1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Ігри патріотів

20 березня 2006 р.

Значній кількості країн ЄС нині доводиться вирішувати низку нагальних питань, частина яких викликана нещодавніми проблемами із постачанням газу. На думку експертів, саме усвідомлення певними корпораціями залежності світу від енергоносіїв, викликало хвилю спроб поглинання енергетичних гігантів держав-сусідів.

https://p.dw.com/p/AM7g
Фото: picture-alliance/ dpa

Керівництва цих країн почали опиратися, і одразу ж отримали від Брюсселя жовту картку, мовляв, протекціонізм у ЄС заборонений. Тож нині країни Євросоюзу поспішають певною мірою убезпечити себе, вживши дозволених заходів – за допомогою запровадження у життя директиви ЄС „Про вороже поглинання”. Чому уряди деяких держав не в захваті від того, що їхні традиційні підприємства намагаються поглинути іноземні концерни, можна зрозуміти на прикладі люксембурзького сталеливарного гіганта „Арселор”. Придбати його бажає німецько-голанська компанія „Міттал Стіл”.

До сталеваріння у Люксембурзі досить сентиментальне ставлення. У сімдесятих роках, коли галузь перебувала у кризі, було запроваджено додаткові податки для усіх громадян країни. Тож нині, кожний люксембуржець може похвалитися, що с особисто рятував сталеливарне виробництва, адже регулярно робив внески на його модернізацію. Розповідає міністр економіки Люксембурга Жано Кріке:

„Арселор”, це спадкоємець компанії „Арбет”, що займалася сталеварінням. Те що ми зараз маємо було отримано на базі нашої сталевої промисловості. Тому мешканців країни багато, що поєднує із цією галуззю промисловості. Тут у Люксембурзі розташовано, не лише штаб-квартиру компанії, тут є і виробництво і воно традиційно тут перебувало. До того ж ми долали чимало сил задля реструктуризації: запровадили додаткові податки, ухвалили додаткові закони, змінили певні процеси, щоб врятувати сталеваріння."

Тож нині у Люксембурзі сталеваріння вважають ледь не національним надбанням, яке нікому не бажають віддавати. Тим більше іноземній кампанії, яка навряд чи так само обережно ставитиметься до колективного здобутку і вже зовсім не зважатиме на добробут громадян Люксембурга, які працюють у сталеливарнях. Жано Кріке продовжує:

"Нас цікавить, що станеться з фабриками, які розташовані на території нашої держави, Нас цікавить, що збирається робити фірма у найближчому та далекому майбутньому."

Занепокоєння викликає і той факт, що «Міттал стіл» без особливого ентузіазму ставиться до проектів, які запроваджено з ініціативи важкої промисловості у галузі захисту навколишнього середовища.

Майже одразу, як стало відомо про наміри „Міттал стіл” поглинути „Арселор”, уряд Люксембургу став до розробки закону про так звані „Ворожі поглинання”.

"Те, що ми зараз робимо – це приблизно теж саме, що роблять і, приміром, німці. Ми хочемо цей закон таким чином написати, щоб він діяв в умовах нашої економіки загалом та, зокрема, нашого фінансового сектора, щоб цей закон працював. І ми будемо спиратися на практику, що існує та на директиви з Брюсселя."

Уряд заперечує, що розробку та ухвалення закону було пришвидшено через ситуацію, яка склалося навколо сталеливарного гіганта „Арселор”. Говорять, що у Люксембурзі якраз настав час такий закон ухвалити. Так само вважають і профспілки:

"Ми - люксембурзькі профспілки разом з багатьма громадянами виловилися за те, щоб „Арселор” залишився люксембурзьким. Я сподіваюся, щоб у цій грі, коли останнє слово за акціонерами вони висловляться так само."

Якщо подібне висловлювання з вуст члена уряду Люксембурга у Брюсселі могли б інтерпретувати як протекціонізм, профспілкового лідера можна звинуватити хіба що в патріотизмі.

Тетяна Карпенко