1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
Суспільство

"Знати державну мову - в інтересах представників нацменшин"

Вікторія Власенко
14 травня 2019 р.

Чи відповідає новий мовний закон України міжнародним стандартам і чи зобов’язані представники нацменшин знати державну мову, DW розпитала директорку Європейського центру з питань меншин Тове Маллой.

https://p.dw.com/p/3ISog
Очільниця Європейського центру з питань меншин Тове Маллой
Тове Маллой очолює Європейський центр з питань меншин, створений урядами Німеччини і Данії. Центр здійснює дослідження суспільних відносин між національними меншинами і домінуючуими національностями у країнах ЄвропиФото: NONA

25 квітня Верховна Рада України ухвалила закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який викликав суперечливу реакцію в українському суспільстві. У процесі роботи над законом українська влада не надсилала його текст на оцінку експертів Венеціанської комісії. Більшість нарікань щодо змісту цього закону викликані тим, що він майже не залишає простору для використання мов представників національних меншин. Чи порушує мовний закон права меншин в Україні, DW розпитала у директорки Європейського центру з питань меншин, професорки Тове Гансен Маллой (Tove Hansen Malloy).

Deutsche Welle: Пані Маллой, прийняття окремих законів щодо захисту державної мови - практика, яка поширена головним чином у країнах Східної Європи. Чим ви пояснюєте таку тенденцію?

Тов Маллой: Справді, прийняття законів щодо державної мови чи мов у Західній Європі не є загальнопоширеною практикою, хоча, наприклад, у Бельгії вони є. Загалом, уряди мають право ухвалювати спеціальні закони щодо державної мови, і це не має становити проблем для національних і етнічних меншин доти, поки законодавчо і на практиці дотримується їх право розмовляти та навчатися рідною мовою. Закони про права національних і етнічних меншин - дуже поширені у Європі, і вони можуть бути використані для законодавчого регулювання прав мов меншин і таким чином функціонувати паралельно з законами про державну мову.

У тексті українського закону про державну мову не згадується про мовні права нацменшин. Лише є посилання на те, що ці права регулює Закон про нацменшини. Тобто ви вважаєте  правильним розвести ці питання у двох різних законах?

Україна все ще перебуває у перехідному періоді, і один із законів, який потребує оновлення, є закон про національні меншини. Робота на ним триває і потребує ще деякого часу. Як я вже сказала, мати закон щодо державної мови та інший закон про право меншин розмовляти і навчатися рідною мовою - не проблема.  Проблемою в Україні є те, що у новому законі про освіту, окрім загальних освітніх потреб, йдеться про мови, і він, на жаль, не синхронізований з іншими двома законами - про державну мову та права нацменшин. Закон про освіту наклав обмеження на вивчення мов нацменшин і тому суперечить закону про національні меншин. Це просто погана законотворчість, і закон слід виправити.

Офіційна мова у країні має статус домінантної  мови. Проте це навряд чи можна сказати про українську мову в Україні, котра де-факто зовсім не домінує на всій території країни. Чи вам відомі подібні випадки у Європі і яким чином влада має діяти у таких ситуаціях?

Єдиний приклад, які спадає мені на думку, - це Естонія, де російська мова домінувала до того, як ця країна здобула незалежність. Перший незалежний уряд проголосив естонську мову офіційною і навіть не розглядав можливості надати російській мові статусу другої офіційної. Це обумовило виникнення проблем для російськомовних громадян. Проте уряд не заборонив дітям з російськомовних родин вивчати російську мову у школі.

 Чи  зобов’язані представники національних меншин знати державну мову?

Так, міжнародні стандарти та норми щодо обов’язку знати та вчити державну мову дуже чіткі: уряди повинні надати можливості для того, щоб меншини були двомовними. Це не є суперечливим і не повинно бути суперечливим, тому що в інтересах самих представників нацменшин могти спілкуватися і державною, і рідною мовою, оскільки таким чином вони матимуть набагато більше можливостей. Двомовність сприяє не лише діалогу, але й створенню соціально-економічних можливостей.

Чи є прийнятним для державного чиновника не володіти державною мовою?

У Європі є країни, які обмежують доступ до державної служби тих осіб, які не володіють державною мовою, наприклад, Естонія, Словаччина. Проте, якщо країна перебуває у перехідному періоді і держслужбовці обіймали свої посади, коли закон про мову було змінено, то вони не повинні бути якимось чином покарані за незнання державної мови. Натомість їм має бути надана можливість пройти мовні курси. Накладення будь-яких стягнень чи покарань не є прийнятним. Проте в інтересах людини, яка хоче продовжувати працювати у державному секторі, або особи, яка претендує займатися політикою, наприклад, брати участь у виборах, володіти і державною мовою, і мовою нацменшини. Можна сказати, що незнання двох мов у цих випадках є само по собі покаранням. А двомовність - важлива умова для соціальної згуртованості.

Новий мовний закон в Україні передбачає створення спеціального моніторингового органу, який контролюватиме використання державної мови, наприклад, у державних органах та громадських службах. Чи поширені такі органи в європейських країнах?

Багато країн мають комісії чи комітети з питань мови, але, наскільки я знаю, вони не моніторятьоргани державної влади. Вони виробляють рекомендації щодо належного використання мови. Двомовність чи тримовність державних служб зазвичай регулюється законом, як, наприклад, у Бельгії, і тому державні установи повинні видавати свої документи кількома мовами. Підзаконні акти можуть визначати, які документи друкуються лише однією мовою, а які мають бути багатомовними, ці норми можуть різнитися в залежності від конкретного регіону. Зазвичай, для дотриманням цих вимог не потрібно окремого контролю, оскільки очікується, що самі громадяни скаржитимуться, якщо державні установи не надають документи мовою, яка визначена законом. Наприклад, торгівля у ЄС - багатомовна сфера, тому товари і послуги там не можуть продаватися без етикеток кількома мовами. Ця норма відстежується багатьма місцевими, національними та загальноєвропейськими торговельними органами.

Закон про державну мову: перемога над русифікацією чи розкол суспільства? (25.04.2019)

Пропустити розділ Більше за темою