Андрій Курков: Стан війни буде перманентним | Музика й кіно, література й мистецтво з Німеччини | DW | 18.09.2014
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Культура й стиль життя

Андрій Курков: Стан війни буде перманентним

В інтерв’ю DW київський літератор, котрий пише російською мовою, розповів про своє бачення теперішніх проблем в Україні та європейського вибору країни.

Андрій Курков

Андрій Курков

Андрій Курков - український прозаїк, чиї роботи дуже активно перекладають і продаюють на Заході. Цими днями він бере участь у міжнародному літературному фестивалі, що відбувається у Берліні. Після однієї із презентацій Курков відповів на запитання кореспондента Deutsche Welle Микити Жолквера про причини успіху його книг серед зарубіжної аудиторії, труднощі російськомовного письменника в Україні, тенденції в українському суспільстві та європейський вибір країни.

Deutsche Welle: Андрію, ви - один із сучасних письменнник із України, чиї роботи найбільше перекладаються іноземними мовами. Нещодавно тут у Німеччині було видано німецькою ваш "Український щоденник". Ні російською, ні українською мовами цієї книги немає. Це що, події на Майдані в експортному варіанті?

Андрій Курков: Справа в тому, що ця книга написана замість іншої, котру починав писати у жовтні. Я писав збірник есе про сучасну Україну та Україну минулого, щоб пояснити іноземному читачеві різницю між українською історією та російською, між ментальностями, подіями та політикою в Україні та Росії. Але після 21 листопада, коли почались протести (у зв’язку з відмовою Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС - Ред.), мені стало зрозуміло, що писати спокійну книгу у неспокійні часи у принципі немає сенсу. Я зателефонував видавцеві в Австрію - Heimatverlag - і сказав, давай робити щось інше, та запропонував йому написати щоденник, не знаючи, що буде відбуватися наступного дня. І ось ми вирішили, що з 21 листопада по 24 квітня - це той період часу, який має увійти у книгу.

- "Український щоденник", - радше виняток. Це розповідь про актуальні події, які автоматично привертають увагу західної аудиторії. Але уся решта ваших книг, наприклад, які увійшли у десятку бестселерів "Пікнік на льоду", побудовані виключно на українській специфіці. Чим ви можете пояснити таку цікавість із боку західних, зокрема, німецьких читачів?

- Напевно, тим, що історії, котрі я розповідаю, цікаві та у якомусь сенсі універсальні. Іноземні читачі можуть також співчувати "героям", котрі живуть в Україні та тому, що там відбувається. Напевно, і суміш чорного гумору з іронією певного абсурду, яка присутня в усіх моїх книгах, також викликає певну зацікавленість.

- Ви народились у Ленінграді, потім переїхали до Києва, мешкаєте там досі, пишете російською мовою. А який ви, власне, письменник - російський чи український?

- Я - український письменник російського походження, який пише мовою походження. Дискусії про те, який я письменник, продовжуються вже більше 20 років. Але я відстоюю право російськомовних українських письменників ідентифікувати себе з Україною та українською літературою. Не всі українські інтелектуали з цим погоджуються, ось тому я думаю, що ці суперечки будуть продовжуватися й далі.

- Тобто, дехто вважає, що тепер не зовсім політкоректно писати в Україні російською мовою?

- Нині російська мова загалом стала першою й головною жертвою політичної ситуації та конфлікту з Росією. Але я все одно пишу російською, хоча пишу есеїстику і українською, і англійською мовами. Але, дійсно, російська мова стала тихіша, тому що російськомовним, яких дуже багато - 12 мільйонів етнічних росіян і ще, напевно, 10-12 мільйонів, хто говорить російською у побуті та у родині - ось для них тепер якось незручно стало, тому що це мова агресора. А тому вони стали говорити тихіше. І я також став говорити тихіше.

- Але не всі ваші книги перекладені українською мовою?

- Ні, не всі. Але усі книги публікують одночасно російською та українською мовами. А мої дитячі книжки виходять лише українською. У Росії мої ж книги не видаються з 2008 року, там я і не присутній, а в Україні дитячі книги переважно мають бажання купувати українською мовою.

- Ви сказали, що є проблеми з російською мовою, назвали її "мовою агресора". А що буде далі, адже 12 мільйонів українців вважають своєю рідною мовою російську?

- Ці 12 мільйонів відчувають себе українцями, українськими громадянами та не мають потреби захищати їх російськомовність із боку Путіна. Вони не зазнають жодних заборон чи проблем. Правду кажучи, з мовою ніколи ніяких проблем не було. Мовне питання порушували політики для розмежування своєї аудиторії, своїх виборців. Замість того щоб говорити про різноманітні концепції майбутнього розвитку України, одна група партій говорила про намагання зробити російську мову офіційною, а інша група партій обіцяла боротися за те, щоб російська мова ніколи не стала офіційною.

- Однак одним з перших та, як вважає велика кількість спостерігачів, помилкових намагань нового уряду України ,була спроба обмежити російську мову.

- Це не було спробою обмежити російську мову. І це був не уряд, а член пратії Ющенка пан Кириленко. На парламентському засіданні він закликав проголосувати за скасування закону, який просував Янукович перед виборами у парламент 2012 року та який надавав мовам меньшин право регіональної мови. Насправді цей закон нічого не змінював, та його скасування президент Порошенко також не підписав, так що формально він не діє. Але як раніше цей закон не відігравав жодної ролі, так і зараз не відіграє. Де-факто на Сході України російська мова завжди використовувалась замість офіційної - у межах ділового листування, у судовій практиці, в інших сферах життя. Української там майже не було, так воно й залишилось. Той закон просто легалізував використання російської мови на Сході України.

- Ви сказали, що проблем з російською мовою та російською літературою в Україні немає. Але як розцінити той факт, що, наприклад, твори Гоголя - видатного українського письменника, який писав російською мовою, у школах вивчають у розділі Зарубіжна література?

- Річ у тому, що після 1991 року, коли змінилась влада - краще сказати, влада не змінилась, а змінилась назва країни - українським націоналістам широким жестом віддали неекономічні міністерства - інформації, культури та освіти. А з іншого боку, чи є, наприклад, Булгаков українським чи російським письменником. Тобто, це питання самоідентифікації. Гоголь себе ідентифікував російським письменником, хоча він збагатив літературну російську мову тисячами українських слів. Він наче заглибив українську мову в російську літературу. Але я думаю, що поступово буде змінюватися й ставлення до російськомовних письменників України.

- У який бік?

- У цивілізований. Думаю, буде культура "all inclusive", а не "all exclusive". Поки, однак, є потужна група інтелектуалів, які вважають, що українська культура - це тільки етнічно українська культура, те, що написано українською мовою українцями. Але при цьому є ще більш потужна група, котра дотримується тієї думки, що держава у нас багатонаціональна, та все, що робиться її громадянами, незалежно від того, чи угорець він, грек чи болгарин, етнічний росіянин або ж єврей, це все належить українській культурі. Ця сутичка, ця дискусія буде продовжуватися, і, зрештою, я у цьому впевнений, переможе остання точка зору.

- Ви професійний письменник, заробляєте на життя книгами. Яке місце у цей неспокійний час займає у вашій роботі власне література, а яке - аналіз суспільних тенденцій у країні.

- З листопада минулого року літературою я практично не займався. Займаюсь есеїстикою, веду щоденники, написав, наприклад, уже приблизно сотню статей та репортажів про ситуацію і на Донбасі, і у Криму, і в Києві, і загалом. Пишу про політику та більше виступаю як коментатор і громадський діяч, ніж письменник.

- Так, прокоментуйте, будь ласка, - як "інженер людської душі" або "інженер громадянського суспільства" - сьогоденні тенденції українського суспільства. Що зараз відбувається? Народження нації? Її трансформація? Розкол?

- Це заліковування розколу, що був спровокований політиками. Десять років тому можна було справедливо говорити, що частина України є проросійською, а частина - проєвропейською. Нині - завдяки Януковичу та Путіну - нація консолідувалась, усі регіони крім Донбасу та Криму стали проєвропейськими, усі відчули важливість приналежності до єдиної нації. Одночасно відбувається трансформація. Толерантне та спокійне суспільство радикалізувалось. Я думаю, стан війни тепер буде перманентним, як буде, вірогідно, перманентним і конфлікт на Сході країни.

- Не хочеться повторювати тези російської пропаганди про "хунту", "про фашистів, які захопили владу", але що ви могли б сказати про тривожні тенденції в Україні, про "Правий сектор"?

- Якби у Києві була "хунта", Донбас прости би розбомбили, у влади були б військові генерали, стояли б танки та ракети уздовж кордону, була б або кривава війна з Росією, або напружений мир. Ніякої "хунти" немає, політика України як була достатньо слабкою, так і залишилась. Хоча Порошенко, наприклад, показує трохи інший приклад твердого політика, який розуміє, що на ньому лежить уся відповідальність за виживання держави Україна. Країна переходить від амбівалентної політики, що балансує між Заходом і Сходом, до більш конкретної форми управління державою, більш жорсткої, що, наприклад, може призвести й до серйозної боротьби з корупцією. Я на це сподіваюсь. Але одночасно для мене дуже важливо, щоб залишилась толерантність українців різного походження стосовно один одного. Я двадцять з гаком років регулярно сварюсь із націоналістами. Ми поважаємо один одного, поважаємо різницю у наших поглядах, ніколи не переходимо на образи, і я хочу, щоб усі незгодні з іншими українцями завжди користувались словами, щоб не переходили до фізичної дії.

- І останнє питання на актуальну тему. У вівторок цього тижня ратифіковано угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Щоправда, її суттєва частина - угода про зону безмитної торгівлі набуде чинності тільки пізніше. Як ви оцінююте цей факт?

- Фактично це перемога Росії. Мене трохи здивувало, що цю перемогу Росія досягла в Європі, а не в Україні. Це, напевно, послабить позицію президента Порошенка. Але з іншого боку, все залежить від подальших кроків і Європи, і України. Деякі європейські парламентарії вже заявили, що це рішення (про відтермінування безмитної зони - Ред.) не остаточне, і воно може бути найближчим часом змінено та доповнено.

DW.COM

Реклама