Як працюють бюро знахідок
14 серпня 2005 р.
„Добий день – Так, чи ви не могли б його описати? – М-м-м. Тобто, два різних? – Так, і там ще має бути якийсь такий незвичний ключ? – Ага. Розумію. – Минуло вже два тижні? Так, я подивлюся, зачекайте, будь-ласка, хвилинку”.
Десь 40 разів на день Інґе Зейдель з бюро знахідок в західнонімецькому місті Ахені, що неподалік кордону з Бельгією, доводиться вести таку чи схожу телефонну розмову. Приблизно стільки ж разів вона шукає втрачені речі, що, можливо, потрапили до її бюро знахідок. Чоловік, з яким вона щойно розмовляла, шукає ключ з двома брилками – поросям і птахом. Інґе Зейдель уважно роздивляється всі ключі, які в неї є. Але чоловіку не пощастило. Його загубленого ключа тут немає.
По всій Німеччині в бюро знахідок лежать близько 192 тисяч речей. Але власників знаходить менше, ніж п’ята частина. Особливо багато люди втрачають перед Різдвом та на якихось великих заходах. Чого тільки не буває, каже керівниця бюро знахідок в Ахені Ельке Вартманн:
„Знову і знову до нас потрапляють штучні щелепи, протези або ось нещодавно принесли віолончель, буває й чимало дитячих колясок”.
Загалом бюро знахідок підпорядковуються муніципальним властям. На транспорті – на залізничних вокзалах та в аеропортах – є власні бюро. Як самі німці, так і іноземні туристи шукають там свої загублені валізи, сумки чи ще якісь речі. Але спочатку йдуть до міського бюро, каже Інґе Зейдель:
„Звичайно, в нас тут багато іноземних туристів, які теж втрачають речі, скажімо, гаманці з грошима й документами. У таких випадках ми часто повертаємо речі через посольства тієї чи іншої країни. Якщо там є гроші, то це теж вирішується через посольства. Маючи відповідну квитанцію, ми переказуємо гроші на банківський рахунок власника за кордоном”.
Тим часом у бюро з’явився чоловік. Він каже, що вже півроку шукає загублений десь коричневий планшет, в якому були всі документи та інші особисті речі. Інґе Зейдель знову йде шукати. Цього разу в одній кімнаті, де десь 50 сумок, кілька велосипедів та ще ціла купа дріб’язку. Але й цього разу вона нічого не знайшла. Вона хитає головою в знак вибачення. Нічого немає й у шухляді, де лежать документи, мобільні телефони й інші цінні речі. Всі речі зберігаються не просто так, тут не без бюрократії:
„Заповнюється анкета про знахідку, де все чітко записано: що це і, якщо це гаманець, скільки в ньому грошей. Анкета має додаток – юридичний документ, в якому той, хто знайшов тут чи іншу річ, пояснює, чи він вимагає винагороди за знахідку, чи віддає річ просто так. Той, хто знайшов втрачену річ, отримує оригінал цього документу, а ми зберігаємо копію. Якщо за півроку власник не знайдеться, речі виставляються на аукціон.”
Але навіть бюрократичні процедури інколи дають збої, як з’ясувала одна німецька організація захисту прав споживачів. Співробітники організації вибірково перевірили 21 бюро знахідок і встановили, що з 63 гаманців 10 кудись зникли, хоча в них було спеціально вкладено адресу й телефон власника. В чотирьох випадках зникли гроші, які в гаманці спеціально поклали для експерименту. Говорить керівник проекту Юрґен Армбрехт:
„Можна припустити, що йдеться про привласнення чужої власності. Але не обов’язково. Можливо, це просто халатність або погана організація.”
Але чесність – це справа не тільки співробітників бюро знахідок. Якщо хтось знаходить втрачену річ і віддає її власнику, то передбачена премія: на суму до 500 євро 5 відсотків від вартості речі. Якщо упродовж півроку власник не знайдеться, річ офіційно можна залишити собі.