Андрій Бондар: Конференція екзорцистів, або Зрада як панацея | Deutsche Welle - Авторська колонка | DW | 19.02.2016

Познайомтесь з новою DW

Скористайтесь ексклюзивною можливістю ознайомитися з бета-версією нової DW. Своєю думкою Ви можете нам допомогти зробити нову DW ще кращою.

  1. Inhalt
  2. Navigation
  3. Weitere Inhalte
  4. Metanavigation
  5. Suche
  6. Choose from 30 Languages
Реклама

Авторська колонка

Андрій Бондар: Конференція екзорцистів, або Зрада як панацея

"Мало хто здатен заперечити, що війна з Дияволом - справа всіх і кожного", - Андрій Бондар, спеціально для DW.

Андрій Бондар

Андрій Бондар

Я пишу ці слова, поки ще триває Конференція польських отців-екзорцистів у Ченстохові. Не знаю, наскільки відкритим є цей захід для непосвячених і невтаємничених. Утім, судячи з інформаційних реляцій про його перебіг, певна інформація про боротьбу з Дияволом на сучасних фронтах духовності просочується в профільні римо-католицькі медії, а через них - методом копіпейсту з косметичною творчою обробкою - стає набутком широких верств. Хоч відкрите протистояння з нечистим ладні витримати одиниці загартованих бійців, які володіють спеціальним знанням, освяченим духом і буквою єдино правильного вчення, вочевидь, мало хто здатен заперечити, що війна з Дияволом - справа всіх і кожного.

Штука в тому, що отак одразу ні в кого й думки не виникне, що це ошуканство чи окозамилювання, за допомогою яких церква як найконсервативніша з усіх можливих організація намагається втриматись на плаву людських страхів, фобій і стереотипів. Аж ніяк - усе по-серйозному, як у казці.

Диявол існує і вдало криється за конкретними явищами й абстрактними ідеями. Ба більше, він здебільшого і є конкретним творцем цих сумнівних і богопротивних речей, які морочать розум, крутять тілами і вводять у спокусу душу. І от, на щастя, знаходяться ті, хто кваліфікує щось у цьому зворохобленому світі як ворога світлих сил, беручи на себе не багато й не мало - сміливість і ексклюзивне право відділити зерно від полови та агнців від козлів. І не просто кваліфікує, а й знає, як його перемогти й вигнати.

DW.COM

Воїни Світла

Дивна річ: прочитавши перший абзац цього інформаційного повідомлення, я зловив себе на тому, що вже кілька секунд солідарний і цілком поділяю перестороги про світ у небезпеці, загрожений стан сучасної людської душі та бездуховні пастки мінливого й оманливого сьогодення, за яким уже давно не встигають не тільки дух із буквою, а й звичайна, мирська й уже в кількох поколіннях секуляризована людська свідомість.

І ось вони - Воїни Світла, акуратно поголені панотці з колоратками попід шиями за круглим столом - на кілька секунд дають тобі ілюзію того, що є біле і є чорне, що їх можна просто вичленити і легко виявити, що існує рятівна однозначність, яка вимагає простих рішень для проблем, які ще щойно тобі здавалися, за перепрошенням, збіса складними.

І правда, багатьом, мабуть, стає легше від того, що презервативи з ґендерним вченням та ефтаназія з абортами - суть витівки темної сторони, якій дуже залежить на порушенні божественного порядку й гармонії. Бо якщо, приміром, покласти на різні шальки терезів постійний біль у термінальному стані, який може тривати місяцями, і право людини його себе позбавити, то саме біль конкретної людини виявляється справою набагато більш богоугодною. Адже право людини на гідний відхід руйнує порядок, і для доведення цього працювали цілі інститути воїнів світла, проводилися конклави й писалися енцикліки.

Образ цієї бадьорої групи міцних старців, яким достеменно відомо, що в людині від Бога, а що від Диявола, мимоволі екстраполюєш на власний досвід і українське життя. І в певний момент розумієш, що чогось такого - конференції отців-екзорцистів із розширеними правами й повноваженнями - вельми бракує багатьом українським людям.

Зрада і Перемога

Адже наш український потяг до блискавичного навішування наличок - Перемога/Зрада - з тієї ж опери. Туманне сьогодення й тривожні перспективи не менш мутного майбутнього вимагають певного впорядкування. Людина як істота, схильна шукати опори й підтримки перевірених вчень і доктрин (а їх у нас на сьогоднішній день немає - не вважати ж чимось таким ліберальну демократію, права людини чи європейські стандарти життя, чесне слово), у складні часи апелює до абстракцій і речей містичних, загадкових, зазвичай відкидаючи раціональні аргументи та причинно-наслідкові зв’язки. Зрада - це наш образ Диявола, вічний "джокер" в українських рукавах, який виймається за будь-якої потреби й у будь-який момент.

"Ми воюємо з Кремлем": українська блокада російських вантажівок

Нею може стати все, що завгодно, нею можна пояснити все, що завгодно, і все, що завгодно, врешті-решт, можна до неї звести - від кволоплинних реформ уряду до побутування в Україні російської мови. А що кожен у нас - сам собі конференція екзорцистів, то й розуміння Зради в кожного своє. Аж настільки, що чиясь чорнюща Зрада легко може виявитися чиєюсь світлою Перемогою. Заради неї легко можна знехтувати раціональним доводом і переплутати причину з наслідком, бо нею легше пояснити "хто винен?" і "що ми за народ такий?" Варто лише запозичити якусь хвацьку цитату з Ліни Костенко, перевернути прапор чи змінити кілька слів у гімні - і чари Зради розсіються, а на її місце виростуть буйні квіти нашої Перемоги. До наступної Зради, певна річ, яка виринає тут же, негайно. Бо святе місце не буває порожнім.

Відомо - Зрада підступна і вона чигає. Вона завжди не в нас самих, а деінде - в Липецькій фабриці, шоколадному Вальцмані, зрадливій Європі, яка не розуміє нашої високої місії, та недалекій Америці, яка не надає летальної зброї, у ґей-прайдах і ювенільній юстиції, у західних ґрантах і толерантності з політкоректністю... Ну і, звісно ж, у Кремлі. Там її найбільше.

Доктрина нашого національного буття формується за законами народної казки, де всі складності долаються помахами палички, яку ось-ось, нарешті, видобуде зі своєї широкої кишені Лідер, якого всім нам так бракує і якого ми роками накликаємо. І дарма, що шансон у маршрутках усередині не вважається прямим наслідком нашого колоніального культурного стану, бо ж водій - патріот, у нього три українських прапорця на присосках. І пусте, що середній наклад української книжки не перевищує пари тисяч примірників і немає жодного регулярного літературного журналу. Це мало кого хвилює. Натомість багатьох хвилює, чому це досі Валерію Шевчуку чи Василеві Шкляру не дали Нобелівську премію і чому Григорій Грабович не має права на премію Шевченківську.

Зрада - емоційна панацея від проблем, рятівний психологічний дискомфорт, декоративно-прикладний комплекс великої втечі. В наших інфантильних уявленнях про світ і про себе у світі бракує місця для самоіронії та здорової самокритики, усвідомлення власних помилок і роботи над ними, зате вистачає і часу, і сил на ненастанні вигадки, домисли, містичні осяяння та ритуальні танці з бубном. А все це відбувається тому, що всі системи координат поламано і давно висміяно. Не через те, що вони погані, а тому, що вони віджили своє і не відповідають на виклики сьогодення. Нові ж системи координат не застосовуються і не працюють. Натомість інтерпретація життя в термінах Зради/Перемоги дає більшості солодке відчуття посвяченості й втаємниченості, але нічого не виправляє і не пояснює. Десь так само, як Конференція отців-екзорцистів у Ченстохові, про яку нам з великої ласки повідомили профільні римо-католицькі ЗМІ.

Католицька медіа-імперія: хто стоїть за польським "Радіо Марія"?