заспівати гімн Європейського Союзу, але не наважилася", - зізналася після вистави одна глядачка.

Сцена з вистави Собача будка театру ДАХ. Режисер - Владислав Троїцький

Сцена з вистави "Собача будка" театру ДАХ. Режисер - Владислав Троїцький

Вистава Троїцького - про свободу. "Ви думаєте, що ви тут у Німеччині чи Франції не живете у клітці? Кожен із вас живе - в особистій, соціальній… Це, здавалося б, таке теоретично-філософське питання, але воно стосується кожного з нас", - каже режисер під час дискусії з публікою.

Слава героям

Ще однією болючою темою, що прозвучала в Гейдельберзі, стала суспільна пам'ять про Другу світову війну. Які ветерани "кращі" - радянської армії чи повстанської? І як узагалі можна поставати таке питання? Про це йшлося у "специфічній комедії" "Слава героям" за п'єсою Павла Ар'є, яку поставив Станіслав Жирков.

"Так із яких це пір один українець іншому українцеві не своїм став? Хіба ми всі - не ветерани однієї й тієї ж війни?" - розпачливо вигукував один із героїв. Якщо під час першого акту в залі раз у раз чувся сміх, то у другому з різних боків лунало стишене схлипування.

Сцена з вистави Слава героям за п'єсою Павла Ар'є

Сцена з вистави "Слава героям" за п'єсою Павла Ар'є

Зерносховище. Урок історії про Голодомор

Закінчилася українська програма фестивалю виставою Андрія Приходька "Зерносховище" за п'єсою Наталії Ворожбит. "Наче урок історії… Приголомшливо… Нічого не знав про це досі", - ділилися враженнями глядачі. "Тільки знаючи цю історію, можна зрозуміти, якими ми, українці, є зараз", - вважає куратор української програми фестивалю Павло Ар'є.

Революція в театрі

Хтось запитає: виходить, Україна показала за кордоном великий оберемок проблем? "Сучасний постмодерний глядач хоче правди. І для нас важливо показати себе не з гарного боку, щоб когось у чомусь переконати, а продемонструвати, що є теми, які нам болять, є проблеми, які ми хочемо вирішувати, і що ми на рівні театру спроможні робити революцію і в культурі, а не тільки на Майдані", - розповів у інтерв'ю DW Павло Ар'є.

Контраст між двома реальностями - німецькою за лаштунками та українською на сцені - посилював Гейдельберг. Місто проведення фестивалю як декорація. Старовинне й чепурне. Заповнені кафе, студенти, велосипеди, пенсіонери з песиками, натовпи туристів. Тим часом німці та українці на фестивалі разом "пережили" кілька воєн, анексію Криму, Голодомор, репресії, пошуки свободи, корупцію, страждання, відчуження, постійну боротьбу.

Усе це - під звуки молитов, колискових, народних пісень, хорів, плачів, голосінь, шепоту, лементу, "вирви-серце"-криків і навіть однієї сороміцької коломийки. Пісні звучали майже в кожній виставі. Шкода, що їх не переклали, хоч тексти всіх вистав супроводжувалися німецькими субтитрами.

"Пережили" - не перебільшення. "Ця сценічна мова… Вона зовсім інша. Це така сила… Вона агресивна, вона шокує, катапультує тебе в ту реальність, їй неможливо опиратися", - так описували свої враження від українських вистав глядачі, із якими поспілкувалася DW.

"Ми хотіли б співпрацювати з Україною і надалі", - запевнив наостанок директор фестивалю Гольґер Шульце.

Дивитись відео 02:41
Now live
02:41 хв

Український Театр переселенця в Берліні: історії про війну, життя і смерть

Дивитись відео 02:43
Now live
02:43 хв

Гра на стереотипах: німецько-український театр за мотивами Франка

 

DW.COM

Аудіо й відео до теми