Антон Дацко: «Спорт став моїм життям» | Політичні новини з України: аналітика, прогнози, коментарі | DW | 17.09.2012
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Україна

Антон Дацко: «Спорт став моїм життям»

Антон Дацко – чемпіон світу з фехтування, срібний призер Паралімпіади у Лондоні. На життя спортсмен на візку не нарікає. Хоча навіть до тренувальної зали він самостійно потрапити не може.

Скромне обійстя на окраїні  Буська, маленького містечка, що за 60 кілометрів від Львова. Назустріч виїздить і приємно усміхається молодий чоловік в інвалідному візку, а слідом його мати. Одразу і не скажеш, що це призер Паралімпійський ігор, фехтувальник Антон Дацко, який додав до скарбнички збірної України у Лондоні срібну медаль.

З матір´ю на подвір´ї будинку у Буську

З матір´ю на подвір´ї будинку у Буську

«Як доїхали? - Питає мати проводжаючи до невеликої, одноповерхової хати. – От так ми живемо, робимо ремонт. Тут Антон має спеціальну стінку для тренувань, - показує ліворуч жінка . - А тут кубки і медалі, їх дуже багато. Це він просто скромний і не демонструє. Я дуже пишаюся ним», - каже мати.

«А це основна нагорода – найважча, - показує вже олімпійську медаль Антон. – Не те, щоб це була самоціль, але приємно, бо спорт став моїм життям».

Ще у 16 років Антон отримав травму хребта, після якої з візка уже не встав. Тоді, за чотири роки, у його життя прийшов спорт. Перед тим, було спеціалізоване професійне училище та реабілітація за підтримки громадської організації «Стимул». Саме під час реабілітації майбутній призер пізнавав спорт, але спочатку це були переважно ігрові види: баскетбол, дартс, теніс. Утім, із спеціальних секцій для інвалідів були лише фехтування та лучники. Відтак, вибір впав на фехтування, розповідає паралімпієць.

На Паралімпіаді Антон Дацко поступився лише китайцю Ху

На Паралімпіаді Антон Дацко поступився лише китайцю Ху

«Люди підтримають»

Ця медаль далася найважче, - зізнається спортсмен

"Ця медаль далася найважче", - зізнається спортсмен

Тренується спортсмен у Львові, бо у Буську немає спортивних секцій для інвалідів. Лише деякі соціально значимі заклади у місті частково пристосували до потреб візочників. "Принаймні, пандуси встановили де-не-де", - каже Дацко. І веде далі: «Сподіваюсь, що це моя активна громадська та спортивна позиція змусила місцевих чиновників переосмислити і звернути увагу на потреби неповносправних».

Впродовж шести років спортсмену доводилось громадським транспортом їздити на тренування до Львова. Це дуже непросто, каже він, зважаючи на відстань та перешкоди, а розраховувати лише на себе - неможливо, зазвичай допомагали люди, не відмовляли ніколи. Приміром, зайти до громадського транспорту. Особливо небезпечно взимку. "Бо ж коли ноги не рухаються, замерзнути можна за півгодини. А це вже хвороби і додаткові проблеми", - пояснює спотрсмен.

Дещо легше вже стало після 2008 року, після олімпіади у Пекіні, тоді від міста Антон отримав авто вітчизняного виробника і зміг добиратися самотужки. Дорого і далеко, каже він, але надійно.

«Не думайте, що я скаржуся, я нічого не потребую. Авто, і то мати відстояла. В житті я намагаюся використати всі шанси, які дає мені доля і Бог. Я віруюча людина. Мені було дано шанс реалізуватися у спорті, і я це роблю. Однак, у свій час довелося вибирати між роботою та професійним спортом», розповідає Антон. Майже рік майбутній спортсмен пропрацював кравцем на одному з львівських підприємств. Хоча, зізнається чоловік, на ці гроші важко прожити.

Приміщення із зеленою брамою - зала, де тренується Дацко

Приміщення із зеленою брамою - зала, де тренується Дацко

Медалі є – залів немає

Цими сходами тренеру доводиться носити спортсмена

Цими сходами тренеру доводиться носити спортсмена

Говорячи про умови тренування, призер Паралімпіади стає сумний. «Це болюча тема. Йдеться не лише про мене, але й про майбутніх чемпіонів для України. Те, де доводиться нині тренуватися у Львові – соромно назвати залом. Напівпідвальне приміщення зі сходами, якими тренеру доводиться мене носити, і без жодних пристосованих для інвалідів санітарно-гігієнічних умов. Очевидно, що цю проблему можна вирішити на рівні області», - пояснює спортсмен. І нагадує, що кошти, аби створити умови для тренування інвалідів потрібні порівняно невеликі – значно менші, ніж на новий львівський стадіон до «Євро-2012». Він переконаний, що будуть і олімпійці, і досягнення, і молодь з особливими потребами прийде в спорт, аби умови були. Нині у Львові тренуються лише п’ятеро фехтувальників з різними вадами, кілька спортсменів таки полишили тренування, бо змучилися щоразу долати труднощі.

Дацко ще й депутат міськради. Обіцяє приділяти цій справі більше уваги

Дацко ще й депутат міськради. Обіцяє приділяти цій справі більше уваги

Якщо говорити про підготовку безпосередньо до олімпійських ігор, то тут жодних зауважень, каже спортсмен. Всі тренування відбуваються на пристойному європейському рівні, на спеціальній базі в Євпаторії, і фінансування належне. «Але це короткий, передолімпійський період, а такі тренування мають бути постійно, впродовж чотирьох років, у відповідних умовах. Тоді і результат буде в професійному спорті», - запевняє Дацко.

Будні спортсмена

У професійних спортсменів вільного часу небагато, але у період без активних тренувань у Антона звичне, розміряне життя. «Люблю довше поспати, без ранкових зарядок, погуляти містом, дещо в господарстві помогти. У мене велика родина, і всі стараються допомагати один одному. Багато мешканців мене знають. Я, в міру своїх можливостей, виконую обов’язки депутата міської ради. Тут моя позиція не є надто активною, але я виправлятимусь», - зізнається Дацко.

Зараз в Антона з’явилася нова ціль – отримати вищу освіту в університеті фізичної культури. Щоправда, де саме – у Львові або Києві - ще не визначився. А ще молодий чоловік заходився зробити щось корисне для добробуту свого рідного міста. Можливо, навіть, коштом призерської премії, каже він. Про сімейні плани Антон відповідає коротко: «ту єдину ще не зустрів».