Білоруська література - українським шляхом до німецького читача | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 20.03.2013
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Культура й стиль життя

Білоруська література - українським шляхом до німецького читача

Чим живе сучасна білоруська література? Яка вона? Попри цензуру, вона все ж таки розвивається й отримує розголос за кордоном. Триває тут і пошук білоруських Андруховичів і Забужко.

"Якби я зараз задався питанням, який роман написати, щоб він гарантовано потрапив у книготоргівлю, я б не знав відповіді на нього. Здається, все може бути заборонене", - розмірковує письменник Віктор Марцинович. Справді кожна друга-третя книжка в Білорусії - під забороною. Офіційно цензури немає, однак заборони не дозволяють видавництвам друкувати тих чи інших письменників. На які теми поширюються табу - лише на політичні? Чи можна друкуватися принаймні у приватних видавництвах, не чіпаючи диктатуру та особу президента Лукашенка, а також не торкаючись тем на кшталт партизанської боротьби в Другій світовій війні та особистості Сталіна? Як відзначають автори, саме розпливчатість цензурних меж породжує самоцензуру, що дозволяє системі працювати найбільш ефективно.

Але Білорусія - це не лише Лукашенко. І, як не дивно, білоруська література переживає ренесанс. Тут безліч цікавих авторів та захопливих сюжетів, і тут, як зауважив один із спостерігачів, "усе не так, як у Європі". Утім, більшість із цих авторів і творчістю займається не в Білорусії, а за кордоном, зокрема в Литві, Німеччині, США. Характерно, що багато хто починав з літературного перекладу, та й нині не нехтує ним. Нова білоруська проза добротно написана й навіть, на думку експертів, може претендувати на непогані тиражі в Європі. Нова білоруська поезія також вже зацікавила міжнародну публіку, хоча присвячена рідним місцям, мові, батькам, дитинству, відносинам між чоловіком і жінкою, природі. Справа за малим - література "останньої диктатури Європи" поки майже нікому не знайома, а хто з письменників зможе стати носієм бренду Made in Belarus на Заході, поки лишається загадкою.

Однак давайте зупинимось на тих авторах, чиї книги вже видані англійською або німецькою. Це, зокрема, поетеса Вальжина Морт, філософ та есеїст Валентин Акудович, автор у жанрі трилера Віктор Марцинович, а также прозаїк Альгерд Бахаревич.

Білоруський Умберто Еко

Віктор Марцинович

Віктор Марцинович

Віктор Марцинович - одна зі знакових постатей сучасної білоруської літератури. 35-річний журналіст за освітою мешкає в Мінську, але працює у Вільнюсі, де викладає в Європейському гуманітарному університеті. Його перший роман "Параноя" (2009), присвячений темі авторитарного режиму й всюдисущих спецслужб, у Білорусії під забороною. Це трилер-викриття. Історія двох закоханих, розказана третьою особою - спостерігачем. Вона оповідається через протоколи прослуховування їхніх телефонів. У героїв є прізвиська, які заведено присвоювати у протоколах КДБ. Її звати Лиса (Єлизавета), його - Гоголь (оскільки він письменник). Головну героїню врешті-решт вбивають, а головний герой божеволіє через те, що його самого переконують у тому, що це вбивство скоїв він.

"Параноя" - це книга про кохання, - розповідає Марцинович. - Це класичний любовний трикутник. Один з кутів у ньому посідає влада". Причому саме фокус на Білорусії, її внутрішньому світі, метафізиці автор вважає найцікавішим у своїй творчості.

На роль поборника білоруської мови Марцинович не претендує. Його "Параноя" написана російською, другий роман - "Холодний рай" - білоруською. Побачивши, що читачів стало менше, третю книгу "Сфагнум", яка готується до публікації, він знову написав російською. "Я намагаюсь весь час розмовляти білоруською на батьківщині. Але мені видається, що у 21-му столітті, у ситуації глобалізації, набагато цікавіше, що ти повідомляєш, а не якою мовою. Згідно із соцдослідженнями, лише п'ять відсотків населення розмовляють білоруською. Але в моєму записнику з п'ятисот номерів їх, напевно, сто. Боюся, що на всю країну їх людей триста. На жаль. Тиражі авторів, які пишуть білоруською, не перевищують трьохсот примірників", - каже Марцинович в інтерв'ю DW.

"Параною" ще не переклали німецькою, хоча вже видали в США англійською, що є доволі незвичним - як правило, спочатку східноєвропейських авторів помічають та друкують у Німеччині. Німецькі видавництва вже вишикувалися в чергу на видання роману. Але, як це не дивно, автор схиляється до того, щоб не рекомендувати публікувати цю книгу в Німеччині. "Я не хотів би асоціюватися тут із книгою "Параноя". Той самий веселий нуар-детектив "Сфагнум", скоріше через нього треба розповідати про Білорусію, ніж через депресивну, похмуру й страшну "Параною",- зізнається Марцинович в інтерв'ю DW.

Білоруська Сафо

Вальжина Морт

Вальжина Морт

Вальжина Морт - напевно, найсильніший ліричний голос сучасної Білорусії. Поетесі, а точніше автору поетичної прози, - 32 роки. У дитинстві вона хотіла стати співачкою, але потім зрозуміла своє справжнє призначення. Ось вже кілька років Морт, народжена Мартинова, проживає у Вашингтоні. Вона викладає у Корнвельському університеті поетичне мистецтво. На її рахунку - вже дві книжки немецькою - збірки віршів "Фабрика сліз" (2009) та "Кросворд" (2013).

Із білоруською Вальжина Морт уперше зіткнулась у п'ятому класі школи. Але через якийсь час зрозуміла, що лише цією "політично неоднозначною" мовою зможе повноцінно самореалізуватися. Білоруська стала темою її агресивних балад та жалобних пісень - літаній. Вірші повторюють її життєві маршрути - від дитинства в суворих радянських реаліях до подорожей до Берліна та Нью-Йорка. Лаконічність чергується із гнівним пафосом. Морт експериментує із такими формами як колискова, опера, агітпроп. При цьому в неї присутній і сюреалістичний ефект. Як-от у фрагменті з вірша "Каб увайсьці ў гэтую кватэру":

"Ты бачыш як па дыску цыферблятным
Дзьве стрэлкі прагна носяцца па крузе

Адна другой наскоквае на плечы
Наскоквае на плечы і гвалтуе
І мы - іх ненароджаныя дзеці".

Зустріч Вальжини Морт із перекладачем Катаріною Нарбутович на Лейпцизькому ярмарку-2013

Зустріч Вальжини Морт із перекладачем Катаріною Нарбутович на Лейпцизькому ярмарку-2013

"Поезія - це швидше світ образів, а не сюжетів чи тем, - ділиться з DW Вальжина Морт. - Тому я ганяюсь за образами. Адже в одному вірші можна обговорювати дуже багато тем, навіть усі можливі теми". Український поет Остап Сливінський вважає, що Вальжина Морт "поєднує в собі традиційну для західної, особливо для американської поезії наративність, коли поет оповідає історію, і характерну для Східної Європи, особливо для слов'янської поезії мелодійність, фольклоризм."

Поетеса вже видавалась багатьма мовами, включно із польською, німецькою, болгарською, литовською, шведською та українською. Лише російською - своєю рідною - вона поки нічого не писала й не оприлюднювала. Останнім часом "білоруська Сафо" дедалі більше пише англійською. Чи має для неї взагалі значення мова, якою вона пише, її звучання? І чи не боїться вона загубити свій поетичний "голос", перейшовши на англійську мову? "Очевидно, в мене така доля - писати чужою мовою, - пояснює Вальжина Морт. - Адже я росла у російськомовній родині. Тому від моєї англійської важко лише моїй російській, яка забувається і вже частково залежить від англійського синтаксису".

Філософ та опозиціонер

Валентин Акудович

Валентин Акудович

Валентин Акудович, 62-річний есеїст, на відміну від багатьох своїх білоруських колег по перу не емігрував закордон, а продовжує мешкати в Мінську. Він курує відділення філософії й літератури в напівпідпільному "Білоруському колегіумі". Та представляє спільноту інтелектуалів, що перебувають в опозиції до влади Лукашенка. Свого часу Акудович закінчив Літературний інститут імені Горького в Москві. "Коли повернувся до Мінська, щось у мені раптово сталося. Я несподівано закохався в білоруську мову, зачарувався білоруським словом. І я творчо ожив, для мене це було дуже суттєво", - розповідає письменник.

Перечитавши свої російські оповідання, Акудович зрозумів, що "вони - наче фанера": "Не дихають. Все добре, але не живі". Так само, як і його земляків, Акудовича тепер надрукувало в Німеччині видавництво Suhrkamp. Збірка есе "Код відсутності. Основи білоруської ментальності" присвячений Білорусії "від початку часів до сьогоднішніх днів". Що формує самоідентичність білоруського народу? Історія? Мова? Культура? Чому в пошуках відповіді на це питання багатьох "схиблює" на націоналізм? Ця книжка дуже суб'єктивна, кожен її епізод пережитий автором особисто. "Ця книга про мене, а не про Білорусію. Але з проекцією на Білорусію. Про те, як я її розумів, покохав, зненавидів", - каже Валентин Акудович.

Він вважає міфом те, що Білорусія - начебто "остання диктатура Європи". "Усе-таки це не сталінські часи й навіть не радянські. Влада не знищує нас. Вона просто не пускає в публічний простір, який контролює", - підкреслює автор.

Ця книга, що в березні 2013-го побачила світ у Німеччині, вже давним-давно вийшла друком білоруською. Більше того, навіть у вишах Білорусії вивчають цю книгу. "Не акцентуючи уваги на авторі", - уточнює Акудович.

Першопроходець

Альгерд Бахаревич

Альгерд Бахаревич

Альгерд Бахаревич - перший сучасний білоруський письменник, перекладений німецькою. Відомий літературний перекладач з білоруської, польської та російської Томас Вайлер в інтерв'ю DW порадив звернути особливу увагу на цього автора.

38-річний білорус Бахаревич нині живе в Гамбурзі. Пише виключно білоруською. Ним видано вже цілу низку романів, які мали успіх у Білорусії. Однак у певний момент письменник не витримав скутої атмосфери цієї країни та виїхав до Німеччини. "Йому була потрібна творча свобода",- каже Вайлер. Роман "Сорока на шибениці" вийшов у 2010 році німецькою (видавництво Leipziger Literaturverlag). Це автобіографічний твір, погляд на Білорусію очима емігранта, ностальгічні роздуми. І хоча це не документальна книга й ніде не фігурує назва країни Білорусії та міста Мінська, навіть непосвяченим стає зрозуміло, про які населені пункти йдеться.

Альгерд Бахаревич продовжує видаватися в Німеччині. Однак дає вельми критичний вирок білоруській літературі: "Вона поки не видала жодного автора світового калібру". З ним частково погоджується і Вальжина Морт, яка мешкає в США: "Сучасна білоруська література дуже класна, різнобічна та молода. Однак щодо більш старої літератури, то тут бракує авторів, які б відповідали нашій білоруській традиції. Проблема, що для мене як молодого білоруського автора стояла дуже гостро, це відсутність традиції, яка б мене зачепила. Тому що мені була цікавою природа Білорусії. Польська й російська традиції достатньо метафізичні, ітелектуальні. Мені ж хотілося написати про белоруські пейзажі, природу. Щоб знайти вчителів у цьому, мені довелося звертатися до інших літературних традицій: англійських, ірландських".

У Білорусії поки немає свого Андруховича

Останній tranzyt - у 2014 році, слід терміново знайти харизматичного білоруського автора

Останній tranzyt - у 2014 році, слід терміново знайти харизматичного білоруського автора

Сучасна література Білорусії практично не представлена у німецькомовному просторі, якщо порівняти із тією ж українською, не кажучи вже про польську літературу. Перекладених авторів можно полічити на пальцях однієї руки: Альгерд Бахаревич, Вальжина Морт, Валентин Акудович. Однак наразі триває активний пошук автора, з яким може бути пов'язаний прорив на західному напрямку. Це не приховує Мартін Поллак, ідейний натхненник проекту tranzyt, покликаного пропагувати українську, польську та білоруську літературу в Німеччині.

Відмінність білоруської літератури від української - у відсутності яскравого харизматичного письменника, який би проклав шлях до сердець німців, зауважує перекладач Томас Вайлер. Книги Андруховича дуже підійшли німецькій публіці. Тут відіграла роль і харизматичність автора, і його прекрасні знання німецької, завдяки яким він може читати перед німецькомовною аудиторією власні книжки німецькою. Тут, крім того, все збіглося із політичного погляду, підкреслює Вайлер: "Німецький дебют Андруховича відбувся після "Помаранчевої революції". Потім пішли Сергій Жадан, Любко Дереш та інші письменники. У Білорусії такого письменника на горизонті поки немає. Принаймні я його не бачу."

DW.COM