Стіна українського походження у Лейпцизькій бібліотеці

Цей намальований простим олівцем пейзаж, певно, ніколи б не привернув таку пильну увагу громадськості, якби був виконаний на звичайнісінькому папері. Справжню масштабність пагорбам та схованим поміж ними стежкам і книжковим полицям надає, передусім, місце, яке пощастило знайти для свого твору українській художниці Ладі Наконечній. Адже картину вона намалювала на стіні площею сто квадратних метрів у старому читальному залі університетської бібліотеки Альбертина, що у Лейпцизі.

Директор бібліотеки професор Ульріх Шнайдер розповідає, що поява чорно-білої, дещо схожої на фреску, картини стала можлива завдяки низці щасливих обставин. А починалося все досить сумно: «На стіні, на якій нині можна побачити «Перспективу» Лади Наконечної, до минулого року висів інший витвір мистецтва – килим (німецького майстра Венцеля Габліка – ред.) з 20-х років минулого століття, проте ми були змушені віддати його на збереження в музей Ґрассі, бо тут для нього було занадто світло», - пояснює Шнайдер.

Проти приватизації мистецтва

Ідея попросити заповнити порожню стіну новою картиною саме українську художницю виникла у лейпцизької галеристки Анни-Луїзи Кратцш, яка вже не раз запрошувала до свого ательє Ладу Наконечну. Свого часу 29-річна Лада навіть розмалювала простим олівцем одну зі стін її мистецького ательє. Кратцш особливо вразило ставлення художниці до мистецтва: «Тоді Лада сказала: я малюю на стінах, бо я хочу творити мистецтво для всіх, для громадськості, а стіну просто так не купиш і не забереш додому. Це означає, що вона або завжди буде стояти для всіх, або ж твір буде знищено, і тоді він не буде доступним нікому», - пригадує Анна-Луїза Кратцш.

Не змінила своєї позиції Лада Наконечна і у випадку з картиною у Лейпцизькій бібліотеці - попри те, скільки зусиль і часу вона присвятила роботі: «Я працювала три місяці, спочатку почала зранку з восьмої до п’ятої години, як робочий день, але потім порахувала, що мені не вистачить часу, тому я працювала з дев’ятої до десятої вечора», - пригадує Лада. Адже треба було встигнути завершити роботу до дня святкування 50-річного ювілею побратимства Лейпцига та Києва, де художниця живе та працює разом з групою художників, яка називається «Революційний експериментальний простір», скорочено Р.Е.П.

Простір, якого завжди не вистачає

Простір відіграє важливу роль і у роботі «Перспектива», якою відтепер можуть милуватися відвідувачі читального залу Альбертини: «Бібліотека як публічний простір – дуже гарне місце для комунікації з людьми, тому з ідеями, які б я хотіла сказати, можуть ознайомитися чи з ними спілкуватись, комунікувати, дискутувати люди, більш широка аудиторія, ніж приходить у галерею, наприклад», - каже Наконечна.

Простір, за її словами, є лейтмотивом її роботи, адже, здавалося б, наявний у достатній кількості, він водночас обмежений – законом, історичною пам’яттю, відносинами. «Для того, щоб щось змінювати у суспільстві, у просторі навколо нас, треба відчувати свободу і знаходити між уже існуючими ситуаціями якісь щілини, в яких можна працювати, будувати і розбудовувати громадянське суспільство», - пояснює художниця. Досягнути цього вдасться тому, хто наважиться ступити на одну зі стежок, які ховаються на картині Лади Наконечної далеко за горизонтом. Це символічний вихід з бібліотеки для тих, хто має сміливість поглянути за реальні та намальовані книжкові полиці і готовність щось змінити у світі, а не пристосовуватися до нього, пояснює митець.

Не на віки

Інтерпретувати твір української художниці німецькі студенти, звісно, можуть по-своєму. Проте у тому, що він не залишить їх байдужими, директор бібліотеки Ульріх Шнайдер вже встиг переконатися: «Я спостерігав, що відвідувачі навмисне намагалися сісти поближче до художниці, коли вона працювала, виявляючи зацікавленість. Якщо відірвати погляд від книги у читальному залі, можна поринути в роздуми: що означає ця картина. І це прекрасно, адже роздуми – це саме те, чим займаються в бібліотеці».

Як довго існуватиме картина Лади Наконечної на бібліотечній стіні, він не знає, адже, згідно з угодою між бібліотекою та художницею, фіксувати малюнок захисним лаком не будуть, тобто з плином часу картину можуть зафарбувати, а можливо, і змінити. У будь-якому разі Лада Наконечна студентів з гумками не боїться, адже для неї цей мистецький проект не завершено доти, доки він існує, попри корективи часу і людей.

Автор: Тетяна Бондаренко
Редактор: Леся Юрченко