ЄС напередодні розширення на Схід

Після провалу недавнього саміту ЄС у Брюсселі ухвалення Конституції Євросоюзу поки що відкладається. Можливо, назавжди. У той час, як уряди більшості країн-членів Європейської спільноти та держав-кандидатів на вступ до ЄС звалюють вину за результати саміту один на одного, французи та німці роблять ставку на "Європу різних швидкостей". Ось що пише з цього приводу німецький тижневий журнал ШПІҐЕЛЬ: Під час саміту ЄС у Брюсселі главам держав та керівникам урядів країн-членів Євросоюзу так і не вдалося знайти консенсусу під час обговорення проекту Конституції ЄС. Для того, щоб описати стан справ після брюссельських дебатів, політичні лідери деяких країн-членів ЄС вдаються до медичних метафор. На думку відомства федерального канцлера у Берліні, "пацієнт перебуває у реанімації. Його стан є критичним, однак ще не зовсім безнадійним". Хоча жоден не має бажання провіщати смерть хворого, не виключено, що проект європейської Конституції так ніколи і не видужає,- зазначає ШПІҐЕЛЬ і продовжує: Президент Франції Жак Ширак, не гаючи часу, згадав про свою попередню пропозицію, створити усередині ЄС таку собі "групу лідерів", яка би слугувала двигуном усієї європейської спільноти та була б своєрідним прикладом для всіх інших країн-членів. Жака Ширака підтримав канцлер Німеччини Ґергард Шредер, який перед від"їздом з Брюсселя пророкував "Європу двох швидкостей". У провалі саміту в Брюсселі німці та французи звинувачують зокрема іспанців та поляків. Незважаючи на те, що брюссельський саміт зазнав фіаско, розсварена спілка 25 держав не страхається нових пригод. Глави держав та урядів країн-членів ЄС ухвалили рішення, згідно з яким у 2007 році до складу Євросоюзу увійдуть Болгарія та Румунія. Про фінансову сторону питання, адже впродовж перших трьох років ці дві збіднілі країни мають отримати 10 мільярдів євро, не було вимовлено жодного слова,- підсумовує журнал ШПІҐЕЛЬ. Після арешту поваленого іракського диктатора Саддама Хусейна не втрачає актуальності питання, яка доля чекає на нього далі. До цієї теми звертається тижневе видання ЦАЙТ: Спочатку справедливий судовий процес, потім - страта. Очевидно саме так вважає американський президент Джордж Буш, якщо мова йде про майбутню долю Саддама Хусейна. Такої самої думки дотримується й голова Урядової Ради Іраку Абдул-Азіз аль Хакім, а також більшість його співвітчизників. Однак, така вимога Америки та іракців наштовхується на запеклий опір з боку світової громадськості. Завдяки єдиному слову, а саме "кара смерті", їм вдалося досягти того, в чому багато хто зазнав поразки,- об"єднати стару та нову Європу принаймні в одному питанні. "Ні" карі смерті кажуть навіть ті з європейців, хто під час іракської війни підтримував США, тобто британці, іспанці, датчани та поляки. Адже, на сьогоднішній день як ніколи до основних принципів Європи належить між іншим заборона смертної кари, навіть, якщо йдеться про одного з найжахливіших злочинців. Жодна держава не має права стратити людину, яка перебуває під її владою і тому є беззахисною,- читаємо в ЦАЙТ. Далі газета пише: Скасування смерної кари є великим прогресом. Європа зробила свій вибір й пропагує цю заборону в усьому світі. Європейці роблять це не через гордовитість по відношенню до найстарішої демократії світу - Америки та інших країн, а на основі власного досвіду. Шлях, яким європейці прийшли до рішення заборонити смертну кару був довгим і триває ще й досі. У Німеччині смертний вирок був скасований у 1949 році, у Великобританії 20 років пізніше, у Франції лише 1981 року. Країна, яка має наміри увійти до складу Євросоюзу, мусить скасувати смертний вирок. Саддам Хусейн належить безперечно до найбрутальніших злочинців 20 століття. На щастя, його деспотичному правлінню покладено край. На черзі - демократія та поважання прав людини. Так чи не було б найбільшим успіхом довести усьму світові, що в новому Іраку найвища цінність, а саме гідність кожної людини, є недоторканою,- завершує ЦАЙТ. Ви слухали огляд тижневої преси. Його підготувала Людмила Гартунґ.