Які шанси в Німеччини стати постійним членом Ради Безпеки?

Газета ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙЕ ЗОННТАҐЦАЙТУНГ пише:

Коли міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер вирушитьу понеділок на тиждень до Нью-Йорка, то в його валізі лежатиме – попри всі намагання офіційного Берліна це затушувати – головне завдання. Він повинен з»ясувати, які шанси є в Німеччини стати постійним членом Ради Безпеки ООН. Навіть якщо це більше бажання канцлера Шредера, ніж самого Фішера, він поставиться до нього з усією відповідальністю. Те, що склад Ради Безпеки ООН не відбиває нинішньої реальності, і що Німеччина має право на значимішу роль на світовій арені, - очевидно. Але, власне, чи відомо Берліну, як треба поводитися на місці постійного члена Ради Безпеки і як незатишно там інколи може бути? -

запитує ФРАНКФУРТЕР АЛЬҐЕМАЙЕ ЗОННТАҐЦАЙТУНГ і веде далі:

Нинішні п»ять постійних членів Ради Безпеки – професіонали на полі захисту національних інтересів. Вони звертаються до Ради Безпеки лише тоді, коли їм треба пробивати свої інтереси. Новітній приклад Китаю, який блокував резолюцію по Судану. Це пов»язано з нафтою, яку Китай одержує з цієї країни. Альтруїзм в сенсі «миру в усьому світі» не відіграє там помітної ролі. Політика «червоно-зеленого» німецького уряду в ООН продовжує політику, сформульовану ще Гельмутом Шмідтом про те, що німецька політика – це політика миру. Це не є помилкою. Але цього не досить. Піднесення ролі Німеччини у світі, про яке так часто говорить канцлер Шредер, настане лише тоді, коли Берлін навчиться стримано, але рішуче відстоювати свої національні інтереси».

До тієї ж теми звертається газета ТАҐЕСШПІҐЕЛЬ АМ ЗОННТАҐ:

Можливо, позитивний імідж Німеччини допоможе їй стати постійним членом Ради Безпеки. Але ті надії, які на неї покладатимуться, вона повинна буде виправдовувати. Зросте тиск на неї, щоб вона брала на себе більшу політичну відповідальність, ефективніше допомагала країнам, що розвиваються, швидше перебудовувала бундесвер для міжнародних миротворчих операцій. Це коштуватиме багато грошей, саме тих грошей, про які нині в теледебатах ведуться запеклі суперечки. Якщо Німеччина справді увійде 2005 року до числа постійних членів Ради Безпеки, ми можемо опинитися перед парадоксальним явищем, що світ краще підготовлений до значимішої ролі Німеччини, ніж Німеччина до світу.

Кілька газет присвячують свої коментарі висловлюванню канцлера Шредера про ментальність німців гребти все під себе, яка руйнує соціальні системи. НОЄ ОСНАБРЮКЕР ЦАЙТУНГ обурюється:

Критика громадян, яку можна порівняти хіба що із звинуваченням їх у порушенні законів, абсолютно недоречна. Врешті решт, громадяни беруть лише те, що їм по праву належить. Це вони собі не дістали обманом, а одержали від політиків усіх партій за десятиріччя реформ. Про те, що деякі субвенції розподілялися дуже короткозоро, свідчать нині порожні каси. Але за це ні партії, ні канцлер не можуть собі дозволити лаяти народ. Адже вони самі поширювали марення про молочні ріки і кисільні береги в той час, коли привид банкрутства вже кружляв над країною. І саме вони не хотіли скорочувати видатки на соціальні потреби, щоб не втратити прихильності виборців.

Газета КУРІР з Нойбранденбурґа в з помітним сарказмом звертає увагу не на простих громадян, а на добре оплачуваних менеджерів промисловості та державних службовців, які збагачуються за рахунок держави на мільйони:

Такі люди як голова правління концерну «Маннесманн» Клаус Ессер, який під час об»єднання з фірмою «Водафон» дозволив виплатити собі мільйони, або міністр, якого навіть після короткого перебування на посаді очікує велика вихідна допомога та пенсія, не належать, звичайно, до середнього класу, і тому критика канцлера їх абсолютно не торкається. Врешті, вищенаведені випадки є прикладом того, як люди одержують зароблене ними в поті чола, а не про якусь там ницу ментальність. Усі інші, яких підозрюють у присвоюванні собі державних коштів, повинні якнайшвидше замислитися над тим, від чого їм варто відмовитися.

Видання НОЄ ПРЕССЕ з Ганновера різко критикує вже самого канцлера Шредера за втрату ним відчуття реальності:

Ґергарда Шредера усі бояться, тому що часто його аналізи завершуються словом «баста!». Раніше до цього додавався ще удар кулаком по столу. Нині, в час, коли канцлера атакують яйцями, у час протестів проти урядових соціальних реформ, канцлер може лише хитати головою. Шредер намагається зробити шпагат між державним мужем і генієм, якого не зрозуміли. І з»являється підозра, що канцлер, який завджди хизувався своїм походженням з «простої родини», втратив зв»язок з цим походженням.

Огляд німецької преси підготував Віктор Тимченко