Андрій Бондар: Конференція екзорцистів, або Зрада як панацея | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 19.02.2016
  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages

Авторська колонка

Андрій Бондар: Конференція екзорцистів, або Зрада як панацея

"Мало хто здатен заперечити, що війна з Дияволом - справа всіх і кожного", - Андрій Бондар, спеціально для DW.

Андрій Бондар

Андрій Бондар

Я пишу ці слова, поки ще триває Конференція польських отців-екзорцистів у Ченстохові. Не знаю, наскільки відкритим є цей захід для непосвячених і невтаємничених. Утім, судячи з інформаційних реляцій про його перебіг, певна інформація про боротьбу з Дияволом на сучасних фронтах духовності просочується в профільні римо-католицькі медії, а через них - методом копіпейсту з косметичною творчою обробкою - стає набутком широких верств. Хоч відкрите протистояння з нечистим ладні витримати одиниці загартованих бійців, які володіють спеціальним знанням, освяченим духом і буквою єдино правильного вчення, вочевидь, мало хто здатен заперечити, що війна з Дияволом - справа всіх і кожного.

Штука в тому, що отак одразу ні в кого й думки не виникне, що це ошуканство чи окозамилювання, за допомогою яких церква як найконсервативніша з усіх можливих організація намагається втриматись на плаву людських страхів, фобій і стереотипів. Аж ніяк - усе по-серйозному, як у казці.

Диявол існує і вдало криється за конкретними явищами й абстрактними ідеями. Ба більше, він здебільшого і є конкретним творцем цих сумнівних і богопротивних речей, які морочать розум, крутять тілами і вводять у спокусу душу. І от, на щастя, знаходяться ті, хто кваліфікує щось у цьому зворохобленому світі як ворога світлих сил, беручи на себе не багато й не мало - сміливість і ексклюзивне право відділити зерно від полови та агнців від козлів. І не просто кваліфікує, а й знає, як його перемогти й вигнати.

DW.COM

Воїни Світла

Дивна річ: прочитавши перший абзац цього інформаційного повідомлення, я зловив себе на тому, що вже кілька секунд солідарний і цілком поділяю перестороги про світ у небезпеці, загрожений стан сучасної людської душі та бездуховні пастки мінливого й оманливого сьогодення, за яким уже давно не встигають не тільки дух із буквою, а й звичайна, мирська й уже в кількох поколіннях секуляризована людська свідомість.

І ось вони - Воїни Світла, акуратно поголені панотці з колоратками попід шиями за круглим столом - на кілька секунд дають тобі ілюзію того, що є біле і є чорне, що їх можна просто вичленити і легко виявити, що існує рятівна однозначність, яка вимагає простих рішень для проблем, які ще щойно тобі здавалися, за перепрошенням, збіса складними.

І правда, багатьом, мабуть, стає легше від того, що презервативи з ґендерним вченням та ефтаназія з абортами - суть витівки темної сторони, якій дуже залежить на порушенні божественного порядку й гармонії. Бо якщо, приміром, покласти на різні шальки терезів постійний біль у термінальному стані, який може тривати місяцями, і право людини його себе позбавити, то саме біль конкретної людини виявляється справою набагато більш богоугодною. Адже право людини на гідний відхід руйнує порядок, і для доведення цього працювали цілі інститути воїнів світла, проводилися конклави й писалися енцикліки.

Образ цієї бадьорої групи міцних старців, яким достеменно відомо, що в людині від Бога, а що від Диявола, мимоволі екстраполюєш на власний досвід і українське життя. І в певний момент розумієш, що чогось такого - конференції отців-екзорцистів із розширеними правами й повноваженнями - вельми бракує багатьом українським людям.

Зрада і Перемога

Адже наш український потяг до блискавичного навішування наличок - Перемога/Зрада - з тієї ж опери. Туманне сьогодення й тривожні перспективи не менш мутного майбутнього вимагають певного впорядкування. Людина як істота, схильна шукати опори й підтримки перевірених вчень і доктрин (а їх у нас на сьогоднішній день немає - не вважати ж чимось таким ліберальну демократію, права людини чи європейські стандарти життя, чесне слово), у складні часи апелює до абстракцій і речей містичних, загадкових, зазвичай відкидаючи раціональні аргументи та причинно-наслідкові зв’язки. Зрада - це наш образ Диявола, вічний "джокер" в українських рукавах, який виймається за будь-якої потреби й у будь-який момент.

Дивитись відео 02:13
Now live
02:13 хв

"Ми воюємо з Кремлем": українська блокада російських вантажівок

Нею може стати все, що завгодно, нею можна пояснити все, що завгодно, і все, що завгодно, врешті-решт, можна до неї звести - від кволоплинних реформ уряду до побутування в Україні російської мови. А що кожен у нас - сам собі конференція екзорцистів, то й розуміння Зради в кожного своє. Аж настільки, що чиясь чорнюща Зрада легко може виявитися чиєюсь світлою Перемогою. Заради неї легко можна знехтувати раціональним доводом і переплутати причину з наслідком, бо нею легше пояснити "хто винен?" і "що ми за народ такий?" Варто лише запозичити якусь хвацьку цитату з Ліни Костенко, перевернути прапор чи змінити кілька слів у гімні - і чари Зради розсіються, а на її місце виростуть буйні квіти нашої Перемоги. До наступної Зради, певна річ, яка виринає тут же, негайно. Бо святе місце не буває порожнім.

Відомо - Зрада підступна і вона чигає. Вона завжди не в нас самих, а деінде - в Липецькій фабриці, шоколадному Вальцмані, зрадливій Європі, яка не розуміє нашої високої місії, та недалекій Америці, яка не надає летальної зброї, у ґей-прайдах і ювенільній юстиції, у західних ґрантах і толерантності з політкоректністю... Ну і, звісно ж, у Кремлі. Там її найбільше.

Доктрина нашого національного буття формується за законами народної казки, де всі складності долаються помахами палички, яку ось-ось, нарешті, видобуде зі своєї широкої кишені Лідер, якого всім нам так бракує і якого ми роками накликаємо. І дарма, що шансон у маршрутках усередині не вважається прямим наслідком нашого колоніального культурного стану, бо ж водій - патріот, у нього три українських прапорця на присосках. І пусте, що середній наклад української книжки не перевищує пари тисяч примірників і немає жодного регулярного літературного журналу. Це мало кого хвилює. Натомість багатьох хвилює, чому це досі Валерію Шевчуку чи Василеві Шкляру не дали Нобелівську премію і чому Григорій Грабович не має права на премію Шевченківську.

Зрада - емоційна панацея від проблем, рятівний психологічний дискомфорт, декоративно-прикладний комплекс великої втечі. В наших інфантильних уявленнях про світ і про себе у світі бракує місця для самоіронії та здорової самокритики, усвідомлення власних помилок і роботи над ними, зате вистачає і часу, і сил на ненастанні вигадки, домисли, містичні осяяння та ритуальні танці з бубном. А все це відбувається тому, що всі системи координат поламано і давно висміяно. Не через те, що вони погані, а тому, що вони віджили своє і не відповідають на виклики сьогодення. Нові ж системи координат не застосовуються і не працюють. Натомість інтерпретація життя в термінах Зради/Перемоги дає більшості солодке відчуття посвяченості й втаємниченості, але нічого не виправляє і не пояснює. Десь так само, як Конференція отців-екзорцистів у Ченстохові, про яку нам з великої ласки повідомили профільні римо-католицькі ЗМІ.

Дивитись відео 03:56
Now live
03:56 хв

Католицька медіа-імперія: хто стоїть за польським "Радіо Марія"?

Аудіо й відео до теми